Мультимедійний навчальний курсі

Модуль 1. Вступ. Роль освіти в адаптації тимчасово переміщених осіб

1.1 Проблеми адаптації тимчасово переміщених дітей у приймальних громадах

Зміст

Усі люди світу мають однакові права

на користування природними благами світу

й однакові права на повагу.

Лев Толстой

 

Поведінкові реакції дітей із посттравматичним стресовим розладом

Проблеми дезадаптації дітей-переселенців

Адаптація внутрішньо-переміщених дітей до нової школи

Визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу

 

Події під час конфлікту на Сході України спричинили появу нової категорії населення – внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Внутрішньо переміщена особа (згідно з чинним законодавством) є громадянином України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або для уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсякденних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За даними ЮНІСЕФ, у лютому 2017 р. було офіційно зареєстровано 1 626 137 внутрішньо переміщених осіб, у тому числі 225 866 дітей.

У будь-якому конфлікті найбільше страждає найвразливіша категорія населення – діти. Саме вони зазнають труднощів соціального і психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання та звичного кола спілкування, особливо якщо така міграція спричинена війною.

 

 

	Травматичний стрес – це емоційна реакція людини на травмувальні події.

 

Травматичний стрес вважається НОРМАЛЬНОЮ реакцією на НЕНОРМАЛЬНІ обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них – це можливість упоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватись ( звісно, якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію або надзвичайно загрозливу чи катастрофічну ситуацію (нетривалу або тривалу). За даними ВООЗ, близько 80 % постраждалих в екстремальних ситуаціях людей успішно справляються із травматичним стресом, і тільки у 20 % прояви травматичного стресу трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій виявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей

(за даними Американського національного центру з ПТСР)

Вікова категорія дітей	Ознаки та симптоми
Діти молодшого віку (1 – 6 років)	безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій; генералізований страх; підвищена збудженість і незібраність; пізнавальна плутанина; складність говорити про цю подію; складність визначати почуття; нічні жахіття, інші порушення сну; страх розставання і «чіпляння» за близьку людину; регресивні симптоми (наприклад, повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок); неспроможність збагнути смерть як неминучість; тривога з приводу смерті; соматичні симптоми (болі в животі, головні болі тощо); підсилена реакція на гучні звуки; «заморожування» (раптова нерухомість); метушливість, нехарактерний плач; уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов’язані з травмою, включаючи побачене і фізичні відчуття;
Діти молодшого та середнього шкільного віку (6 – 11 років)	почуття відповідальності та провини; повторювана травматична гра; відчуття тривоги при згадках про подію; нічні жахіття, інші порушення сну; стурбованість із приводу безпеки, думки про загрозу; агресивна поведінка, спалахи гніву; страх, почуття болю, травми; пильна увага до тривоги батьків; ухиляння від школи; тривога/турбота про інших; поведінкові, емоційні, особистісні зміни; соматичні симптоми (скарги на тілесні болі); очевидна тривога/страх; схильність до усамітнення; конкретні, пов’язані з травмою, страхи, загальні страхи; віковий регрес ( поводиться як маленька дитина); тривога розлуки; втрата інтересу до діяльності; плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій; відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій; прогалини в нестачі розуміння заповнюються «магічними» поясненнями; втрата здатності до зосередження уваги у школі, зниження успішності; дивна або незвичайна поведінка;
Підлітки (12–18 років)	eгоїстичність; небезпечна для життя поведінка; бунт удома або у школі; різкі зміни у взаєминах; депресія, уникнення спілкування; зниження успішності у школі; спроба віддалитися і захиститися від почуття сорому, провини, приниження; надмірна активність з іншими людьми чи відсторонення від інших для врегулювання внутрішнього конфлікту; *схильність до переживання нещасних випадків; бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму; порушення сну і харчування, нічні жахіття.

 

 

У деяких працях психологічної тематики виокремлюють характерні психологічні синдроми, властиві дітям-мігрантам та внутрішньо переміщеним особам:

• психологічна інкапсуляція (дитина повністю замикається в собі);
• сімейна і групова ізоляція (замикання в сім’ї або у групі однолітків);
• соціальна дезорієнтація (намагається включитися в життя суспільства, але через неадекватне сприймання соціальних норм не в змозі це зробити).

Нерідко у ВПО, зокрема у підлітків, виявляються особливості, що змушують їх до участі в екстремістських акціях, зокрема: агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до місцевого населення, тримання осторонь, соціальна несправедливість. Таким чином, діти стикаються із проблемою соціальної дезадаптації. Дезадаптаційний стан провокує неуспішність, погану поведінку, дитина переходить до категорії важковиховуваних, «групи ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується і як наслідок– поведінка важкого учня стає ще менш керованою.

Очевидно, що дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів, тому проблеми таких учнів потрібно розв’язувати комплексно, мультидисциплінарно. Таким чином, вимогою до навчальних закладів стає проведення для учнів, які прибули до закладу, та членів їхніх родин інтенсивних вступних програм знайомства із приймальною громадою та її системою цінностей, місцевими традиціями, надання постійної освітньої підтримки у вивченні мови.

 

 

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи є одним із найважливіших складників адаптації родини за місцем переселення. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, включити її в освітній процес, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися – це частина роботи, яку мають виконати вчителі. Успішність цієї роботи починається з того, як дитина представлена в новому колективі. Спроба педагога підкреслити складний досвід, що його пережила дитина в зоні конфлікту, може стати причиною несприйняття новачка класом або призвести до зайвої “героїзації” його минулого. Безумовно, вчителі й однолітки мають дещо знати про нового учня, проте у школі, насамперед, треба зосередитися на включенні дитини у навчальний процес.

Коли діти потрапляють у новий колектив з усталеною структурою та лідерами, вони змушені заново вибудовувати стосунки як із новими однокласниками, так і з учителями. Змінюючи звичний колектив, школярі тривожаться, чи сприймуть їх нові однокласники, чи зможуть вони відповідати вимогам нової школи. Тому перш ніж скласти враження про здібності та можливості нового учня, важливо не лише оцінити його освітній рівень, а й враховувати, де навчалася дитина до переїзду. Якщо освітній рівень новачка нижчий за середній у новому класі, потрібно з’ясувати, чи це наслідок іншого рівня вимог у попередній школі, чи особистих здібностей дитини, та враховувати це в період адаптації.

На успішність адаптації переселенця впливає й те, як дитина добиратиметься до школи й додому після занять, як буде організоване її харчування, з ким вона залишатиметься після уроків, чи відвідуватиме музичну школу або спортивну секцію, якщо вона звикла це робити вдома. Тому контакт батьків з учителем та спілкування родин ВПО зі шкільним психологом особливо важливий. Для адаптації дитини важливо не тільки налаштовувати її на позитив, а й підготувати її до труднощів, які можуть виникнути, намагатися долати їх спільно. Батьківська підтримка дасть дитині відчуття безпечного тилу, впевненість у позитивному результаті і допоможе швидше влитися в новий колектив.

 

 

Нижче наведено основні критерії визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу, які можуть бути застосовані й до адаптації дітей ВПО.

1. Презентаційний компонент адаптації до освітнього процесу полягає в ознайомленні дітей та їхніх батьків з особливостями організації навчально-виховного процесу, специфікою та особливостями діяльності навчального закладу (розпорядок, графік занять, вимоги до одягу, критерії оцінювання тощо). Важливо, щоб класний керівник (або інший педагог чи психолог) ознайомив дитину з навчальним закладом, провів екскурсію (самостійно чи попросив це зробити нових однокласників), розповів про вимоги, які висуваються перед новоприбулим, про свята і традиції, норми та правила саме цього навчального закладу.

2. Поведінковий компонент адаптації відображає, як дитина дотримується правил поведінки в навчальному закладі, відповідає загальноприйнятим нормам.

3. Емоційний компонент адаптації полягає в загальному емоційному стані дитини під час перебування у школі.

4. Соціально-психологічний компонент полягає в характеристиці місця особистості в системі офіційних та неофіційних стосунків. Проблема в тому, що ставлення до учня формується ще у молодших класах і рідко змінюється з роками, що ускладнює інтеграцію новоприбулого і нерідко призводить до його низького статусу в новому колективі та створює передумови для ситуації відторгнення.

5. Навчальний компонент полягає в успішності учня у навчальній діяльності. Низький рівень володіння розмовною українською мовою ускладнює процес навчання для переселенців із традиційно російськомовного Донбасу. Для поліпшення адаптації дітям-переселенцям потрібно організувати додаткові заняття з мови, в разі потреби треба залучати вчителя-логопеда, який допоможе із постановкою вимови. Дуже важливо створювати для новачків ситуації успіху, щоб діти не втратили віри в себе й мотивації до навчання.

Важливим аспектом допомоги з питання інтеграції є залучення батьків до навчально-виховного процесу. В навчальних закладах рекомендується проводити заходи з вивчення історії та культури держави, її різних регіонів, де можуть розглядатися питання культурної та релігійної різноманітності. Педагогам, які працюють з такою категорією дітей та членами їхніх родин, потрібно надавати науково-методичну і психологічну допомогу. Це можуть бути питання задоволення навчальних потреб учнів-переселенців, очікування вчителів щодо роботи з такою категорією учнів, педагогічні стратегії з розв’язання проблем дітей, які є внутрішньо переміщеними особами.

 

Список використаних джерел:

1. Звіт про ситуацію в Україні № 55 [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children_26268.html
2. Ковязіна К. О. Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб [Електронний ресурс] / К. О. Ковязіна.—( Серія «Соціальна політика»). – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf.
3. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери /Л. А. Мельник та ін.; за ред. Л. С. Волинець. – К. : ТОВ “Видавничий дім «Калита»”, 2015. – 72 с.
4. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська, О.В.Залеська та ін. – К.: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 c.
5. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: file:///D:/Users/Sony2/Downloads/pednauk_2015_8_53.pdf.

Опорна схема

Поведінкові реакції дітей з посттравматичним стресовим розладом

Проблеми дезадаптації дітей-переселенців

Адаптація внутрішньо-переміщених дітей до нової школи

Визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу

Додаткові Матеріали

Брошура про посттравматичний стресовий розлад

1.2 Освіта як важливий інструмент консолідації суспільства

Зміст

Люди разом можуть зробити те,

чого не в силах зробити поодинці;

єднання розуму і рук, зосередження їхніх сил

може стати майже всемогутнім.

Даніел Вебстер

 

Актуальність життєвих навичок та психосоціальної підтримки в освітньому процесі

Допомога в розвитку навичок подолання кризової ситуації у внутрішньо переміщених осіб

Життєві навички, потрібні для адаптації та розбудови миру

У сучасному світі багато країн стикаються з такими явищами, як політична нестабільність, насилля і збройні конфлікти. Політичні й соціальні негаразди завжди ускладнюють реалізацію прав людини, особливо негативно вони позначаються на молодому поколінні, обмежуючи базові права дітей та молоді, в тому числі й на освіту. Водночас, саме освіта є могутнім соціальним інструментом для розбудови миру й консолідації суспільства. У доповіді на тему «Освіта: прихований скарб», відомої як доповідь Жака Делора, ЮНЕСКО сформулювала ключові завдання – чотири «стовпи» освіти на ХХІ століття: уміння вчитись, уміння діяти, уміння бути й уміння жити разом.

Кожен із цих «стовпів» є важливим, але саме «уміння жити разом» набуває особливого значення в умовах збройного конфлікту, який триває на сході України. Від його початку тисячі родин втратили близьких, більш як півтора мільйона українців покинули свої домівки і стали вимушеними переселенцями. Серед родин, які виїхали із зони конфлікту, переважна більшість – це родини з дітьми, які, крім отриманого в зоні конфлікту стресу, страждають через втрату звичного оточення, друзів, потребу адаптуватися до нових умов життя, нової школи, нових учителів та однокласників.

Навчальні заклади – дитячі садочки, школи, інші установи організації навчання дітей – завжди були й залишаються “серцевиною” організації педагогічної та соціально-психологічної роботи з дітьми та їхніми батьками. Великий потенціал освітянської сфери в теперішній складній ситуації у країні має бути спрямований і вже спрямовується на надання відповідей тим викликам і проблемам, які мають діти і суспільство. Нові теми та форми роботи, організація психологічної допомоги, групова робота з дітьми та батьками, превентивні, навчальні, інформаційно-просвітницькі заходи– весь арсенал педагогічної майстерності має концентруватись і спрямовуватися на роботу з учнями та їхніми родинами.

 

 

Навчання життєвих навичок та психосоціальна підтримка є доволі актуальними для задоволення потреб як внутрішньо переміщених осіб, так і представників приймальних громад, і знадобляться для підготовки дітей та вчителів до постконфліктного примирення у майбутньому.

Оцінки, здійснені міжнародними організаціями, виявили підвищений рівень тривоги і страху серед дітей та підлітків, які стали свідками агресивних або насильницьких дій, а сааме: зустрічі з солдатами, військовими транспортними засобами, особами, які погрожували іншим вогнепальною зброєю, пораненими та вбитими. Тоді як більшість дітей були стійкими та досить добре долали підвищений рівень стресу, значна кількість дітей була менш стійкою, особливо діти молодшого віку.

Так, у Донецькій області психологи виявили найвищий рівень стресу та поведінкових розладів (26 %) у дітей віком 3-6 років, порівняно з 13 % у дітей 7-12 років та 14 % у підлітків 13-18 років. Лише близько чверті дітей, які стали свідками насильства, повідомили про отримання допомоги, щоб упоратися з важким досвідом і почуттями. Було встановлено, що найвразливішими є діти, які проживають у зонах бойових дій, та діти з числа внутрішньо переселених осіб (ВПО), які піддаються шкільному булінгу (цькуванню).

Ці дані свідчать про існування двох взаємопов’язаних потреб серед дітей і підлітків, які постраждали в результаті конфлікту в Україні.

По-перше, це потреба у формуванні навичок, потрібних для проживання у приймальних громадах (для ВПО),або реінтеграції за місцем колишнього проживання (для громадян, які повернулись у постконфліктні райони Донецької та Луганської областей). Згодом дітям та підліткам у районах конфлікту знадобляться аналогічні життєві навички для участі у розбудові стійкого миру в Україні. Це вимагає серйозної підготовки педагогів для сприяння реалізації програм навчання життєвих навичок, що сприяють розвитку миролюбності та вмінню жити разом. Це також вимагає зміцнення потенціалу Міністерства освіти і науки України (МОН) через розробку навчальних програм та підготовку вчителів.

По-друге, це потреба у наданні ефективної психосоціальної підтримки дітям і підліткам з числа ВПО, які потребували допомоги. Оскільки більшість дітей та підлітків відвідують школи, то саме навчальні заклади були визначені для широкомасштабного надання психосоціальної підтримки. Для дітей, які не відвідують школу, докладають зусилля для зміцнення систем спрямування та догляду на рівні громад.

 

 

В умовах стресу психологічна адаптація людини відбувається, головно, за допомогою копінг-стратегій і механізмів психологічного захисту. Одні й ті самі життєві події можуть мати різне стресове навантаження залежно від їхньої суб’єктивної оцінки або від того, які норми реагування дорослі транслюють дітям. Копінг-стратегія спрацьовує тоді, коли людина визначає ситуацію як таку, що перевищує повсякденні енергетичні затрати і вимагає додаткових зусиль. А от коли вимоги ситуації оцінюються людиною як непосильні, тоді подолання може відбуватися у формі психологічного захисту. У процесі психологічної адаптації копінг-стратегії відіграють компенсаторну функцію, а психологічні захисні механізми – декомпенсації, проте вони дають час психіці на вироблення ефективніших методів справляння.

 

	Копінг-стратегії – це адаптивна форма поведінки, яка підтримує психологічну рівновагу в проблемній ситуації; це способи психологічної діяльності та поведінки, що виробляються свідомо і спрямовані на подолання стресової ситуації.

 

Під час спостереження та опитування людей у стресовому стані було встановлено, що у кожного є власна унікальна комбінація ресурсів адаптації. Ця комбінація включає шість основних характеристик, або параметрів, які становлять ядро індивідуального стилю боротьби:

• Beliefs and Values – B (вірування та моральні цінності)
• Affect and Emotion – A (емоції)
• Social – S (соціальна сфера)
• Imagination and creativity – I (уява і творчість)
• Cognition and Thought – C (пізнання і думка)
• Physiological and Activities – Ph (фізична активність)

Ця модель має назву «BASIC Ph». Комбінація цих шести параметрів і складає індивідуальний стиль боротьби. Важливо зазначити, що у кожного є свої переважаючі методи подолання кризи, вони також змінюються впродовж життя. У своєму використанні ці методи розвиваються й удосконалюються, а деякі залишаються недорозвиненими. Важливо сфокусувати увагу на вдалих випадках використання внутрішніх ресурсів.

Багатьом людям допомагає звернення до вірувань та моральних цінностей для подолання стресу і кризи. Тут ідеться не тільки про релігійні вірування, а й про політичні переконання, почуття надії і філософський «сенс», почуття місії і призначення, потреба знайти свою ідентичність і висловити власну належність до свого народу.

Інші дотримуються емоційної або афективної модальності – вони використовують вираження власних емоцій (плач, сміх, розповідь про пережите) або невербальні методи – малювання, читання, шиття, письмо.

Дехто вибирає соціальний ресурс, черпаючи підтримку у своїй належності до групи, організації чи професії, у виконанні соціальної ролі.

Інколи люди користуються своєю уявою, щоб замаскувати непривабливі події, намагаються відволіктися, поринаючи у солодкі мрії. А можуть використати свою креативність і вигадати нестандартний спосіб розв’язання проблем.

Деякі люди користуються когнітивно-поведінковим методом. Когнітивні стратегії включають дослідження фактів, збір додаткової інформації, всебічний аналіз проблем, реалістичне передбачення, внутрішню мову підтримки, улюблені види діяльності.

Люди типу «Ph» реагують і борються за допомогою фізичного і тілесного руху. До їхніх методів належать: релаксація, десенсибілізація, медитація, фізичні вправи.

Завданням спеціалістів будь-якого профілю є допомогти людині адаптуватися на новому місці і повернутися якнайшвидше до звичного життя. Саме порушення безперервного перебігу подій: робота (школа) – домашні справи – спілкування з друзями – сімейні події— призводить до поглиблення кризи і вимагає більших затрат на подолання стресу. Важливо знайти і якнайшвидше поновити зв’язки між минулим і теперішнім, відновити ту картину світу, яка була до травми.

 

 

Водночас із наданням психосоціальної підтримки дітям-переселенцям та їхнім родинам у навчальному закладі потрібно впроваджувати програми розвитку життєвих навичок, до яких треба залучати всіх учнів. У ході впровадження таких програм діти й підлітки вдосконалюють свої навички вербальної і невербальної комунікації, вчаться слухати і чути, розуміти чужі почуття і говорити про свої, неагресивно обстоювати власну позицію, мирно розв’язувати конфлікти, аналізувати і розв’язувати проблеми.

Уроки (заняття) з розвитку життєвих навичок проводять в інтерактивній формі. Це означає, що учні сидять не за партами, а в колі. Це дає змогу бачити обличчя одне одного, враховувати невербальні моменти комунікації, швидко об’єднуватись у групи, вільно обмінюватися думками.

У ході інтерактивних занять включаються компенсаторні можливості групи, учасники більше дізнаються одне про одного, внаслідок чого реформується усталена соціальна ієрархія, руйнуються мікрогрупи, які спричиняють емоційне напруження в класі, та запобігають проявам насилля.

Учителі, які здійснювали апробацію курсу з розвитку життєвих навичок, відзначають зміни, що відбуваються з учнями. Вони стають упевненішими, відкритішими, доброзичливішими. У класі зменшується кількість конфліктів, поліпшується психологічний клімат, діти стають дружними, більше дбають одне про одного. Учні, своєю чергою, відзначают більш демократичну атмосферу під час уроків, поліпшення ставлення до них з боку вчителів. Усе це не лише полегшує адаптацію дітей-переселенців, а й сприяє консолідації шкільного колективу, що є передумовою майбутньої консолідації суспільства.

 

Список використаних джерел:

1. Delors, Jacques et al. 1996. Learning: The Treasure Within. Paris: UNESCO
2. Оцінка проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/ua/materials/material/Ots-nka-proektu--Vchimosya-zhiti-razom-/.
3. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери /Л. А. Мельник . та ін.; за ред. Л. С. Волинець. – К. : ТОВ “Видавничий дім «Калита»”, 2015. – 72 с.
4. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми в період військового конфлікту : навчально-методичний посібник. – К. : Агентство «Україна, 2015.

Опорна схема

Актуальність життєвих навичок та психосоціальної підтримки у навчально-виховному процесі

Допомога в розвитку навичок подолання кризової ситуації у внутрішньо переміщених осіб

Життєві навички, необхідні для адаптації та розбудови миру

Модуль 2. Тренінговий курс «Вчимося жити разом»

2.1 Інформація про проект «Вчимося жити разом»

Зміст

Ми живемо в час глобальної революції,

яка змінює наш спосіб життя, спілкування,

мислення, бачення майбутнього і розуміння добробуту.

Гордон Драйден

 

Компоненти проекту

Виконавці проекту

Оцінка ефективності проекту

Висновки міжнародних консультантів

Європейський Союз (ЄС) і Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні з листопада 2015 року розпочали новий проект під загальною назвою «Вчимося жити разом». Передумовами проекту стали:

• інформаційна війна, яка спричинила розпалювання міжнаціональної ворожнечі, особливо на не підконтрольних уряду територіях України;
• наявність півтора мільйона тимчасово переміщених із зони конфлікту осіб, серед яких переважно родини з дітьми;
• травматичний стрес, що його пережили діти та їхні родини до та у процесі переселення. Психологи стверджують, що майже 90 % дітей-переселенців були свідками обстрілів, бомбардувань, поранень і смерті або самі втратили рідних;
• труднощі з адаптацією дітей, підлітків та їхніх родин на новому місці (через особисті проблеми та/або несприятливу атмосферу в місцевих громадах).

 

 

Проект реалізується за двома напрямками (див. схему “Компоненти проекту «Вчимося жити разом»”):

1. формування у школярів життєвих навичок, що сприятимуть позитивній адаптації;
2. надання психосоціальної підтримки дітям, підліткам та родинам, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні.

 

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Національний університет «Києво-Могилянська академія» створює, зберігає та поширює знання у природничій, соціальній, гуманітарній і технічній наукових сферах. НАУКМА реалізує проект за напрямком психосоціальної підтримки. Програма проекту є комплексною і передбачає допомогу дитині на рівні сім’ї, громади, психологічне консультування та спеціалізовану психотерапевтичну допомогу. Впродовж 2015 –2016 рр. близько 300 тисяч дітей та їхніх батьків узяли участь у програмі психосоціальної підтримки.

ГО Дитячий фонд «Здоров’я через освіту»

Громадська організація Дитячий фонд «Здоров’я через освіту» спрямовує свою діяльність на розробку та впровадження у навчальних закладах програм, які грунтуються на формуванні в дітей та молоді життєвих навичок, що допомагають їм долати виклики повсякдення й адаптуватися до життя у несталому світі. Організація співпрацює з Агенціями ООН (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Фонд народонаселення ООН), ВООЗ, Німецьким бюро співробітництва (GIZ), Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Корпусом миру США в Україні. Національні партнери — Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України, регіональні інститути післядипломної педагогічної освіти, Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська спілка вчителів і тренерів» (ВСЕСВІТ).

Дитячий фонд «Здоров’я через освіту» долучився до реалізації проекту в 2016 році. Упродовж року за компонентою «Освіта на засадах життєвих навичок» було підготовлено для викладання розроблених у рамках проекту тренінгових курсів 735 вихователів закладів дошкільної освіти і 2 634 учителів загальноосвітніх навчальних закладів. У вересні–грудні 2016 року понад 240 тисяч дітей пройшли тренінги з розвитку життєвих навичок ефективного спілкування, самоконтролю, керування стресом, розв’язання проблем і конфліктів. Це навички, які підвищують стійкість дітей та молоді у складних життєвих обставинах, сприяють адаптації їх до нових умов, допомагають знайти нових друзів і відновити душевний спокій.

 

 

У ході виконання проекту здійснювалося дослідження його ефективності. Зокрема, для оцінки ефективності компоненти «Освіта на засадах життєвих навичок» було використано технологію онлайн-опитування вчителів (1—11 класів) та учнів (4—11 класів) за процедурою «ДО» і «ПІСЛЯ». В опитуванні взяли участь понад 63 тисячі осіб, що дозволило отримати статистично достовірні результати.

У дослідженні оцінювався вплив проекту на знання, ставлення, вміння та поведінку учнів, а також на емоційну атмосферу в школі, взаємини у класі, методи викладання, відчуття психологічного благополуччя (всього за 42-ма індикаторами).

Головний результат дослідження: за всіма індикаторами отримано статистично достовірні позитивні зміни. Зокрема, прогрес у рівні сформованості життєвих навичок учнів (комунікації, самоконтролю, емпатії, кооперації, аналізу та розв’язання проблем, запобігання та розв’язання конфліктів, асертивності, самоусвідомлення і самооцінки) за оцінками вчителів становить від 2,4 до 20,6 %.

Найбільший прогрес демонструють учні початкової школи, найменший – старшої (див. номограми). Однак старшокласники мають найбільший початковий рівень сформованості життєвих навичок і за час проекту показали найбільший прогрес у розвитку навичок самоконтролю і емпатії ( понад 8 %). Повний звіт про результати проекту можна переглянути та завантажити у додаткових матеріалах.

 

 

 

Зовнішню незалежну оцінку впровадження проекту вводили два міжнародні консультанти – Крістофер Талбот (міжнародний консультант з питань освіти у надзвичайних ситуаціях, на фото ліворуч) і Майкл Весселс (міжнародний консультант з питань захисту дітей та психологічної підтримки у надзвичайних ситуаціях, на фото праворуч). Далі наведено короткі висновки, які вони зробили у фінальному звіті про ефективність проекту та його результати в контексті стратегії реформування освіти «Нова українська школа».

• Це один із найкращих проектів, пов'язаний із навчанням життєвих навичок та наданням психосоціальної підтримки дітям і підліткам, який оцінювачі будь-коли бачили за понад 50-річний досвід роботи в умовах надзвичайних ситуацій.
• Виконавці компоненти «Навчання життєвих навичок» досягли чудових результатів за доволі короткий проміжок часу: розроблено методологію навчання, навчально-методичні матеріали для дітей і дорослих, інструменти оцінювання, здійснено високоякісну підготовку регіональних тренерів і вчителів, проведено моніторинг процесу та оцінювання результатів навчання.
• Реалізація компоненти «Навчання життєвих навичок» через предмет-носій «Основи здоров'я» надала МОН України докази і модель навчання, що грунтується на принципах дитиноцентризму, участі, активного і вмотивованого навчання, які МОН України планує запровадити по всій території нашої країни в рамках процесу реформування «Нова школа».
• «Нова школа» передбачає формування «ключових компетентностей життя», які включають у себе «соціальні і громадянські компетентності» та «екологічну грамотність і здоровий спосіб життя». Навчання «м'яких навичок», які є особливо важливими для працевлаштування випускника, стане ключовим акцентом реформи навчальних програм.
• «Нова школа» має як один із керівних принципів «освіту, що ґрунтується на цінностях». Вона охоплює такі питання, як особисту та колективну відповідальність, довіру, дружбу, доброзичливість, взаємодопомогу і взаємопідтримку в складних обставинах, запобігання дискримінації, насильства та знущань у школах. Аналогічні цінності лежать в основі компоненти «Навчання життєвих навичок». Тому предмет «Основи здоров’я» з оновленим змістом компоненти «Навчання життєвих навичок» є чудовим засобом для досягнення таких цілей.
• На думку МОН України, найбільшим викликом для успіху реформи є потреба змінити культуру вчителів, які нерідко віддані традиційним лекціям, зубрінню і навчанням за підручниками. Нова школа потребує «мотивованого вчителя». Це вимагатиме їх підготовки «на основі дитиноцентрованого та компетентісного підходів, знання принципів управління навчальним процесом і психології групової динаміки». Вчитель більше не буде єдиним джерелом знань для учнів: він має бути тренером, організатором, посередником і наставником на освітньому шляху дитини. Всі ці вимоги були реалізовані у підготовці вчителів у рамках проекту.

 

Список використаних джерел:

1. Оцінка проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/ua/materials/material/Ots-nka-proektu--Vchimosya-zhiti-razom-/.
2. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів початкової школи у курсі «Основи здоров’я»/ Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко [Електронний ресурс].—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcWlVaUUg0UkNRRnc.

Опорна схема

Компоненти проекту

Виконавці проекту

Оцінка ефективності проекту

Висновки міжнародних консультантів

Додаткові Матеріали

Звіт про результати дослідження ефективності проекту «Вчимося жити разом». Компонента «Навчання життєвим навичкам»

2.2 Програма тренінгового курсу «Вчимося жити разом»

Зміст

Мета і завдання курсу

Структура програми для учнів 1-4 класів

Структура програми для учнів 5-9 класів

Програма тренінгового курсу «Вчимося жити разом» є складником навчально-методичного комплекту, до якого, крім програми курсу, входять Посібник для вчителя та Практикум для учнів. Цей комплект спрямований на розвиток у дітей відповідного віку життєвих навичок, таких як ефективне спілкування, співчуття, повага до прав людини, робота в команді, протистояння негативним соціальним впливам, запобігання конфліктам і їх конструктивне розв’язання, переговори, медіація, примирення.

 

 

 

Метою курсу є навчання життєвих навичок, які полегшують адаптацію і сприяють відновленню психологічної рівноваги.

Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, сприятливих для розбудови миру, а саме:

 

Знання	Ставлення	Уміння/навички
Обізнаність про природні потреби, права й обов’язки людини. Усвідомлення природи конфліктів, негативних наслідків їх ескалації. Здатність ідентифікувати причини конфліктів, способи їх мирного врегулювання. Знання стадій конфлікту, поширених конфліктогенів, алгоритмів розв’язання конфліктів.	Позитивне ставлення до себе, свого життя та своїх життєвих перспектив. Толерантність, прийняття інших поглядів, повага до культурних відмінностей. Емпатія. Солідарність. Соціальна відповідальність. Почуття справедливості та рівності.	Комунікація (активне слухання, вербальне та невербальне спілкування, парафраз). Асертивність (неагресивне самоствердження, вміння відстояти себе, сказати «ні», попросити про послугу чи по допомогу). Здатність до кооперації, групової взаємодії. Критичне і творче мислення. Аналіз проблем і ухвалення рішень. Запобігання ескалації конфліктів. Конструктивне розв’язання конфліктів.

 

 

Тренінговий курс «Вчимося жити разом» охоплює всі рівні освіти: дошкільну (8 занять), початкову (26 уроків), основну (34 уроки) та старшу школу (5 уроків).

 

 

Структура програми для учнів 1–4 класів визначається чинною навчальною програмою предмета «Основи здоров’я», затвердженою Міністерством освіти і науки України.

 

Тема і мета уроку-­тренінгу	Вимоги до рівня підготовки учнів
ПЕРШИЙ КЛАС (7 ГОД.)
Вступний урок. Знайомство зі школою Мета. Ознайомити учнів із приміщенням школи, правилами поведінки на уроках, на перервах, у їдальні; познайомити з директором школи, медичним працівником, іншими працівниками.	наводять приклади шкільних правил; пояснюють наслідки дотримання і недотримання шкільних правил; називають ім’я та по батькові директора, вчителя, медичної сестри.
Тема 1. Моя родина Мета. Сприяти формуванню в учнів уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємодопомоги та відповідальності.	називають кількість членів своєї родини та їхні імена; пояснюють, чому треба слухатися батьків; називають свої обов’язки в родині.
Тема 2. Дівчатка та хлопчики Мета. Навчити учнів знаходити спільне і відмінне між хлопчиками та дівчатками, сприяти формуванню гарних манер.	називають одяг, заняття та спільні ігри для хлопчиків і дівчаток; пояснюють, чому треба товаришувати і з хлопчиками, і з дівчатками; демонструють гарні манери у спілкуванні.
Тема 3. Вчимося товаришувати Мета. Навчити дітей розпізнавати ознаки справжньої дружби, ознайомити з правилами товаришування і способами знайомств.	називають ознаки справжньої дружби та правила товаришування; розповідають, як підтримувати доброзичливі стосунки з однокласниками; демонструють способи знайомства.
Тема 4. Неповторність людини Мета. Допомогти дітям усвідомити неповторність кожної людини, пояснити потребу ставитися до людей із повагою; розвивати навички самоусвідомлення і самооцінки через позитивне ставлення до себе та інших людей.	розповідають, чим схожі й чим відмінні люди; пояснюють, чому треба ставитися з повагою до себе та інших людей.
Тема 5. Настрій і почуття Мета. Вчити дітей розпізнавати, уявляти та висловлювати почуття, поліпшувати свій настрій.	розпізнають різні почуття за невербальними ознаками; називають ситуації, які викликають різні почуття (радість, смуток, цікавість тощо); розповідають про способи поліпшення настрою.
Тема 6. Вчимося ухвалювати рішення Мета. Вчити учнів передбачати наслідки та ухвалювати зважені рішення за допомогою «правила світлофора».	пояснюють, чому потрібно продумувати наслідки своїх вчинків; демонструють уміння використовувати «правило світлофора».
ДРУГИЙ КЛАС (7 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Вступний тренінг для 2–4-х класів. Ознайомлення із правилами Мета. Ознайомити учнів із курсом «Вчимося жити разом», правилами поведінки на уроках-­тренінгах, сприяти співпраці учнів у класі.	називають правила поведінки на тренінгу; пояснюють, для чого потрібні правила.
Тема 1. Права й обов’язки дитини Мета. Сприяти формуванню поваги до прав інших людей та почуття відповідальності за виконання своїх обов’язків.	розрізняють поняття «право» та «обов’язок»; називають права дитини; розповідають про свої обов’язки.
Тема 2. Дружна родина Мета. Допомогти дітям сформувати ставлення до сім’ї як до дружної команди, де всі виконують свої обов’язки, поважають і підтримують одне одного.	називають імена членів своєї родини; пояснюють, яку родину називають дружною; демонструють шанобливе ставлення до батьків та близьких родичів; наводять приклади своїх сімейних обов’язків.
Тема 3. Наука спілкування Мета. Навчити дітей розрізняти вербальні та невербальні способи спілкування, показати важливість ставлення до інших із повагою, навчити робити компліменти.	називають способи спілкування: слова, міміка, жести; розпізнають невідповідність між словами та мовою тіла; демонструють уміння робити компліменти.
Тема 4. Друзі за інтересами Мета. Сприяти підвищенню самоповаги та поваги до інших людей, розбудові дружніх стосунків, вчити толерантно ставитися до відмінностей у смаках і захопленнях, шукати спільні інтереси.	пояснюють значення термінів «смаки» та «захоплення», значення спільних інтересів для розбудови дружніх стосунків; наводять приклади своїх захоплень та хобі однокласників, улюблених занять хлопчиків і дівчаток.
Тема 5. Друзі з особливими потребами Мета. Сприяти розвитку емпатії та поваги до людей з вадами здоров’я, мотивувати учнів надавати підтримку дітям з особливими потребами.	розповідають, що відчувають люди з вадами здоров’я, якщо вони не мають друзів; наводять приклади видатних людей із вадами здоров’я, які досягли життєвого успіху; демонструють уміння висловити підтримку людям з особливими потребами.
Тема 6. Як помиритися з другом Мета. Розвиток навичок запобігання конфліктам і їх розв’язання, пошуку консенсусу та примирення.	аналізують причини та наслідки конфліктів між друзями; пояснюють, чому важливо зберігати дружбу; демонструють алгоритм примирення з другом; наводять приклади віршів-мирилок.
ТРЕТІЙ КЛАС (9 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Дружний клас Мета. Визначити, як допомагає в роботі злагодженість і взаємодія, вчити створювати спільний проект, виховувати взаємоповагу, взаємодопомогу.	називають риси справжнього друга; дають визначення поняття «взаємодія»; пояснюють, до чого призводить незлагодженість у роботі; демонструють, як допомагають у роботі злагодженість і взаємодія.
Тема 2. Дружна родина Мета. Ознайомити учнів із поняттям «склад родини», обговорити обов’язки членів родини, запобігати виникненню дискримінації за статтю, мотивувати дітей допомагати батькам та іншим дорослим у родині.	називають склад своєї родини; розповідають, як члени сім’ї дбають одне про одного; пояснюють, чому хлопчики та дівчатка можуть мати однакові хатні обов’язки; називають свої обов’язки в родині; демонструють уміння робити приємне членам своєї родини.
Тема 3. Як стати толерантним Мета. Вчити дітей поважати культурні відмінності, ознайомити з ознаками толерантності, запобігати конфліктам в учнівському середовищі.	пояснюють поняття «толерантність»; називають ознаки толерантності; розповідають, чому треба цінувати відмінності та ставитися до людей толерантно.
Тема 4. Школа спілкування Мета. Сприяти розвитку навичок спілкування, уміння розпізнавати та використовувати вербальне й невербальне спілкування, ввічливо висловлювати прохання.	розпізнають вербальне та невербальне спілкування; пояснюють переваги ввічливого спілкування; демонструють уміння висловлювати прохання.
Тема 5. Уміння слухати Мета. Сприяти розвитку навичок спілкування, вміння активно слухати.	називають відмінність між «слухати» й «чути»; пояснюють, що означає «слухання всім тілом»; демонструють уміння активного слухання.
Тема 6. Як залагодити конфлікт Мета. Навчати дітей запобігати конфліктам, уникати образ, мирно розв’язувати конфлікти, тактовно обстоювати свою думку, дискутувати за допомогою аргументів.	розпізнають конструктивну й неконструктивну поведінку в конфліктних ситуаціях; пояснюють, чому не можна дражнитися й обзивати інших; називають приклади ситуацій, у яких варто поступатися; демонструють уміння запобігати конфліктам і мирно розв’язувати їх.
Тема 7. Характер людини Мета. Сформувати в учнів уявлення про внутрішню красу людини; навчити розпізнавати позитивні й негативні риси характеру та мотивувати дітей покращувати свій характер.	дають визначення понять «характер» і «зовнішність»; називають позитивні й негативні риси характеру; розповідають, як характер впливає на здоров’я; пояснюють, чому потрібно позбавлятися негативних рис характеру.
Тема 8. Самооцінка характеру Мета. Ознайомити з поняттям «самооцінка», видами самооцінки; вчити адекватно оцінювати свій характер; виховувати бажання самовдосконалювати характер.	дають визначення поняття «самооцінка»; називають види самооцінки; оцінюють риси свого характеру.
ЧЕТВЕРТИЙ КЛАС (5 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Як знайти друга Мета. Навчити дітей будувати дружні стосунки, цінувати своїх друзів, знайомитися з новими друзями.	розпізнають, що допомагає у дружбі, а що може їй зашкодити; називають правила дружніх стосунків; демонструють уміння представляти своїх друзів.
Тема 2. Як відстояти себе Мета. Навчити відстоювати себе та протистояти насиллю; виховувати почуття власної гідності, розвивати навички протидії соціальному тиску.	наводять приклади позитивного і негативного впливу однолітків; розповідають, як можна обстояти власну думку; називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі; демонструють уміння казати «ні» на пропозиції однолітків.
Тема 3. Самооцінка і поведінка людини Мета. Проаналізувати, як формується самооцінка, як вона впливає на поведінку людини; вчити адекватно реагувати на критику, розрізняти впевненість і самовпевненість; формувати вміння гідно поводитись у будь­-якій ситуації.	називають види самооцінки (завищена, занижена й адекватна); пояснюють, що впливає на самооцінку, як ставитися до справедливої та несправедливої критики; розповідають, як самооцінка впливає на поведінку людини; розпізнають пасивну, агресивну та впевнену (гідну) поведінку; пояснюють відмінність між упевненістю і самовпевненістю.
Тема 4. Шануй себе та інших Мета. Ознайомити учнів з поняттями «повага» і «самоповага», розвивати практичні навички постановки та досягнення мети.	пояснюють, що означають поняття «повага» та «самоповага»; називають справи, гідні поваги; називають приклади короткострокових і довгострокових цілей; демонструють уміння ставити короткострокові цілі та розробляти план досягнення мети.
УСЬОГО 28 ГОДИН ЗА ПРОГРАМОЮ ДЛЯ УЧНІВ 1–4 КЛАСІВ

 

 

Структура програми для учнів 5–9 класів визначається чинною навчальною програмою предмета «Основи здоров’я», затвердженою Міністерством освіти і науки України. Тренінги для 10 (11) класу можуть впроваджуватися за рахунок виховних годин або в інший спосіб за вибором конкретного навчального закладу.

 

Тема і мета уроку­-тренінгу	Вимоги до рівня підготовки учнів
Вступний тренінг для учнів 5-9 класів. «Вчимося жити разом» Мета. Ознайомити учнів з метою курсу «Вчимося жити разом». Обґрунтовувати важливість поваги до прав людини як неодмінної умови життя в суспільстві.	називають відмінності у проведенні тренінгу та звичайного уроку; наводять приклади прав людини і прав дитини; пояснюють потребу взаємоповаги та поваги до прав людини.
П’ЯТИЙ КЛАС (8 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Ти — особливий Мета. Допомогти учням розвивати життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.	називають дві свої переваги та один недолік; визначають шляхи підвищення самооцінки за наданим алгоритмом.
Тема 2. Ми — особливі Мета. Дати учням змогу розвивати життєві навички толерантності, протидії дискримінації, уміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.	дають визначення понять «дискримінація», «толерантність»; наводять приклади дискримінації та упередженого ставлення; наводять аргументи на користь роботи в команді.
Тема 3. Про почуття і співчуття Мета. Вчити дітей толерантно (у безоцінній манері) висловлювати свої негативні почуття (незадоволення, образу). Розвивати вміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.	розпізнають поняття «почуття» та «співчуття»; описують ознаки невербального вияву почуттів (як вони виявляються у міміці, жестах, положенні тіла); розрізняють «Я­-повідомлення» і «Ти­повідомлення»; демонструють здатність ставити себе на місце іншого, уявляти, що він думає і відчуває.
Тема 4. Що сприяє порозумінню між людьми Мета. Дати змогу відпрацювати навички комунікації: слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», розвитку щирої і доброзичливої манери спілкування, уміння долати сором’язливість.	розпізнають вербальні та невербальні способи спілкування; називають чинники, що сприяють спілкуванню і заважають йому; розповідають, як можна подолати сором’язливість і стати впевненішим; демонструють навички подолання невпевненості.
Тема 5. Упевнена поведінка Мета. Ознайомити учнів з перевагами впевненої поведінки, сприяти розвитку асертивності (неагресивної упевненості), самоповаги і поваги до інших людей.	розрізняють пасивну, агресивну й упевнену поведінку; називають вербальні і невербальні ознаки різних типів поведінки (слова, сила та інтонація голосу, міміка, жести, положення тіла); пояснюють переваги впевненої поведінки.
Тема 6. Спілкування з дорослими Мета. Сприяти розвитку комунікативних навичок, виховувати повагу до старших, мотивувати учнів звертатися до дорослих у разі виникнення проблем.	називають дорослих зі свого найближчого оточення, яким вони довіряють, до яких можуть звернутися в разі потреби; демонструють здатність долати сором’язливість у спілкуванні з новими вчителями, іншими працівниками школи; демонструють уміння розпитати дорогу, передати на проїзд у громадському транспорті, висловити прохання, надати допомогу.
Тема 7. Спілкування з однолітками Мета. Розвивати навички спілкування з однолітками, сприяти формуванню дружніх стосунків між дівчатками і хлопчиками, протидіяти насиллю (булінгу) в учнівському середовищі.	називають якості (риси характеру) друга та риси характеру, які не підходять для дружби; розпізнають дружню і недружню поведінку; демонструють ігри, в які грають і дівчатка, і хлопчики; пояснюють небезпеку насилля в учнівському середовищі; демонструють бажання захищати друзів та однолітків від кривдників; знають, до кого можна звернутись у таких випадках.
ШОСТИЙ КЛАС (11 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Самооцінка і здоров’я людини Мета. Пояснити учням, як формується самооцінка, обговорити недоліки завищеної і заниженої та переваги здорової самооцінки, тренувати навички постановки і досягнення мети.	пояснюють значення поняття«самооцінка»; розпізнають занижену, завищену і адекватну самооцінку в запропонованих ситуаціях; називають щонайменше дві переваги адекватної (здорової) самооцінки; пояснюють, як самооцінка впливає на поведінку людини; демонструють уміння адекватно оцінювати себе, підвищувати самоповагу завдяки вибору і досягненню цілей.
Тема 2. Вчимося ухвалювати рішення Мета. Вчити дітей аналізувати проблеми й ухвалювати зважені рішення.	розрізняють прості, щоденні та складні рішення; називають чинники, що впливають на ухвалення рішень; пояснюють алгоритм ухвалення рішень за «правилом світлофора».
Тема 3. Як протидіяти тиску однолітків Мета. Сприяти формуванню упевненої поведінки учнів, умінню протидіяти негативному впливу однолітків.	розрізняють позитивні й негативні соціальні впливи; називають причини, з яких деякі люди пропонують щось небезпечне іншим; розпізнають маніпуляції та знають, як протидіяти їм; демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій незнайомих людей, друзів, протидіяти тиску компанії.
Тема 4. Ефективне спілкування Мета. Дослідити прогрес у розвитку засобів комунікації. Розвивати навички спілкування: вміння говорити, слухати, встановлювати контакти з іншими людьми.	доводять існування швидкого прогресу в розвитку засобів комунікації; розпізнають вербальні й невербальні канали комунікації; називають вербальні й невербальні ознаки активного слухання; демонструють уміння уникати непорозумінь — висловлюватися конкретно, ставити уточнювальні запитання.
Тема 5. Стилі спілкування Мета. Дослідити переваги і недоліки різних стилів спілкування. Розвивати вміння просити про послугу та висувати справедливі вимоги. Виховувати чемність і культуру спілкування.	розпізнають пасивний, агресивний і впевнений стилі спілкування за вербальними та невербальними ознаками; називають приклади ситуацій, у яких їм найкраще діяти упевнено, пасивно чи агресивно; ознаки і наслідки різних типів спілкування; аналізують переваги і недоліки пасивної, агресивної та впевненої поведінки; демонструють уміння попросити про послугу, по допомогу, висувати справедливі вимоги.
Тема 6. Навички спілкування Мета. Розвивати базові комунікативні навички, виховувати доброзичливу, чемну і впевнену манеру спілкування.	оцінюють рівень своєї впевненості у спілкуванні з незнайомими людьми; пояснюють, як може зашкодити сором’язливість; демонструють уміння правильно знайомитися, починати, підтримувати і завершувати розмову, робити компліменти.
Тема 7. Стосунки і здоров’я Мета. Вчити дітей робити внесок у розбудову здорових міжособистісних стосунків, пояснювати переваги кооперації та роботи в команді.	пояснюють значення поняття «стосунки»; наводять приклади стосунків; розрізняють здорові та нездорові стосунки і доводять переваги здорових стосунків; оцінюють свої стосунки з іншими людьми; називають дії, які сприяють зміцненню стосунків, і дії, що псують їх; демонструють здатність працювати в команді.
Тема 8. Види і наслідки конфліктів Мета. Відпрацювання навичок запобігання, аналізу і конструктивного розв’язання конфліктів, виховання толерантного ставлення до людей, які мають інші смаки, погляди чи переконання.	пояснюють значення термінів «конфлікт», «конфлікт поглядів», «конфлікт інтересів»; розпізнають конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; наводять приклади толерантного розв’язання конфлікту поглядів; називають чотири способи розв’язання конфлікту інтересів і приклади ситуацій, в яких ці способи є доречними; демонструють здатність аналізувати конфлікти: розпізнавати конфліктні ситуації, визначати мету учасників конфлікту, а також які способи розв’язання конфлікту вони вибрали.
Тема 9. Як залагодити конфлікт Мета. Ознайомити учнів із прийомами конструктивного розв’язання конфліктів, відпрацьовувати навички самоконтролю.	пояснюють значення поняття «конфліктоген»; наводять приклади конфліктогенів; розрізняють «Я­­-повідомлення» і «Ти­­повідомлення»; називають шість кроків розв’язання конфліктів; демонструють здатність контролювати себе у конфліктних ситуаціях.
Тема 10. Підліткові компанії Мета. Ознайомити учнів з ознаками дружніх, недружніх і небезпечних компаній, відпрацювати навички протидії агресії та насиллю.	розпізнають дружні, недружні та небезпечні компанії; аналізують соціальні групи, до яких вони належать; називають приклади фізичного і психологічного насилля; демонструють здатність припиняти агресію й насилля у своєму середовищі.
СЬОМИЙ КЛАС (7 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Розбудова самооцінки Мета. Ознайомити учнів із поняттям «психологічна рівновага» та способами формування здорової самооцінки.	називають ознаки психологічної рівноваги, види самооцінки; оцінюють рівень власної психологічної рівноваги та самооцінки; пояснюють, як низька самооцінка впливає на поведінку підлітків; аналізують вплив критики на самооцінку; демонструють уміння адекватно ставитися до критики сторонніх людей.
Тема 2. Синергія стосунків Мета. Ознайомити учнів з поняттям синергії, сприяти розвитку навичок розбудови стосунків.	розкривають значення терміна «синергія»; аналізують якість своїх стосунків; наводять приклади синергії у природі, техніці, спорті, стосунках; демонструють уміння поліпшувати стосунки, знаходити спільну мову з дорослими й однолітками.
Тема 3. Стрес і психологічна рівновага Мета. Вчити дітей визначати джерела стресу у своєму житті, використовувати техніки самоконтролю.	пояснюють, що таке стрес, які є види стресу; називають чинники, що спричиняють стрес; оцінюють індивідуальний вплив стресорів; демонструють уміння поліпшувати стосунки, знаходити спільну мову з дорослими й однолітками.
Тема 4. Керування стресами Мета. Ознайомити з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.	розпізнають фізіологічні та психологічні ознаки стресу і стресового перевантаження; пояснюють, як стрес впливає на здоров’я; називають фізичні, емоційні та духовні способи керування стресом.
Тема 5. Стреси екстремальних ситуацій Мета. Ознайомити учнів з особливостями стресу у надзвичайних ситуаціях. Розвивати навички позитивного мислення.	називають стресори надзвичайних ситуацій; розповідають про головні передумови виживання у надзвичайних ситуаціях; пояснюють небезпеку негативного мислення; демонструють уміння змінювати негативні думки на позитивні.
Тема 6. Конструктивне розв’язання конфліктів Мета. Вчити учнів конструктивно розв’язувати конфлікти.	пояснюють, чому важливо вміти розв’язувати конфлікти; називають способи подолання конфліктних ситуацій; розповідають, як потрібно поводитись у конфліктній ситуації; наводять приклади конструктивного розв’язання конфліктів.
ВОСЬМИЙ КЛАС (5 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Стать і статеві ролі Мета. Розкрити відмінність понять «біологічна стать» і «соціальна статева роль (гендер)». Ознайомити учнів із концепцією гендерної рівності.	розпізнають ознаки статі і гендеру; називають приклади гендерних ролей і гендерних стереотипів; пояснюють, як гендерні стереотипи можуть обмежувати права людей у сучасному світі.
Тема 2. Упевнена поведінка Мета. Розвивати навички впевненої поведінки, формувати почуття власної гідності і поваги до себе та інших.	уміють розпізнавати типи поведінки у спілкуванні; пояснюють переваги впевненої поведінки; називають ознаки асертивної поведінки, рівноправного спілкування; наводять приклади прав людини; демонструють уміння використовувати «Я-повідомлення».
Тема 3. Стоп булінг Мета. Формувати нетерпимість до проявів агресії, розвивати співчутливе ставлення до жертв насилля, навички надання і отримання допомоги.	пояснюють, що таке булінг; розпізнають булінг і передражнювання; розробляють стратегії подолання булінгу; демонструють емпатію до жертв насилля та вміння припиняти булінг чи звертатися по допомогу; називають джерела допомоги жертвам булінгу.
Тема 4. Безпека спілкування в мережі Інтернет Мета. Протидіяти проявам насильства в учнівському середовищі, сприяти безпечному спілкуванню в мережі Інтернет.	називають переваги і недоліки інтернету; пояснюють відмінність між поняттями «булінг» і «кібербулінг»; демонструють уміння захищати персональні дані, уникати ризикованої поведінки у мережі Інтернет.
ДЕВ’ЯТИЙ КЛАС (7 ГОД РАЗОМ ЗІ ВСТУПНИМ ТРЕНІНГОМ)
Тема 1. Характер людини Мета. Мотивувати учнів до самовдосконалення, вибору гідних зразків для наслідування.	пояснюють, як формується характер людини; називають ознаки доброго характеру; розповідають про людей, які можуть бути взірцем для наслідування.
Тема 2. Цінності — основа характеру Мета. Сприяти формуванню у молоді моральної свідомості та правильної системи цінностей.	наводять приклади людей, які орієнтуються на універсальні етичні принципи.
Тема 3. Самооцінка характеру Мета. Мотивувати учнів до самовдосконалення, розвивати навички самооцінки, постановки і досягнення мети.	називають приклади загальнолюдських цінностей; аналізують вигоди від удосконалення характеру; демонструють уміння ставити перед собою мету і досягати її.
Тема 4. Самовизначення і вибір професії Мета. Ознайомити учнів зі складниками життєвого самовизначення, формулою вибору професії, надати підтримку у визначенні особистих мотивів для вибору професії.	називають складники життєвого самовизначення; розповідають про формулу вибору професії; складають особистий рейтинг мотивів для вибору професії; критично аналізують гендерні стереотипи щодо вибору професії.
Тема 5. Емоційна саморегуляція Мета. Ознайомити з поняттям «емоційна саморегуляція», базовими емоціями, загальною стратегією та прийомами самоконтролю.	називають ознаки емоційної компетентності; пояснюють значення емоційної саморегуляції для здоров’я людини; розпізнають базові емоції; демонструють уміння застосовувати загальну стратегію і окремі прийоми самоконтролю (асоціацію і дисоціацію, рефреймінг).
Тема 6. Спілкування і розбудова стосунків Мета. Сприяти розвитку навичок ефективного спілкування з дорослими та однолітками.	розпізнають вербальні та невербальні засоби комунікації; пояснюють, які існують перепони у спілкуванні; називають складники формули здорових стосунків; демонструють готовність працювати над удосконаленням своїх стосунків із дорослими й однолітками.
ВСЬОГО 38 ГОДИНИ ЗА ПРОГРАМОЮ ДЛЯ УЧНІВ 5–9 КЛАСІВ
ДЕСЯТИЙ (ОДИНАДЦЯТИЙ) КЛАС (5 ГОД)
Вступний тренінг для 10 (11) класу. «Вчимося жити разом» Мета. Ознайомити учнів з метою курсу «Вчимося жити разом». Розробити правила групи. Сприяти усвідомленню потреби толерантного ставлення до відмінностей, які існують між людьми.	називають основні правила поведінки під час тренінгу; називають те, що робить їх особливими, і те, що є спільним з однокласниками; пояснюють потребу взаємоповаги та толерантного ставлення до навколишніх.
Тема 1. Як досягнути мети Мета. Сприяти розвитку навичок цілепокладання, вчити оцінювати свої здібності й можливості на шляху до мети.	пояснюють, чому важливо пояснюють, чому важливо ставити перед собою конкретні цілі; називають характеристики «розумної» цілі (конкретна, вимірювана, досяжна, доречна і визначена в часі); пояснюють, що означає кожна характеристика; демонструють уміння використовувати SWOT – аналіз для того, щоб звіряти бажання з можливостями.
Тема 2. Ефективне спілкування Мета. Сприяти розвитку навичок комунікації, ознайомити з правилами ефективного спілкування.	називають основні складники алгоритму STEPS, пояснюють значення кожного «кроку» цього алгоритму; пояснюють, чому важливо розвивати навички ефективного спілкування; розпізнають зони особистого простору; демонструють уміння спілкуватися ввічливо, підтримувати тему розмови.
Тема 3. Запобігання конфліктам та їх розв’язання Мета. Ознайомити учнів з «плюсами» і «мінусами» конфлікту і дати змогу відпрацювати алгоритм поведінки в конфліктній ситуації.	пояснюють “плюси” і “мінуси” конфлікту; називають стилі поведінки в конфліктній ситуації; демонструють уміння розв’язувати конфлікти.
Тема 4. Як стати миротворцем Мета. Формувати в учнів почуття відповідальності, розвивати важливі соціальні навички та готовність бути миротворцями у своєму середовищі.	демонструють уміння розпізнавати ситуації, які сприяють миру і які розпалюють конфлікт; демонструють здатність до ефективної комунікації, асертивної поведінки, кооперації, емоційної саморегуляції, конструктивного вирішення конфліктів, а також готовність бути миротворцем у своєму середовищі.

 

Список використаних джерел:

1. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів початкової школи у курсі «Основи здоров’я» [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcWlVaUUg0UkNRRnc.
2. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів основної та старшої школи у курсі «Основи здоров’я»[Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcblgxNGd1WEZHblU.

2.3 Місце курсу в програмі предмета «Основи здоров’я»

Зміст

Місце тренінгового курсу в навчальній програмі предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-4 класів

Місце тренінгового курсу в навчальній програмі предмета «Основи здоров’я» для учнів 5-9 класів

 

Курс «Вчимося жити разом» призначений для викладання у 1-10(11) класах і спрямований на розвиток у дітей таких соціальних навичок, як ефективне спілкування, співчуття, повага до прав людини, робота в команді, запобігання конфліктам і їх конструктивне розв’язання, протистояння негативним соціальним впливам, переговори, медіація, примирення.

Проведення занять за цією програмою здійснюється в рамках затвердженої Міністерством освіти і науки України навчальної програми предмета «Основи здоров’я» для учнів 1–9 класів, а для 10 чи 11 класу в рамках виховних годин. Комплект реалізує компетентнісний підхід, який визнано найефективнішим для розвитку психосоціальних навичок.

Далі наведено чинну програму предмета «Основи здоров’я», в якій таким кольором виділено тематику курсу «Вчимося жити разом».

* Так позначено вправи, які треба виконувати не лише у класі, а й удома з допомогою батьків.

 

 

1 клас
(34 години, з них 3 години — резервні)

 

Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Здоров’я людини (3 год) Що вивчає предмет «Основи здоров’я». Безпека першокласника. Здоров’я та його ознаки. Порушення здоров’я (травми, захворювання) та їх профілактика. Ріст і розвиток людини. Практичні роботи: Знайомство зі школою. * Вимірювання зросту та маси тіла (з допомогою дорослих). * Створення малюнка «З дому до школи».	Учні розповідають: що вивчає предмет «Основи здоров’я»; називають: чинники, що впливають на здоров’я; ознаки здоров’я і хвороби; ознаки свого росту та розвитку; пояснюють: чому діти не повинні вживати ліки та незнайомі речовини самостійно; уміють: вільно орієнтуватися у класі та в приміщенні школи; організовано виходити зі школи; виконувати вправи для розслаблення очей і м’язів рук, тулуба; дотримуються правил: безпеки у шкільних коридорах, на сходах, у дверях, на шкільному подвір'ї.
2. Фізичний складник здоров’я (8 год) Щоденне піклування про своє здоров’я. Розпорядок дня. Постава. Як правильно сидіти за партою. Робоче місце першокласника. Правила особистої гігієни. Догляд за руками. Харчування і здоров’я. Овочі, фрукти, молочні продукти, їх значення для росту та розвитку. Фізичні вправи та загартовування. Активний і пасивний відпочинок. Практичні роботи: * Складання розпорядку дня (з допомогою дорослих). * Як складати портфель. * Як правильно мити руки. * Вправи для формування правильної постави та стопи.	Учні розповідають: як вони піклуються про своє здоров’я; називають: ситуації, в яких треба мити руки; наводять приклади: деяких фізичних вправ і процедур загартовування; розпізнають: правильне і неправильне сидіння за партою; предмети загальної та особистої гігієни; корисні та шкідливі продукти й напої; активний і пасивний відпочинок; пояснюють: чому важливо вчасно лягати спати;  чому дітям потрібно щодня вживати овочі, фрукти та молочні продукти; уміють: складати портфель, підтримувати порядок на робочому місці; правильно мити руки, використовувати засоби гігієни; визначати правильність своєї постави (з допомогою дорослих); виконувати вправи для формування правильної постави та профілактики плоскостопості.
3.Соціальний складник здоров’я (12 год) Піклування про здоров’я в сім’ї. (Тренінг 1. Моя родина) Дівчатка та хлопчики. (Тренінг 2. Дівчатка та хлопчики) Уміння товаришувати. (Тренінг 3. Вчимося товаришувати) Безпечні місця для ігор і розваг. Поведінка в небезпечних ситуаціях. Телефони аварійних служб. Поведінка дитини в автономній ситуації в населеному пункті (якщо заблукав, загубився, відстав від класу). Дитина вдома. Побутові небезпеки. Місця підвищеної небезпеки у школі. Мікрорайон школи. Вибір безпечного маршруту від школи до дому. Складники дороги. Безпечний перехід проїзної частини дороги. Правила користування громадським транспортом.   Практичні роботи: * Розігрування діалогів знайомства. * Спільні ігри для хлопчиків і дівчаток. * Моделювання ситуації повідомлення про небезпеку за телефонами аварійних служб. * Моделювання ситуації пошуку допомоги, якщо заблукав, загубився, відстав від класу. * Визначення безпечних місць для ігор на шкільному подвір’ї.	Учні розповідають: як піклуються про здоров’я у їхній родині; про одяг, заняття, спільні ігри для хлопчиків і дівчаток; називають: людей, до яких можна звернутися по допомогу, якщо заблукав чи загубився; свою адресу, номери телефонів батьків, аварійних служб; предмети, якими не можна гратися вдома і надворі; правила поведінки у громадському транспорті; наводять приклади: небезпечних ситуацій у побуті (пожежа, несправність електроприладів, витік газу, порушення водопостачання); розпізнають: ситуації, в яких не можна повідомляти свою адресу й номер телефону; основні частини дороги (проїзна частина, бордюр, тротуар, перехрестя, перехід); дорожні знаки, що позначають пішохідний перехід, сигнали світлофора; пояснюють: чому потрібно слухатися батьків; небезпеку прогулянок далеко від дому без дорослих; уміють: підтримувати доброзичливі стосунки з однокласниками; повідомляти батькам і вчителям про бійки, вимагання грошей, ображання, знущання тощо; вибирати безпечні місця для рухливих ігор і розваг; відмовлятися від пропозицій погратись у небезпечному місці, відходити далеко від дому, від подарунків та пропозицій незнайомих людей; у разі виникнення екстремальної ситуації звертатися по допомогу до дорослих, аварійних служб.
4. Психічний і духовний  складники  здоров’я (8 год) Унікальність людини. Повага до себе та інших людей. (Тренінг 4. Неповторність людини) Народні традиції, родинні свята і здоров’я. Емоції та настрій людини. Як покращити настрій. (Тренінг 5. Настрій і почуття) Рішення і наслідки. Уміння ухвалювати рішення. Рішення для здоров’я. (Тренінг 6. Вчимося ухвалювати рішення)   Практичні роботи: * Створення пам’ятки: «Як влаштувати веселе свято». Вправи: «Вгадай емоцію», «Намалюй настрій». * Ігри, що сприяють гарному настроєві. * Обговорення поведінки казкових і літературних персонажів, їхнього ставлення до свого здоров'я й до здоров'я інших.	Учні розповідають: про свої улюблені свята; називають: прислів’я та приказки про здоров’я; розпізнають: корисні та шкідливі традиції святкування; ситуації, що покращують настрій; вербальні та невербальні вияви емоцій; знак «Курити заборонено»; пояснюють: що люди щодня ухвалюють багато рішень; що всі рішення мають наслідки; що можна навчитися ухвалювати правильні рішення; потребу звертатися по допомогу до старших для ухвалення правильних рішень; шкоду пасивного куріння; уміють: знаходити схожі риси та відмінності; оцінювати свій емоційний стан; використовувати прийоми для самозаспокоєння; уникати ситуацій пасивного куріння.

Підготовка до Дня здоров’я (з резервних годин).

Підготовка і проведення вистави, творчого конкурсу, присвячених заохоченню учнів до здорового способу життя (з резервних годин).
 

2 клас
(34 години, із них 2 години — резервні)
 

Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Здоров’я людини (3 год) Індивідуальні особливості росту та розвитку учнів. Здоров’я і хвороби. Профілактика захворювань. Інфекційні захворювання. Захист від інфекцій. Практична робота. * Вимірювання зросту та маси тіла (з допомогою дорослих).	Учні називають: умови, що сприяють фізичному розвиткові дитини; приклади інфекційних захворювань; ознаки інфекційних захворювань (висока температура, кашель, нежить); засоби захисту від інфекцій (загартовування, заняття спортом, раціональне харчування з достатньою кількістю вітамінів, особиста гігієна, дезінфекція, щеплення, захисні маски, гумові рукавички); правила поведінки з інфекційними хворими; пояснюють: особливості росту та розвитку дітей; як інфекція може потрапити в організм; чому не можна торкатися предметів із залишками чужої крові; що таке епідемія, карантин; уміють: вимірювати зріст і масу тіла та порівнювати їх із минулорічними показниками (з допомогою дорослих); дотримуються правил: безпечної поведінки під час карантину.
2. Фізичний складник здоров’я (9 год) Розпорядок дня школяра. Порядок і дисципліна. Навчання і відпочинок. Користь активного відпочинку. Організація відпочинку в класі та вдома. Ранкові та вечірні гігієнічні процедури. Культура харчування. Правила поведінки за столом. Вітаміни, їх значення для здоров’я. Фізичні вправи та здоров’я. Правила і процедури загартовування. Практичні роботи: * Складання розпорядку робочого дня. * Планування вихідного дня. Гра «Вдягни ляльку» (вибір одягу за погодою). * Як правильно доглядати за порожниною рота. * Вибір корисних для здоров’я продуктів.	Учні називають: правила, які допомагають підтримувати дисципліну в школі; ранкові та вечірні гігієнічні процедури; продукти харчування, багаті на вітаміни; правила поведінки за столом; види рухової активності; процедури загартовування; розпізнають: активний і пасивний, корисний і шкідливий для здоров’я відпочинок; пояснюють: користь активного відпочинку; небезпеку недоїдання і переїдання; необхідність ретельно пережовувати їжу; уміють: підтримувати порядок на робочому місці; доглядати за ротовою порожниною; виконувати комплекс вправ ранкової гімнастики та вправ для фізичного й розумового розвантаження.
3.Соціальний складник здоров’я (13 год) Права дитини. (Тренінг 1. Права дитини) Обов’язки дитини вдома та в школі. (Тренінг 2. Дружна родина) Спілкування. (Тренінг 3. Наука спілкування) Умови взаєморозуміння. Безпечні та небезпечні ситуації. Небезпечні речовини (отруйні, горючі, легкозаймисті). Джерела допомоги в небезпечних ситуаціях (батьки, сусіди, родичі, аварійні служби). Безпечна поведінка вдома. Користування телевізором, комп’ютером, мобільним телефоном. Ситуації можливої небезпеки у школі. Шляхи виходу дитини зі школи. Безпека на дорозі. Правила пішохідного руху. Дорожня розмітка. Безпека на відпочинку. Літні та зимові розваги. Профілактика обмороження, перегрівання, сонячних опіків. Безпека у спілкуванні з дикими та бездомними тваринами. Надання першої допомоги при забиттях, порізах, подряпинах, укусах комах. Практичні роботи: Моделювання ситуацій невербального спілкування. * Створення списку джерел допомоги в небезпечних ситуаціях (з допомогою дорослих). * Створення пам’ятки щодо перегляду телепередач, користування комп’ютером і мобільним телефоном. Відпрацювання навичок евакуації з приміщення школи згідно з планом евакуації. * Моделювання ситуації переходу дороги на регульованому та нерегульованому перехрестях. * Моделювання ситуації надання першої допомоги при нескладних травмах.	Учні називають: основні права дитини, визначені Конвенцією про права дитини; людей, які допомагають дітям реалізовувати їхні права на навчання, отримання медичної допомоги, всебічний розвиток тощо; свої обов’язки в родині та в школі; спільні обов’язки хлопчиків і дівчаток; правила користування телевізором, комп’ютером, мобільним телефоном; правила переходу проїзної частини дороги у місті, в селі, за межами населеного пункту; правила поведінки під час канікул; пояснюють: чому батьки є найкращими порадниками та захисниками прав дітей; як щирість і правдивість полегшують спілкування; як уміння ухвалювати рішення допомагає уникати небезпек; небезпеку ігор із сірниками, запальничками та засобами побутової хімії; потребу мити руки після контактів із тваринами; небезпеку контактів з дикими та бездомними тваринами; розпізнають: види перехресть, дорожню розмітку та дорожні знаки для пішоходів; ознаки обмороження, сонячного удару та сонячного опіку; ситуації, коли треба звертатися до медичного працівника; уміють: вибирати джерела допомоги відповідно до ситуації; відмовлятися відчиняти двері своєї оселі незнайомим людям; організовано евакуюватися з різних приміщень школи; визначати напрямок руху транспортних засобів; оцінювати ризик під час переходу дороги на перехресті; надавати самодопомогу та допомогу при порізах, подряпинах, забиттях.
4. Психічний і духовний  складники  здоров’я (7 год) Смаки та захоплення людини, їх вплив на здоров’я. Вибір друзів. Друзі за інтересами. (Тренінг 4. Друзі за інтересами) Людяність і співчуття. Як надати підтримку й допомогу. (Тренінг 5. Друзі з особливими потребами) Умови взаєморозуміння (перенесено з соціального складника). (Тренінг 6. Як помиритися з другом) Ухвалення рішень. Вплив реклами на рішення людини. Вплив алкоголю на здоров’я. Практичні роботи: Презентація: «Моє захоплення». Створення плаката «Захоплення нашого класу».	Учні розповідають: про особисті інтереси, смаки та захоплення; про інтереси членів своєї родини; розпізнають: заняття і захоплення, що впливають на здоров’я; порівнюють: власні захоплення з інтересами однолітків; пояснюють: вплив смаків і захоплень на здоров’я людини; потребу гуманного ставлення до хворих і людей з особливими потребами; негативний вплив алкоголю на здоров’я людини; уміють: знаходити спільні інтереси з іншими людьми; вибирати безпечні для здоров’я заняття; висловлювати співчуття; надавати допомогу людям, які цього потребують.

Підготовка виставки дитячих робіт, присвячених здоровому способу життя та профілактиці шкідливих звичок (з резервних годин).

 

3 клас
(34 години, із них 2 години — резервні)
 

Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Здоров’я людини (3 год) Показники здоров’я і розвитку дитини. Чинники, що впливають на здоров’я. Здоровий спосіб життя. Корисні звички. Практичні роботи: * Складання правил здорового способу життя. * Вимірювання пульсу.	Учні розповідають: про екологічні особливості своєї місцевості; називають: приклади природних і соціальних чинників, що впливають на здоров’я; правила здорового способу життя; розпізнають: корисні та шкідливі звички; пояснюють: вплив основних природних і соціальних чинників на здоров’я; що таке спосіб життя. уміють: спостерігати за показниками свого здоров’я і розвитку; вимірювати пульс.
Фізичний складник здоров’я (7 год) Природні ритми та здоров’я. Працездатність людини. Освітлення на робочому місці, його значення для формування постави й зору. Активний відпочинок. Безпека під час занять спортом. Корисні та шкідливі мікроорганізми. Захисні сили організму. Профілактика інфекцій, що передаються контактним і повітряно­крапельним шляхом. Охайність та особиста гігієна. Догляд за одягом і взуттям. Вітаміни та мікроелементи, їх вплив на здоров’я. Вибір продуктів харчування. Переваги натуральних продуктів. Негативний вплив смажених страв. Харчові отруєння. Перша допомога при харчових отруєннях. Практичні роботи: Вправи для підвищення працездатності. * Моделювання поведінки під час епідемії грипу. * Визначення терміну придатності та умов зберігання харчових продуктів за їх маркуванням.	Учні називають: чинники, що впливають на працездатність людини; види активного відпочинку; можливі небезпеки під час катання на роликах, скейтбордах, велосипеді; засоби захисту під час занять спортом (захисний шолом, наколінники тощо); основні чинники зниження і посилення захисних сил організму; правила поведінки під час епідемії ГРВІ та грипу; корисні продукти харчування; причини харчових отруєнь; розпізнають: ознаки застуди, харчових отруєнь; пояснюють: важливість дотримання режиму праці та відпочинку; необхідність достатнього освітлення на робочому місці; переваги активного відпочинку; чому важливо мати охайний вигляд, дотримуватися правил гігієни; значення молочних продуктів у добовому раціоні дитини; небезпеку придбання продуктів харчування на стихійних ринках; небезпеку самолікування харчових отруєнь; уміють: складати розпорядок дня; підтримувати належний стан робочого місця; виконувати вправи для підвищення працездатності; вибирати безпечні місця для активного відпочинку; доглядати за одягом і взуттям, вибирати їх відповідно до погоди; визначати термін придатності харчових продуктів за маркуванням; негайно звертатися по допомогу в разі виявлення ознак харчового отруєння; надавати першу допомогу при харчових отруєннях.
Соціальний складник здоров’я (17 год) Взаємодія з іншими людьми. Дружний клас. (Тренінг 1. Дружний клас) Родинні стосунки. Взаємодопомога членів родини. (Тренінг 2. Дружна родина) Що таке толерантність. Толерантне ставлення до людей, які мають проблеми зі здоров’ям. (Тренінг 3. Як стати толерантним) Ефективне спілкування. (Тренінг 4. Школа спілкування) Уміння слухати. (Тренінг 5. Уміння слухати) Запобігання конфліктам і їх розв’язання. (Тренінг 6. Як залагодити конфлікт) Вплив комп’ютерних ігор на психічне та фізичне здоров’я дітей. Профілактика комп’ютерної залежності. Безпека вдома. Правила користування джерелами водопостачання. Пожежна безпека. Правила користування обігрівальними приладами. Правила користування газовою плитою. Ознаки витоку газу. Порядок дій у разі витоку газу. Дорожня безпека. Перехід дороги в умовах обмеженої оглядовості. Поведінка біля залізничної колії. Безпека в населеному пункті. Правила поведінки дітей надворі. Безпека велосипедиста. Оздоровче значення відпочинку на природі. Речі та одяг для прогулянки на природі. Поведінка дитини в автономній ситуації на природі (якщо загубився, заблукав у лісі, горах, степу). Практичні роботи: Обговорення літературних джерел: української народної казки «Ріпка» і байки Л. Глібова «Лебідь, Щука і Рак». * Як зробити приємність іншому. * Створення подарунка дитині, яка має проблеми зі здоров'ям. * Як попросити про послугу чи по допомогу. Моделювання ситуацій мирного розв’язання конфліктів з однолітками. Моделювання ситуації відмови від небезпечної пропозиції. * Ознайомлення із застережними знаками: «небезпека ураження електричним струмом», «легкозаймиста речовина». * Ситуаційна гра«Як діяти у разі витоку газу». Рольова гра «Викликаємо служби 101, 102, 103, 104». Моделювання ситуацій дорожнього руху (з дорожніми знаками: 1.27, 1.28, 1.30, 3.8, 4.12, 5.41, 5.43).	Учні називають: правила, які допомагають запобігати конфліктам і мирно розв’язувати їх; правила користування водогоном, обігрівальними приладами; негативні наслідки вживання тютюну й алкоголю; негативні наслідки надмірного захоплення комп’ютерними іграми; ознаки та небезпеку витоку газу; порядок дій у разі витоку газу; правила переходу дороги з обмеженою оглядовістю; правила поведінки біля залізничної колії; небезпечні місця у своєму мікрорайоні; загальні правила безпечної поведінки дітей надворі; екіпірування велосипедиста; речі та одяг для прогулянки на природі; правила поведінки під час грози в лісі чи степу; пояснюють: значення вислову «Один за всіх і всі за одного!»; що сім’ї бувають різними (коли діти живуть з обома батьками, з одним із батьків, з іншими родичами, у прийомній родині); що члени родини дбають одне про одного в різний спосіб; що всі люди різні, що відмінності роблять їх унікальними й цікавими для інших; чому треба спиратися на те, що об’єднує, а не роз’єднує людей; потребу толерантного ставлення до людей, які мають проблеми зі здоров’ям; чому вміння слухати не менш важливе за вміння говорити; переваги впевненого й толерантного спілкування; недоліки пасивного й агресивного спілкування; як діяти, якщо загубився чи заблукав; як уникнути зустрічі з дикими тваринами; розпізнають: вербальні та невербальні ознаки активного слухання; ознаки несправності водогону та обігрівальних приладів; застережні знаки: «небезпека ураження електричним струмом», «легкозаймиста речовина»; дорожні знаки: 1.27, 1.28, 1.30, 3.8, 4.12, 5.41, 5.43; уміють: звертатися по допомогу до батьків та інших членів родини; допомагати батькам та іншим членам родини, робити їм приємні подарунки; толерантно ставитися до позиції інших; мирно розв’язувати конфлікти з однолітками; ввічливо попросити про послугу чи по допомогу; упевнено відмовлятися від небезпечної пропозиції; правильно користуватися водогоном; вимкнути несправний електроприлад; загасити невелику пожежу; перекрити подачу газу; відмовлятися позичати свої речі (велосипед, мобільний телефон) малознайомим і незнайомим людям; вибирати одяг для відпочинку на природі; відтворювати порядок дій повідомлення відповідним службам про небезпечні ситуації.
Психічний і духовний  складники  здоров’я (5 год) Розвиток пам’яті та уваги.               Характер і здоров’я. (Тренінг 7. Характер людини) Самооцінка характеру. (Тренінг 8. Самооцінка характеру)  Доброзичливість і здоров’я людини. Профілактика емоційного перенапруження. Способи релаксації. Творчі здібності дитини. Розвиток уяви. Практичні роботи: Визначення позитивних і негативних рис характеру казкових героїв. Визначення рис власного характеру. * Вправи для тренування зорової і слухової пам’яті та концентрації уваги. Створення колажу «Що приносить мені радість». * Виконання проекту «Здоровим бути модно!» (створення казки, малюнка, плаката, виступу тощо).	Учні називають: умови успішного навчання; улюблені способи відпочинку та релаксації; казки, вірші, пісні, прислів’я та приказки про здоров’я; пояснюють: що характер людини можна вдосконалити; чому людям потрібно вчитися; розпізнають: позитивні та негативні риси характеру; ознаки втоми та перевтоми; уміють: визначати риси характеру літературних персонажів; визначати риси свого характеру; виконувати вправи для тренування пам’яті та концентрації уваги; виконувати вправи для релаксації, відпочивати й займатися улюбленими справами; творчо мислити, використовувати уяву для залучення однолітків до здорового способу життя.

Виконання проекту «Прагнемо бути здоровими!» (з резервних годин).

 

4 клас
(34 години, з них 2 години — резервні)

Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Здоров’я людини (3 год) Цінність і неповторність життя та здоров’я людини. Безпека життєдіяльності. Цілісність здоров’я: взаємозв’язок фізичного, соціального, психічного та духовного його складників. Чинники здоров’я. Показники розвитку дитини. Практичні роботи: * Визначення рівня фізичного розвитку.	Учні називають: складники здоров’я; чинники впливу на здоров’я; чинники, що сприяють гармонійному фізичному розвиткові; пояснюють: цінність людського життя і здоров’я; що таке безпека, небезпека та безпека життєдіяльності людини; потребу підтримання нормальної маси тіла; розпізнають: вікові зміни власного організму; аналізують: цілісність здоров’я; вплив природних і соціальних чинників на здоров’я; уміють: визначати рівень свого фізичного розвитку.
2. Фізичний складник здоров’я (6 год) Збалансоване харчування. Вітаміни, мінерали, їх значення для здоров’я. Питний режим. Значення води для життя і здоров’я людини. Вплив рухової активності на розвиток організму. Принципи загартовування. Профілактика порушень зору, слуху, опорно­-рухового апарату у школярів. Відновлення рівня здоров’я після хвороби. Гігієна порожнини рота. Гігієна житла. Повітря, його значення для здоров’я. Мікроклімат приміщення. Практичні роботи: Вправи для профілактики плоскостопості. * Гігієнічний догляд за порожниною рота. * Складання рекомендацій «Як підтримувати чисте повітря в оселі». * Джерела допомоги при самонавчанні (батьки, родичі, вчителі, однокласники).	Учні називають: групи харчових продуктів; принципи загартовування (поступовість, систематичність, дозованість); групи зубів та їх функції; чинники, що забруднюють атмосферне повітря і повітря приміщень; рекомендований час і порядок виконання домашніх завдань; пояснюють: потребу вживання різноманітної корисної їжі та достатньої кількості води; потребу обмежувати вживання жирних, копчених і солодких продуктів та напоїв, смажених страв; потребу дбати про органи зору, слуху, про опорно-­руховий апарат; потребу регулярного провітрювання приміщень; аналізують: вплив малорухливого способу життя на здоров’я; вплив шкідливих звичок на стан зубів і прикус; уміють: виконувати фізичні вправи для розвитку сили, спритності, витривалості, комплекс процедур загартовування; створювати умови для навчання; дотримуватися настанов для профілактики порушень зору, слуху, постави та плоскостопості; поступово долати відставання, яке може виникнути внаслідок пропуску занять; у разі потреби звертатися по допомогу до вчителів, родичів, друзів.
3. Соціальний складник здоров’я (18 год) Традиції збереження здоров’я в родині. Спадковість і здоров’я. Знайомство з людьми. Дружба і здоров’я. Розбудова дружніх стосунків. (Тренінг 1. Як знайти друга) Вплив друзів. Протидія небажаним пропозиціям. (Тренінг 2. Як відстояти себе) Вплив телебачення, комп’ютерів, мобільних телефонів та інших електронних засобів на здоров’я. Вплив реклами на рішення і поведінку людей. Інфекційні хвороби, що набули соціального значення (туберкульоз і ВІЛ/СНІД). Охорона здоров’я дітей. Гуманне ставлення до людей з особливими потребами. Наодинці вдома. Дії дитини за умови опосередкованої небезпеки: пожежа в іншій квартирі, іншому будинку тощо. Безпека школяра. Правила поведінки під час масових шкільних заходів. Вихід із непередбачених ситуацій поза межами домівки, школи. Безпека руху пішоходів. Сигнали регулювання дорожнього руху. Види перехресть. Рух майданами. Дорожньо­-транспортні пригоди (ДТП). Групи дорожніх знаків (6.1­6.4, 6.8­6.15, 7.1.4). Практичні роботи: Рольова гра «Будьмо знайомі!» Моделювання ситуації звернення за телефонами довіри. Моделювання ситуацій відмови від небезпечних пропозицій. Моделювання ситуацій допомоги людям з особливими потребами.	Учні пояснюють: що таке спадковість; потребу гуманного ставлення до людей з особливими потребами; чому деякі інфекційні хвороби набули соціального значення; називають: родинні традиції, сприятливі для здоров’я; різні способи говорити «ні»; медичні заклади свого населеного пункту/мікрорайону; способи допомоги людям з особливими потребами; одяг і взуття, які становлять небезпеку в натовпі; правила дорожнього руху на перехресті, майдані, в місцях ремонту дороги, під час ДТП; причини ДТП; розпізнають: ознаки дружніх стосунків; поширені способи тиску (вмовляння, лестощі, погрози); небезпечні ситуації, що потребують категоричної відмови; види перехресть; аналізують: вплив шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю) на здоров’я; наслідки порушення правил користування комп’ютером, мобільним телефоном, плеєром для фізичного і психічного здоров’я; небезпеку перебування дитини в місцях великого скупчення людей; уміють: знайомитися з людьми; аналізувати позитивний і негативний вплив друзів; критично ставитися до реклами алкоголю і тютюну; чинити опір тиску однолітків; правильно реагувати на обзивання, намовляння, бійки та інші дії своїх однолітків, які призводять до фізичних або психічних страждань оточуючих; надавати допомогу й моральну підтримку тим, хто цього потребує; уникати небезпечних місць у своєму мікрорайоні/населеному пункті; дотримуватися правил: переходу дороги в місцях перехресть, майданів з урахуванням місцевих умов; безпечної поведінки в натовпі, під час масових заходів; відтворюють: порядок дій у ситуації опосередкованої небезпеки, виклику рятувальних служб.
4. Психічний і духовний  складники  здоров’я (5 год) Самооцінка та поведінка людини. Упевненість і самовпевненість. (Тренінг 3. Самооцінка та поведінка людини) Бажання, можливості, обов’язки. Воля і здоров’я людини. Повага і самоповага. Вибір і досягнення мети. (Тренінг 4. Шануй себе та інших) Звички і здоров’я. Формування звичок. Розвиток творчих здібностей. Заохочення однолітків до здорового способу життя. Практичні роботи: * Виконання проекту «Моя мета». * Виконання проекту з формування корисної звички. Виконання проекту «Здоров’я— всьому голова!» (розроблення плану вистави, творчого конкурсу, змагання тощо за тематикою здорового способу життя).	Учні називають: вольові якості людини; приклади справ, гідних поваги; наводять приклади: упевненої, пасивної та агресивної поведінки; ситуацій, у яких гартується характер; розпізнають: корисні та шкідливі звички; аналізують: різницю між упевненістю і самовпевненістю; відмінність між «хочу», «можу» і «треба»; вплив звичок на здоров’я людини; пояснюють: що таке повага та самоповага; що повагу (навіть до самого себе) треба заслужити; вплив самооцінки на поведінку людини; значення позитивного ставлення людини до життя; уміють: вибирати мету, розробляти й виконувати план дій щодо досягнення мети (наприклад, формування корисної звички); працювати в команді, мотивувати та зацікавлювати; творчо мислити та продукувати ідеї для пояснення переваг здорового способу життя.

Підготовка та проведення вистави, творчого конкурсу, присвячених заохоченню учнів до здорового способу життя ( з резервних годин).

 

  

 5 клас    
(35 годин, 4 години — резервний час)

 

Зміст навчального матеріалу	Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів
Розділ 1. Здоров’я людини (5 год)
Життя і здоров’я людини     Здоровий спосіб життя. Безпека і небезпека. Принципи безпечної життєдіяльності. __________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Моделювання поведінки в разі погіршення самопочуття. Відпрацювання навичок вимірювання температури тіла*. Відпрацювання алгоритму дій у разі потрапляння у небезпечну ситуацію. Безпека на дорозі                     Безпека пішохода. Види пішохідних переходів. Дорожня розмітка. Перехід багатосмугової дороги. Безпека на зупинках громадського транспорту. Безпека пасажира. Правила користування громадським транспортом. Етика пасажира. Поведінка пасажира у разі ДТП. __________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання навичок аналізу дорожньої ситуації, зокрема в умовах обмеженої оглядовості. Ухвалення зважених рішень щодо переходу дороги*. Моделювання ситуації відмови від пропозицій перейти дорогу у небезпечному місці. Відпрацювання навичок поведінки у транспорті. Моделювання поведінки пасажира в громадському транспорті у разі аварії.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: принципи безпечної життєдіяльності; до кого звертатися в разі погіршення самопочуття; небезпеки, які можуть виникнути на зупинках громадського транспорту, під час посадки у транспорт, руху і висадки; небезпеки, які можуть загрожувати пасажирам у переповненому транспорті; засоби безпеки в автомобілі та громадському транспорті; засоби безпеки пішохода. Наводить приклади: безпечних і небезпечних ситуацій. Пояснює: небезпеку переходу дороги на зупинці громадського транспорту; перевагу руху транспорту екстрених служб. Розпізнає: види пішохідних переходів, дорожні знаки, дорожню розмітку; дорожні знаки, якими позначають зупинки громадського транспорту; найбезпечніші місця в салоні автотранспорту. Діяльнісний компонент Уміє: вимірювати температуру тіла; використовувати прийоми для самозаспокоєння при потраплянні в небезпечну ситуацію; визначати кількість смуг на дорозі за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки та «на око»; переходити багатосмугову дорогу, дорогу з обмеженою оглядовістю; безпечно поводитися на зупинці громадського транспорту; розшифровувати піктограми у громадському транспорті; набувати безпечного положення при аварії у громадському транспорті; правильно діяти при пожежі в салоні транспорту; викликати рятувальні служби за номерами телефонів; моделювати порядок дій при потраплянні в небезпечну ситуацію. Ціннісний компонент дотримується правил поведінки пасажирів громадського транспорту на зупинці, під час посадки у транспорт, руху і висадки; усвідомлює вплив поведінки та способу життя на здоров’я.
Розділ 2. Психічний і духовний складники здоров’я (5 год)
Уміння вчитися                     Раціональний розподіл часу. Розпорядок дня школяра. Облаштування робочого місця. Умови успішного навчання. Розвиток здібностей. Створення мотивації до навчання. Типи сприймання інформації. Активне слухання. Прийоми для кращого запам’ятовування. Підготовка до контрольної роботи. Повага до себе та інших           Унікальність людини. Розвиток самоповаги.  Повага і толерантне ставлення до інших людей. Уміння працювати разом.  Почуття та емоції. Вияви почуттів. Способи висловлювання почуттів. Співпереживання і співчуття. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання навичок планування часу з урахуванням усіх правил здорового способу життя «Мій розпорядок дня». Відпрацювання навичок успішного навчання у класі. Відпрацювання навичок ефективного самонавчання (бібліотека, інтернет, дистанційне навчання) *. Виконання вправ для розвитку самоповаги і поваги до інших людей. Відпрацювання навичок висловлювання почуттів.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: етапи активного слухання; ознаки вияву почуттів. Розпізнає: ознаки правильно і неправильно облаштованого робочого місця. Діяльнісний компонент Уміє: застосовувати різні способи перепочинку під час занять; правильно впорядковувати робоче місце; інтерпретувати чинники, які допомагають і заважають виконувати домашні завдання; визначати відмінність між емоціями та почуттями; складати розпорядок дня; визначати і враховувати індивідуальні особливості сприймання і пам’яті; готуватися до контрольних робіт; використовувати різні прийоми навчання. Аналізує: наслідки неорганізованості. Ціннісний компонент Усвідомлює: чому треба працювати над розвитком здібностей; потребу самодисципліни; важливість поваги до почуттів інших і надання допомоги тим, хто цього потребує; виявляє повагу до дорослих і однолітків; протидію виявам неповаги у своєму середовищі.
Розділ 3. Фізичний складник здоров’я (5год)
Фізичні чинники здоров’я   Принципи і методи загартовування. Рухова активність. Профілактика порушень постави і гостроти зору. Попередження травм під час рухливих ігор і занять фізичною культурою та спортом. Правила безпечної поведінки в басейні та на льоду. Відпочинок школяра. Ознаки перевтоми. Умови здорового сну. Вплив телебачення і комп’ютера на здоров’я. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Виконання вправ для формування правильної постави та гімнастики для очей*. Розрахунок максимальної маси портфеля. Моделювання ситуацій надання невідкладної допомоги та самодопомоги у разі спортивних травм. Моделювання ситуацій надання допомоги і самодопомоги тому, хто провалився під лід. Розробка пам’ятки щодо перегляду телепередач, користування комп’ютером.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: переваги занять фізичною культурою і спортом для розвитку та формування характеру; засоби безпеки під час занять спортом; правила користування басейном; способи допомоги і самодопомоги тому, хто провалився під лід. Розпізнає: ситуації, які можуть призвести до порушення постави та зниження гостроти зору; ознаки перевтоми; активний і пасивний відпочинок. Пояснює: методи зміцнення здоров’я; небезпеку ігор на льоду. Діяльнісний компонент Аналізує: наслідки недосипання для здоров’я і навчання. Уміє: виконувати вправи для формування правильної постави та гімнастики для очей; розраховувати максимальну масу свого портфеля; вибирати засоби безпеки під час катання на роликових ковзанах і роликових дошках; надавати допомогу і самодопомогу при падінні та спортивних травмах. Ціннісний компонент надає допомогу і самодопомогу; аналізує вплив телебачення і комп’ютерів на здоров’я; дотримується правил перегляду телепередач, роботи за комп’ютером, при заняттях спортом.
Розділ 4. Соціальний складник здоров’я (16 год)
Тема 1. Соціальний добробут Право на здоров’я                      Права дитини. Обов’язки учня і громадянина.                     Спілкування і здоров’я       Ефективне спілкування. Вплив поведінки на здоров’я. Переваги впевненої поведінки.           Спілкування з дорослими. Повага до батьків та вчителів. Взаємодопомога членів родини.                     Спілкування з однолітками. Стосунки між хлопцями і дівчатами. Протидія виявам агресії та насилля в учнівському середовищі.           Безпека спілкування в мережі Інтернет. Соціальна небезпека інфекційних захворювань та запобігання дискримінації людей, за будь-якою ознакою в т. ч. за станом здоров’я (ВІЛ, туберкульоз, ОРВІ тощо) та інвалідністю. __________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Права та обов’язки дитини (створення пам’ятки) Відпрацювання навичок ефективного спілкування Безпека спілкування в мережі Інтернеті Відпрацювання навичок упевненої поведінки: моделювання ситуацій звернення до батьків, учителів, інших дорослих Аналіз витрат сім’ї під час хвороби ОРВІ одного із членів родини	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: умови ефективного спілкування. Наводить приклади: обов’язків школярів у школі і вдома; поведінки, що сприяє дружбі; ситуацій, коли не варто погоджуватися на пропозицію однолітків. Розпізнає: вербальні та невербальні способи спілкування; пасивну, агресивну й упевнену поведінку; вияви насилля в учнівському середовищі; безпечні й небезпечні ситуації щодо зараження ВІЛ через кров; небезпеки спілкування в мережі Інтернет. Діяльнісний компонент Уміє: упевнено спілкуватися з однолітками й дорослими; звертатися по допомогу в разі потреби; поводитися згідно з правилами поведінки у школі; налагоджувати дружні стосунки; виявляти порушення прав дитини. Ціннісний компонент захищає важливість реалізації прав дитини; дотримується своїх прав і обов’язків; протидіє агресії, насиллю і дискримінації в учнівському середовищі.
Тема 2. Безпека в побуті та навколишньому середовищі           Пожежна безпека Причини виникнення та способи гасіння невеликих пожеж. Особливості гасіння електроприладів. Захист органів дихання під час пожежі. Дитина в автономній ситуації Безпека в побуті. Ризики побутового травмування, телефонного та телевізійного шахрайства, проникнення в оселю зловмисників. Інформаційна безпека в мережі Інтернет. Безпека надворі. Місця підвищеної небезпеки. Екстремальні ситуації під час спілкування з незнайомцями. Безпечне довкілля Наслідки забруднення довкілля для життя і здоров’я людини. Способи збереження природного середовища. Стихійні лиха. Правила поведінки під час сильного вітру, грози та в разі потрапляння у зону підтоплення. Підручні рятувальні заходи. Відпочинок на природі. Правила купання у водоймах. Дії у небезпечних ситуаціях на воді. ________________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання навичок евакуації з приміщення школи. Відпрацювання навичок захисту органів дихання від отруйних газів. Обстеження безпеки своєї оселі*. Моделювання безпечної поведінки з незнайомими людьми. Відпрацювання алгоритму безпечної поведінки в місцях великого скупчення людей. Відпрацювання навичок відмови від ігор у небезпечних місцях. Створення саморобок для повторного використання пластикових упаковок. Моделювання безпечної поведінки під час сильного вітру, грози і підтоплення. Виготовлення рятувальних засобів з підручних матеріалів. Моделювання ситуації надання допомоги постраждалому в разі теплового або сонячного удару.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: можливі способи проникнення зловмисників у дім; чинники ризику під час перебування надворі без дорослих; умови виникнення горіння; причини виникнення побутових пожеж; місця підвищеної небезпеки надворі; види стихійних лих; ознаки безпечного пляжу, ситуації, коли варто утримуватися від купання, небезпеки, що загрожують плавцям. Наводить приклади: джерел запалювання; горючих, легкозаймистих і негорючих матеріалів. Розпізнає: небезпечні місця у населеному пункті (мікрорайоні). Пояснює: небезпеку недотримання правил безпеки житла, розголошення особистих даних в інтернеті; потребу уникнення місць підвищеної небезпеки надворі, можливого утворення натовпу; до кого і як можна звернутися по допомогу в разі небезпечної ситуації з незнайомцями. Діяльнісний компонент Уміє: досліджувати разом із дорослими безпеку своєї оселі; повторно використовувати пластикові упаковки; гасити невеликі пожежі, зокрема і спричинені електричним струмом; безпечно евакуюватися з оселі і приміщення школи; захищати органи дихання від отруйних газів; безпечно поводитися під час сильного вітру, грози, підтоплення; виготовляти рятувальні засоби з підручних матеріалів; допомогти постраждалому при тепловому або сонячному ударі; надавати першу допомогу потерпілим на воді; дотримується правил безпеки вдома й надворі, під час користування інтернетом, відпочинку на природі. Ціннісний компонент Демонструє здатність: відмовлятися від пропозицій гратись у небезпечних місцях, розпалювати багаття, псувати громадське майно; допомогти постраждалому при тепловому або сонячному ударі; надавати першу допомогу потерпілим на воді; Дотримується: правил безпеки удома, надворі, під час відпочинку на природі, при користуванні інтернетом.

 

 

6 клас

(35 годин, 4 години — резервний час)

Зміст навчального матеріалу	Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів
Розділ 1. Здоров’я людини (4 год)
Життя і здоров’я людини Безпека життєдіяльності. Здоров’я і добробут. Життєві навички, сприятливі для здоров’я. Активне довголіття. Ризики і небезпеки Поняття про ризик. Виправдані і невиправдані ризики. Оцінка ризиків у щоденному житті. Екстремальні і надзвичайні ситуації. Навколишнє середовище і здоров’я Вплив природних чинників на здоров’я людини. Небезпеки природного середовища. Вплив техногенного середовища на здоров’я людини. Екологічні проблеми довкілля. Соціальне середовище і здоров’я. Захист від кримінальних небезпек. _____________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Моделювання поведінки у зв’язку зі зміною кліматичних умов. Вибір одягу за несприятливих погодних умов (ожеледиця, хуртовина, спека)*. Відпрацювання алгоритму дій у разі потрапляння в екстремальну ситуацію. Складання пам’яток запобігання кримінальним небезпекам. Складання пам’яток захисту особистого майна (квартири, велосипеда, мобільного телефону)*.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: складники здоров’я; види і чинники ризику для життя і здоров’я. Наводить приклади: сприятливих для здоров’я життєвих навичок; небезпек навколишнього середовища; кримінальних небезпек для підлітків. Розпізнає: ознаки безпеки і небезпеки; ознаки фізичного, соціального, психологічного і духовного благополуччя; сприятливі і несприятливі для здоров’я людини погодні умови. Пояснює: вплив небезпеки, невиправданих ризиків, екстремальних і надзвичайних ситуацій на життя і здоров’я людини; дію природних чинників на здоров’я людини. Діяльнісний компонент Уміє: вибирати одяг і взуття за несприятливих погодних умов; оцінювати ризик у щоденних ситуаціях; безпечно поводитися під час спілкування з незнайомими людьми; уникати кримінальних небезпек; обговорювати з батьками засоби захисту особистого майна. Ціннісний компонент виявляє активну позицію щодо економії води, електроенергії, участі в екологічних акціях, відповідальної поведінки у природі; демонструє способи самоконтролю та алгоритм дій в екстремальній ситуаціях.
Розділ 2. Фізичний складник здоров’я (6 год)
Харчування і здоров’я Значення води і харчування для розвитку та здоров’я підлітків. Поживні речовини. Особливість харчування у підлітковому віці. Харчові звички. Принципи харчування для здоров’я. Калорійність харчування та енерговитрати залежно від фізичних навантажень. Профілактика йододефіциту і діабету. Правила купівлі, обробки і зберігання харчових продуктів. Перша допомога у разі харчових отруєнь. Особиста гігієна. Склад ники особистої гігієни. Догляд за шкірою. Гігієна ротової порожнини. Особиста гігієна під час занять фізичною культурою та спортом. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Аналіз маркування харчових продуктів*. Визначення збалансованості харчового раціону*. Відпрацювання алгоритму надання допомоги при харчових отруєннях Складання пам’ятки «Правила особистої гігієни».	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: складники особистої гігієни; складники харчових продуктів, джерела їх надходження; особливості харчування у підлітковому віці; принципи харчування для здоров’я; чинники, що впливають на формування харчових звичок; наслідки неправильного харчування; причини і симптоми харчового отруєння. Наводить приклади: ситуацій, у яких треба звернутися до стоматолога. Розпізнає: ознаки збалансованого харчування. Пояснює: небезпеку йододефіциту; значення особистої гігієни. Діяльнісний компонент Уміє: визначати збалансований харчовий раціон, калорійність харчування та енерговитрати залежно від фізичного навантаження; зберігати і споживати йодовану сіль; аналізувати інформацію на упаковках харчових продуктів; запобігати харчовим отруєнням. Ціннісний компонент Демонструє здатність: надання допомоги і самодопомоги при харчових отруєннях; дотримується правил здорового харчування та особистої гігієни.
Розділ 3. Психічний і духовний складники здоров’я (7 год)
Звички і здоров’я Психічний розвиток підлітка. Ознаки гармонійного розвитку хлопчиків і дівчаток. Потреби людини, їх розвиток із віком. Навички і звички. Вплив звичок на здоров’я. Корисні і шкідливі звички. Чинники формування звичок. Самооцінка і здоров’я Поняття самооцінки. Види самооцінки. Формування адекватної самооцінки. Критичне мислення та уміння ухвалювати рішення Види рішень. Алгоритм ухвалення зважених рішень. Рішення, важливі для здоров’я. Вплив реклами на рішення людини. Види реклами. Соціальна і комерційна реклама. Психоактивні речовини і здоров’я. Позитивні й негативні впливи однолітків. Протидія тиску і маніпуляціям. Вплив ВІЛ-інфекції на організм людини. Поняття про СНІД. Як ВІЛ не передається. Толерантне ставлення до людей, що живуть із ВІЛ. _____________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Проект самовдосконалення (вибір, планування і досягнення мети). Створення плану формування корисної звички (чи відмови від поганої або шкідливої звички). Моделювання ситуації ухвалення зважених рішень. Моделювання ситуації відмови від шкідливих пропозицій . Аналіз грошових витрат, пов’язаних зі шкідливими звичками* Аналіз соціальної і комерційної реклами*	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: особливості психічного розвитку підлітків; чинники, що впливають на ухвалення рішень і формування звичок; переваги адекватної самооцінки; наслідки шкідливих звичок; переваги корисних звичок. Наводить приклади: потреб людини; корисних і шкідливих звичок. Розпізнає: види самооцінки; прості і складні рішення; позитивні й негативні соціальні впливи; соціальну й комерційну рекламу; перебільшену і неправдиву інформацію в рекламі; ситуації, безпечні щодо ризику ВІЛ-інфікування. Пояснює: вплив самооцінки на поведінку і здоров’я людини; вплив корисних звичок на здоров’я; згубний вплив вживання психоактивних речовин на здоров’я підлітків; алгоритм ухвалення зважених рішень; потребу відмови від пропозицій вживання психоактивних речовин; вплив ВІЛ-інфекції на організм людини. Діяльнісний компонент Аналізує: поширені міфи про психоактивні речовини; зміст і мету комерційної реклами. Уміє: аналізувати свої звички; створювати план формування корисної звички; критично аналізувати рекламні повідомлення; відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії; виявляює толерантне ставлення до людей, які мають захворювання (зокрема, до ВІЛ-позитивних). Ціннісний компонент демонструє уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії; виявляє толерантне ставлення до людей, які мають захворювання (зокрема, до ВІЛ-позитивних).
Розділ 4. Соціальний складник здоров’я (15 год)
Тема 1. Соціальний добробут Спілкування і здоров’я Спілкування людей. Засоби комунікації. Навички спілкування. Стилі спілкування. Значення упевненої поведінки для здоров’я. Види стосунків. Стосунки в родині, класі, підлітковому середовищі. Безпечне спілкування в Інтернеті (соціальні мережі) Конфлікти і здоров’я Поняття конфлікту. Види і способи розв’язання конфліктів. Конструктивне розв’язання конфліктів. Запобігання ескалації конфлікту. Самоконтроль у конфліктних ситуаціях. Стосунки з однолітками Підліткові компанії. Ознаки дружніх, недружніх і небезпечних компаній. Способи протидії агресії та насиллю у підлітковому середовищі. ______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента   Відпрацювання навичок упевненої поведінки у життєвих ситуаціях. Складання плану поліпшення міжособистісних стосунків. Моделювання ситуації з конструктивним розв’язанням конфліктів. Відпрацювання навичок самоконтролю у конфліктних ситуаціях.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: види стосунків, методи поліпшення стосунків; способи та етапи конструктивного розв’язання конфліктів. Наводить приклади: стосунків у родині та з однолітками; чинників розпалювання конфліктів Розпізнає: ознаки вербальної і невербальної комунікації, активного і пасивного слухання; стилі спілкування; конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; дружні, недружні й небезпечні компанії; вияви фізичного і психологічного насилля. Пояснює: особливості спілкування з дорослими й однолітками; вплив конфліктів на здоров’я; потребу конструктивного розв’язання конфліктів; негативні наслідки належності до небезпечних компаній. Діяльнісний компонент Аналізує: переваги і недоліки різних стилів спілкування; свої стосунки з іншими людьми; Уміє: упевнено поводитися в різних життєвих ситуаціях; уникати непорозумінь у спілкуванні; толерантно ставитися до смаків і поглядів інших; розв’язувати конфлікти, уникати ескалації конфліктів, контролювати емоції у конфліктних ситуаціях; вибирати коло спілкування, яке сприяє здоров’ю. Ціннісний компонент усвідомлює важливість толерантного ставлення до поглядів і переконань, урахування інтересів і потреб інших; протидіє виявам агресії і насилля у своєму середовищі. Дотримується правил: спілкування з однокласниками і членами родини; дружнього спілкування дівчат і хлопців.
Тема 2. Безпека в побуті й у довкіллі Безпека в побуті Правила користування газовими приладами, електроприладами, водогоном, тепловими мережами. Безпека під час користування засобами побутової хімії. Пожежна безпека оселі Причини виникнення пожеж. Стадії розвитку пожежі. Пожежна охорона. Профілактика пожеж. План евакуації з будинку. Засоби пожежогасіння. Гасіння невеликої пожежі. Захист органів дихання в зоні пожежі. Дії в разі загоряння одягу. Проживання у промисловій зоні Види небезпечних промислових об’єктів. Дії школяра під час виникнення аварійної ситуації на підприємстві. Підручні засоби захисту. Безпека руху велосипедиста Елементи конструкції велосипеда, що впливають на безпеку руху. Одяг для велосипедиста. Засоби безпеки велосипедиста. Правила дорожнього руху для велосипедистів. Правила перевезення вантажів і виконання маневрів на велосипеді. Поведінка в екстремальних ситуаціях Телефони аварійних служб. Повідомлення рятувальним службам. Правила взаємодії з рятувальниками. Перша допомога у разі ураження електричним струмом, попадання хімічних речовин на шкіру, отруєння, ДТП. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання навичок безпечного зберігання ліків і засобів побутової хімії*. Відпрацювання навичок екстреної евакуації з приміщення школи і своєї оселі. Відпрацювання навичок безпечної поведінки при небезпеці ураження електричним струмом та допомоги при ураженні електричним струмом.* Моделювання допомоги при потраплянні на тіло речовин побутової хімії та при отруєнні ними * Оцінка захаращеності під’їзду до будинку спецавтомобілів служби ДСНС. Моделювання ситуації виклику рятувальних служб*	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: небезпечні ситуації, які можуть виникнути в оселі; основні причини виникнення пожеж; переваги і недоліки різних типів вогнегасників; ознаки виникнення аварії на підприємстві; правила перевезення вантажів і виконання маневрів на велосипеді; види і номери телефонів державних служб для надання допомоги в екстремальних ситуаціях; основні складники домашньої аптечки та їх призначення. Розпізнає: негорючі, легкозаймисті речовини і матеріали; препарати побутової хімії за рівнем безпеки; стадії пожежі і типи вогнегасників; групи промислових об’єктів за наслідками аварій; елементи конструкції велосипеда, що впливають на безпеку руху; сигнали маневрування велосипедистів; ознаки ураження електричним струмом, хімічних опіків, отруєння. Пояснює: зміст поняття «трикутник вогню»; потребу використання велосипедного шолома; правила зберігання і використання ліків і препаратів побутової хімії; необхідність надання першої допомоги. Діяльнісний компонент наводить приклади ситуацій, у яких вогонь може бути особливо небезпечним; аналізує наслідки неправильного перевезення вантажів на велосипеді. Уміє: користуватися газовою плитою, перекривати вентилі водогону, вимикати електрику на щитку; організовано евакуюватися з приміщення у разі пожежі; перевіряти пожежну безпеку своєї оселі; застосовувати належні засоби пожежогасіння при різних типах пожеж; захищати органи дихання, правильно діяти у разі займання одягу на людині; вибирати відповідні алгоритми дій у разі сигналу цивільної оборони; вибирати одяг для велосипедних прогулянок; вибирати безпечні способи маневрів на велосипеді; складати стислі й інформативні повідомлення для рятувальників; викликати рятувальників і надавати їм посильну допомогу. Ціннісний компонент адекватно оцінює свої можливості надавати першу допомогу потерпілим при ураженні електричним струмом, хімічних опіках, отруєннях, ДТП; Дотримується правил: користування газовими приладами, електроприладами, водогоном, тепловими мережами, засобами побутової хімії; пожежної безпеки; дорожнього руху для пішохода, пасажира, велосипедиста.

 

7 клас

(35 годин, 4 години — резервний час)

Зміст навчального матеріалу	Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів
Розділ 1. Здоров’я людини (9 год)
Здоров’я і спосіб життя Цілісність здоров’я. Формування здорового способу життя. Переваги здорового способу життя. Навички, сприятливі для здоров’я. Значення життєвих принципів для здоров’я. Профілактика захворювань Інфекційні й неінфекційні захворювання. Захисні реакції організму і бар’єри на шляху інфекцій. Заходи профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань. Принципи безпечної життєдіяльності Природні, техногенні та соціальні небезпеки. Види і джерела ризику. Рівні ризику. Безпека на дорозі Безпека пасажира легкового і вантажного автомобілів. Засоби безпеки легкового автомобіля. Заходи безпеки під час поїздки на вантажному автомобілі. Небезпечні вантажі. Види ДТП. Положення тіла, які знижують ризики травмування під час ДТП. Дії свідків ДТП. Побутова безпека Безпека житла. Правила безпеки при користуванні засобами побутової хімії, газовими приладами та пічним опаленням. Пожежна безпека у громадських приміщеннях Правила пожежної безпеки у школі. Сповіщення про пожежу. Первинні засоби пожежогасіння. Алгоритм дій під час пожежі у громадському приміщенні. ________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Самооцінка здоров’я. Створення соціальної реклами про здоровий спосіб життя. Оцінювання ризиків щоденного життя. Моделювання поведінки пасажира при ДТП. Відпрацювання алгоритму дій під час пожежі у громадському приміщенні.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: чинники впливу на здоров’я; правила здорового способу життя; причини хвороб; шляхи проникнення інфекції; принципи безпечної життєдіяльності; види і рівні ризику; вимоги до перевезення пасажирів у вантажному автомобілі; дії свідків ДТП; причини виникнення пожеж; види паливних газів; правила користування пічним опаленням; Наводить приклади: інфекційних і неінфекційних захворювань; заходів профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань; горючих речовин; ситуацій, в яких можна отруїтися чадним газом; засобів пожежогасіння. Розпізнає: ознаки здоров’я і хвороби; природні, техногенні і соціальні небезпеки; знаки, якими позначають небезпечні вантажі; знаки пожежної безпеки; сповіщення про пожежу. Діяльнісний компонент Уміє: налаштовуватися на зміни у способі життя; наводити аргументи на користь здорового способу життя; оцінювати рівень ризику в щоденних ситуаціях; користуватися підголівниками і пасами безпеки; набувати захисного положення тіла під час ДТП; користуватися побутовими газовими приладами; евакуюватися із громадського приміщення; користуватися засобами пожежогасіння. Ціннісний компонент Усвідомлює: вплив способу життя на здоров’я; чому складно змінити звички; значення життєвих принципів для здоров’я; важливість взаємодії лікаря і пацієнта; необхідність дотримання правил використання засобів безпеки в автомобілі.
Розділ 2. Фізичний складник здоров’я (4 год)
Індивідуальний розвиток підлітків Ознаки біологічного, психічного, соціального, духовного дозрівання. Показники фізичного розвитку підлітків. Способи покращення фізичної форми. Косметичні проблеми підлітків Функції шкіри. Чинники, що впливають на здоров’я шкіри. Типи шкіри. Особливості функціонування шкіри у підлітковому віці. Догляд за шкірою і волоссям. ______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компоненту Визначення індивідуальних показників фізичного складника здоров’я. Визначення типу шкіри і волосся. Вибір косметичних засобів.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: ознаки підліткового віку; чинники впливу на фізичний розвиток і здоров’я підлітка; основні функції шкіри; поширені косметичні проблеми підлітків. Наводить приклади: фізичних вправ для пришвидшення росту; косметичних засобів для підлітків. Пояснює: виникнення косметичних проблем у підлітків; негативний вплив куріння й алкоголю на здоров’я шкіри. Діяльнісний компонент Уміє: визначати тип шкіри і волосся; визначати індекс маси тіла, оцінювати рівень власного фізичного розвитку; складати доцільне меню для контролю за масою тіла; захищати шкіру від несприятливих погодніх умов; користуватися косметичними засобами; звертатися по допомогу в разі виникнення косметичних проблем. Ціннісний компонент демонструє позитивне ставлення до змін, що відбуваються у підлітковому віці; розпізнає основні ознаки біологічного, психічного, соціального і духовного дозрівання.
Розділ 3. Психічний і духовний складники здоров’я (9 год)
Психічний і духовний розвиток Особливості психічного розвитку підлітків. Розвиток потреб. Духовний розвиток особистості. Життєві цінності та здоров’я. Уміння вчитися Умови успішного навчання. Розвиток сприйняття, уваги, пам’яті, творчих здібностей. Емоційне благополуччя Вплив емоцій на здоров’я і ухвалення рішень. Культура вияву почуттів. Методи самоконтролю. Ознаки психологічної рівноваги. Стрес і здоров’я. Чинники стресу і виживання в екстремальних ситуаціях. Конфлікти і здоров’я Причини виникнення і стадії розвитку конфліктів. Розпалювання конфліктів. Способи конструктивного розв’язання конфліктів. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Вправи на концентрацію уваги, розвиток пам’яті, уяви. Відпрацювання навичок самоконтролю. Відпрацювання навичок планування часу. Моделювання способів конструктивного розв’язання конфліктів*. Самодопомога та допомога при стресі. Формування позитивної адекватної самооцінки	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: ознаки розумового й емоційного розвитку підлітків; ознаки психологічної рівноваги; чинники виживання в екстремальних ситуаціях; способи керування стресами; стадії розвитку і способи розв’язання конфліктів. Розпізнає: відчуття, емоції, почуття; конструктивну і неконструктивну критику; конфлікти поглядів і конфлікти інтересів. Пояснює: вплив самооцінки на поведінку людини; вплив стресу на здоров’я. Діяльнісний компонент Уміє: аналізувати власну систему цінностей; активізувати свої розумові здібності; адекватно реагувати на критику; ухвалювати зважені рішення; застосовувати техніки самоконтролю; розпізнавати ознаки стресу; знижувати загальне стресове навантаження; застосувати прийоми для кращого запам’ятовування. Аналізує: вплив мислення на поведінку в екстремальних ситуаціях; наслідки вживання стимуляторів для подолання стресу. Ціннісний компонент усвідомлює роль цінностей у житті людини; запобігає розпалюванню конфліктів; демонструє уміння конструктивно розв’язувати конфлікти.
Розділ 4. Соціальний складник здоров’я (9 год)
Соціальні чинники здоров’я Соціальна безпека населеного пункту. Держава на захисті прав дитини. Клініки, дружні для молоді. Вплив засобів масової інформації на здоров’я. Роль молодіжного руху у формуванні здорового способу життя молоді. Найближче оточення дитини. Вплив родини і друзів. Принципи формування міжособистісних стосунків. Види підліткових компаній. Ознаки небезпечних компаній. Способи протидії негативному соціальному впливові. Хвороби цивілізації Соціальні чинники ризику «хвороб цивілізації». Профілактика серцево-судинних, онкологічних захворювань, діабету, ожиріння. Вплив комерційної реклами на здоров’я. Комп’ютерна, ігрова та інтернетзалежність. Профілактика захворювань, що набули соціального значення Наслідки вживання наркотиків. Міфи і факти про наркотики. Положення кримінального законодавства у сфері боротьби з розповсюдженням наркотиків. Протидія залученню до вживання наркотиків. Заходи профілактики на державному і особистому рівнях інфекційних захворювань (ВІЛ, туберкульоз тощо). Законодавство України у сфері протидії епідемії ВІЛ-інфекції. Причини і наслідки стигматизації і дискримінації _____________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Складання списку телефонів медичних закладів, психологічних та соціальних служб для молоді, кабінетів довіри. Створення реклами здорового способу життя. Відпрацювання навичок щодо налагодження партнерських стосунків з родиною та друзями. Способи протидії негативному соціальному впливові	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: ознаки безпечного і небезпечного соціального середовища; статті Кримінального кодексу України про відповідальність за злочини, пов’язані зі зберіганням та розповсюдженням наркотиків; шляхи зараження туберкульозом; ознаки активної форми туберкульозу. Наводить приклади: позитивного і негативного впливу засобів масової інформації; наслідків вживання наркотиків; протитуберкульозних заходів на державному й особистому рівнях. Розпізнає: позитивні і негативні впливи соціального оточення; стратегії комерційної реклами; міфи і факти про наркотики; ознаки наркотичної залежності; психологічні прийоми залучення до вживання наркотиків. Діяльнісний компонент Аналізує: зв’язок куріння з небезпекою виникнення раку; вплив комерційної реклами; чинники соціальної безпеки свого населеного пункту; можливості реалізації своїх прав. Уміє: вибирати для перегляду фільми і телепередачі, які пропагують ціннісне ставлення до життя і здоров’я; налагоджувати партнерські взаємини з родиною і друзями; нейтралізувати можливий негативний вплив реклами; відмовлятися від пропозиції вжити наркотики; оцінювати ризики ВІЛ-інфікування у різних ситуаціях; зменшувати ризик зараження туберкульозом. Ціннісний компонент Демонструє: негативне ставлення до вживання психоактивных речовин; негативне ставлення до виявів стигми і дискримінації людей, які живуть із ВІЛ. Усвідомлює: небезпеку стигми і дискримінації; зв’язок епідемії туберкульозу з епідемією ВІЛ-інфекції/СНІДу..

 

8 клас

(35 годин, 4 години — резервний час)

 

Зміст навчального матеріалу	Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів
Розділ 1. Здоров’я людини (6 год)
На порозі дорослого життя Фізіологічна, психологічна і соціальна зрілість. Соціальні ролі та життєві навички в сучасному світі. Надзвичайні ситуації Класифікація надзвичайних ситуацій. Основні принципи порятунку і захисту людей у надзвичайних ситуаціях. Основні положення законодавства України щодо порятунку і захисту людей у надзвичайних ситуаціях. Визначення стану потерпілого. Перша допомога у разі надзвичайних ситуацій. Алгоритм рятування людей під час пожежі. ____________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Опрацювання алгоритму дій при отриманні повідомлень засобів масової інформації про надзвичайні ситуації * Відпрацювання навичок рятування людей на пожежі. Відпрацювання навичок надання першої допомоги потерпілому.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: складники й ознаки фізіологічної, психологічної та соціальної зрілості; ознаки надзвичайних ситуацій; види і рівні надзвичайних ситуацій; права й обов’язки людини під час надзвичайних ситуацій і в період ліквідації їх наслідків. Наводить приклади: соціальних ролей, що їх люди виконують упродовж життя; надзвичайних ситуацій природного, техногенного і соціального походження. Розпізнає: ознаки надзвичайних ситуацій; ступені термічних опіків; ситуації, у яких треба надати першу допомогу. Пояснює: роль життєвих навичок для адаптації людей у сучасному світі. Діяльнісний компонент Уміє: оцінювати рівень ризику в надзвичайних ситуаціях; виконувати найпростіші рятувальні роботи; користуватися засобами індивідуального захисту і рятувальним спорядженням; визначати стан потерпілого; виконувати алгоритм рятування людей на пожежі й алгоритм надання першої допомоги потерпілому. Дотримується правил: евакуації з небезпечної зони; особистої безпеки під час надання першої допомоги. Ціннісний компонент Демонструє: особисту відповідальність за своє життя і здоров’я; співчуття, взаємодопомогу, готовність грамотно діяти у надзвичайних ситуаціях.
Розділ 2. Фізичний складник здоров’я (5 год)
Оздоровчі системи Поняття про оздоровчі системи та їх складники. Безпека харчування Вибір харчових продуктів. Традиційні й сучасні системи харчування. Дієтичне харчування. Негативні наслідки незбалансованого харчування. Харчові добавки. Симптоми харчового отруєння. Отруйні рослини і гриби. Профілактика харчових отруєнь. Перша допомога при харчових отруєннях та кишкових інфекціях. ___________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання навичок першої допомоги у разі харчових отруєнь і кишкових інфекцій.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: основні складники оздоровчих систем; причини харчових отруєнь; види спорту, які розвивають фізичні якості людини; наслідки незбалансованого харчування. Наводить приклади: традиційних і сучасних оздоровчих систем; страв своєї національної кухні. Пояснює: як формуються харчові звички; яке харчування є незбалансованим. Діяльнісний компонент Уміє: надавати першу допомогу при харчових отруєннях і кишкових інфекціях; обґрунтувати міфи і факти про дієти; визначати симптоми харчового отруєння; визначати отруйні рослини і гриби своєї місцевості; застосовувати принципи харчування для здоров’я у щоденному житті. Ціннісний компонент Дотримується правил: харчування для здоров’я; обробки і зберігання харчових продуктів. Усвідомлює: потребу консультування щодо вживання харчових добавок.
Розділ 3. Психічний і духовний складники здоров’я (5 год)
Становлення особистості Біосоціальний характер особистості. Розвиток особистості. Формування самосвідомості у підлітковому віці. Складники духовного розвитку особистості. Формування системи цінностей. Моральний розвиток особистості. Піраміда потреб. Планування майбутнього. Краса і здоров’я Ідеали краси і здоров’я. Вплив модних тенденцій на здоров’я. Уміння вчитися Складники вміння вчитися. Важливість налаштування на успіх. Бар’єри ефективного навчання. Розвиток логічного й образного мислення. Принципи запам’ятовування. Розвиток пам’яті та уваги. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання алгоритму постановки й досягнення мети. Моделювання прийомів ефективного запам’ятовування, зосередження уваги, підготовки до контрольної роботи (іспитів). Вправи на розвиток пам’яті та уваги.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: стадії і завдання психосоціального розвитку особистості; складники свого духовного розвитку; структуру потреб людини; ознаки зовнішньої та внутрішньої краси; чинники, що сприяють і перешкоджають розумовому розвитку. Наводить приклади: фізіологічних, соціальних і духовних потреб; можливих небезпечних наслідків пластичної хірургії, пірсингу і татуювання; принципів ефективного запам’ятовування, зосередження уваги. Розпізнає: рекламні стратегії, пов’язані з індустрією моди. Діяльнісний компонент Уміє: користуватися прийомами ефективного читання і запам’ятовування; складати карти пам’яті; Демонструє налаштованість на успіх, наполегливість у досягненні мети. Ціннісний компонент Усвідомлює: біосоціальний характер формування особистості; значення духовних потреб; потребу планувати своє майбутнє.
Розділ 4. Соціальний складник здоров’я (15 год)
Тема 1. Соціальний добробут Соціальні аспекти статевого дозрівання. Особливості дії тютюнового диму, алкоголю і наркотиків на розвиток репродуктивної системи підлітків. Спілкування хлопців і дівчат. Принципи рівноправного і ненасильницького спілкування. Право на фізичну недоторканість і приватність. Неприпустимість небажаних дотиків, образливих натяків та сексуальних домагань. Психологічні і соціальні наслідки ранніх статевих стосунків, підліткової вагітності. Небезпека інфікування ВІЛ, інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). ВІЛ/СНІД: проблема людини і проблема людства. Формула індивідуального захисту. Тестування на ВІЛ-інфекцію, гепатити В і С. Кримінальна відповідальність за злочини сексуального характеру. Алгоритм поведінки жертви сексуального насильства. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента   Відпрацювання алгоритму відмови від небезпечних пропозицій в умовах тиску. Відпрацювання правил рівноправного та ненасильницького спілкування (створення пам’ятки).	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: чинники ризику для репродуктивного здоров’я молоді в Україні; шляхи інфікування ВІЛ, гепатитами В і С; три стадії ВІЛ-інфекції; методи профілактики ВІЛ-інфекції на особистому рівні (формула індивідуального захисту); доступні та якісні місця тестування на ВІЛ; принципи тестування на ВІЛ-інфекцію. Розпізнає: ситуації, що загрожують сексуальним насиллям. Діяльнісний компонент Уміє: відмовлятися від небезпечних пропозицій; обґрунтувати вплив психоактивних речовин на розвиток репродуктивної системи підлітків; визначити причини утримання від ранніх статевих стосунків. Ціннісний компонент Обґрунтовує: фізіологічні та соціально-психологічні наслідки ранніх статевих стосунків і штучного переривання вагітності; дотримується правил рівноправного і не насильницького спілкування між статями.
Тема 2. Безпека в побуті й навколишньому середовищі Безпека на дорозі Організація дорожнього руху. Модель безпечного дорожнього середовища («трикутник безпеки»). Правила дорожнього руху. Регулювання дорожнього руху. Пріоритети в дорожньому русі. Мотоцикл і безпека. Правила для мотоциклістів та пасажирів мотоцикла. Небезпека керування транспортним засобом у нетверезому стані. Екологічна безпека Забруднення довкілля і здоров’я. Питна вода і здоров’я. Небезпека купання у забруднених водоймах. Атмосферні забруднення та їх вплив на здоров’я. Вплив транспорту на довкілля та здоров’я. Вплив забруднення ґрунтів на здоров’я. Соціальна безпека Правова відповідальність і закони України. Права, обов’язки і правова відповідальність неповнолітніх. Види правопорушень. Поведінка підлітків у разі затримання поліцією. Захист від кримінальних небезпек. Поняття і межі допустимої самооборони. Основи самозахисту.Протидія торгівлі людьми. Дитяча безпритульність і бездоглядність. Небезпека залучення до деструктивних соціальних угруповань. Загроза тероризму. Інформаційна безпека Вплив засобів масової інформації на здоров’я і поведінку людей. Комп’ютерна безпека. Безпека у мережі Інтернет. Онлайн безпека для попередження сексуального насильства та зловживань. ______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Визначення пріоритетів у дорожньому русі. Відпрацювання навичок відмови від небезпечних пропозицій, пов’язаних із транспортними засобами. Відпрацювання вміння уникати нападу, пограбування, залучення до деструктивних соціальних угруповань.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: основні групи чинників ризику, що викликають ДТП; заходи безпеки для мотоциклістів і пасажирів мотоцикла; функції правоохоронних органів України щодо збереження життя і здоров’я громадян; права, обов’язки і відповідальність за правопорушення для різних вікових груп. Наводить приклади: зниження дії чинників ризику ДТП; чинників техногенного впливу на довкілля; способів очищення і доочищення питної води; небезпечних ситуацій, пов’язаних із торгівлею людьми, залученням до деструктивних соціальних угруповань, виявами тероризму. Розпізнає: пріоритети проїзду перехресть, вузьких і складних ділянок дороги учасниками дорожнього руху; безпечні джерела питної води; дії, вчинені у межах допустимої самооборони та з перевищенням цих меж. Пояснює: модель безпечного дорожнього середовища («трикутник безпеки»); вплив чинників екологічної, соціальної, інформаційної небезпеки на здоров’я; правила поведінки у разі загрози пограбування, захоплення в заручники. Діяльнісний компонент Уміє: ухвалювати відповідальні рішення і відмовлятися від небезпечних пропозицій, пов’язаних із використанням мотоцикла; використовувати найпростіші прийоми самозахисту, правильно поводитися під час затримання правоохоронними органами; критично аналізувати повідомлення засобів масової інформації. Дотримується: правил дорожньої безпеки; правил безпеки при користуванні комп’ютером, інтернетом. Ціннісний компонент Обгрунтовує: дії, вчинені у межах допустимої самооборони та з перевищенням цих меж; вплив чинників екологічної, соціальної інформаційної небезпеки на здоров’я.

 

9 клас

(35 годин, 4 години — резервний час)

 

Зміст навчального матеріалу	Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності учнів
Розділ 1. Здоров’я людини (3 год)
Дотримання здорового способу життя. Сучасне уявлення про здоров'я. Взаємозв’язок фізичного, психічного, соціального і духовного складників здоров’я. Чинники, що впливають на показники здоров’я населення. Сфери життя людини. ______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Аналіз свого способу життя та особистих цілей. Довгострокове планування з урахуванням важливих сфер життя.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: чинники підтримання мотивації до здорового способу життя; чинники впливу на здоров’я. Наводить приклади: холістичного підходу до здоров’я. Розпізнає: ознаки здоров’я, хвороби та проміжних станів. Діяльнісний компонент Уміє: аналізувати свій спосіб життя, особисті цілі і розробляти довгострокові плани, враховуючи важливі сфери життя; визначати довгострокові і короткострокові наслідки різних способів життя. Ціннісний компонент Демонструє: високий рівень мотивації до здорового способу життя, віру в себе, позитивне ставлення до своїх життєвих перспектив. Обґрунтовує: потребу планування життя; взаємозв’язок різних складників здоров’я; вплив способу життя на здоров’я.
Розділ 2. Фізичний складник здоров’я (6 год)
Збереження і зміцнення фізичного  складника здоров’я Взаємозв’язок складників фізичного здоров’я. Види рухової активності. Вплив рухової активності на фізичний, психологічний і соціальний добробут людини. Складники особистої гігієни. Гігієнічні процедури. Біологічні ритми і здоров’я. Значення сну в юнацькому віці. Харчування при різному фізичному навантаженні. Контроль за масою тіла. Моніторинг здоров’я Види моніторингу фізичного складника здоров’я. Показники фізичного здоров’я. ______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Розрахунок калорійності харчового раціону відповідно до енергозатрат організму. Експрес-оцінка індивідуального рівня фізичного здоров’я.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: індикатори фізичної форми; чинники розвитку фізичного здоров’я. Наводить приклади: популярних видів рухової активності; аеробної та анаеробної активності; гігієнічних процедур. Діяльнісний компонент Уміє: визначати індекс маси тіла, безпечно контролювати масу свого тіла; здійснювати експрес-оцінку та моніторинг здоров’я; обґрунтувати значення сну в юнацькому віці; визначити вплив рухової активності на здоров’я. Ціннісний компонент дотримується правил особистої гігієни, збалансованого харчування і рухової активності; демонструє переваги здорового способу життя.
Розділ 3. Психічний і духовний складники здоров’я (12 год)
Самореалізація особистості Самореалізація у підлітковому та юнацькому віці. Складники самореалізації. Самопізнання і формування особистості. Формування самооцінки. Поняття життєвого самовизначення. Складники життєвого самовизначення. Критерії і мотиви для вибору професії. Профорієнтація. Емоційне благополуччя Природа і види емоцій. Поняття емоційної зрілості. Саморегуляція. Методи самоконтролю. Уміння вчитися Умови ефективного навчання. Активне і пасивне навчання. Індивідуальні особливості сприймання і навчання. Способи ефективного навчання й підготовки до іспитів. Підготовка до Державної підсумкової атестації. Планування часу. Самовиховання характеру Риси характеру. Чинники, від яких залежить характер людини. Роль життєвих цінностей у формуванні характеру. Цінності і якість життя. Моральний розвиток особистості. Самовиховання характеру. ______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Самооцінка характеру. Проект самовиховання. Визначення індивідуального стилю навчання. Відпрацювання навичок раціонального планування часу і підготовки до Державної підсумкової атестації. Виявлення професійних схильностей. Міні-проект «Дослідження ринку праці за матеріалами засобів масової інформації». Екскурсія у Центр зайнятості населення.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: складники самореалізації і життєвого самовизначення; критерії професійного самовизначення; умови ефективного навчання; етапи морального розвитку особистості. Наводить приклади: різних професій; чинників впливу на самооцінку людини; рис характеру за категоріями ставлення до себе, інших людей, речей, праці. Розпізнає: ознаки активного і пасивного навчання. Пояснює: роль емоцій у житті людини; процес сприймання і засвоєння інформації; переваги активного стилю навчання. Діяльнісний компонент Уміє: застосовувати прийоми самоконтролю; визначати свій стиль навчання, застосовувати прийоми ефективного навчання, раціонально планувати час; аналізувати свої життєві цінності; визначати залежність формування характеру від різних чинників; визначати життєві навички, потрібні для вдосконалення характеру; складати план удосконалення характеру. Ціннісний компонент Усвідомлює: потребу вибору професії згідно з власними бажаннями, здібностями і перспективами на ринку праці; значення емоційного благополуччя для здоров’я і професійного успіху; роль емоцій у житті людини; залежність формування характеру від різних чинників; значення моральних цінностей у формуванні характеру.
Розділ 4. Соціальний складник здоров’я (10 год)
Тема 1. Соціальний добробут Соціальна компетентність Стосунки і рівні спілкування. Навички ефективного спілкування. Принципи формування міжособистісних стосунків. Стосунки з дорослими й однолітками. Цінність родини. Чинники міцної родини. Готовність до сімейного життя. Репродуктивне здоров’я молоді Стан репродуктивного здоров’я молоді в Україні. Негативні наслідки ранніх статевих стосунків, зокрема, інфікування на вірус папіломи людини та ризик розвитку раку шийки матки. Запобігання захворюванням, які передаються статевим шляхом. Засоби контрацепції. Спільна відповідальність чоловіка і жінки за використання контрацепції та засобів захисту від ІПСШ. Значення моральних цінностей для профілактики ІПСШ. Протидія стигмі і дискримінації осіб за будь-якою ознакою, в т. ч. за станом здоров’я та з інвалідністю. Вплив психоактивних речовин на репродуктивне здоров’я. Профілактика вроджених вад. Значення регулярних профілактичних оглядів для хлопців і дівчат. Профілактика та раннє виявлення онкологічних захворювань молочної залози (огляд мамолога). Соціально-психологічні та медичні послуги держави для молоді. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання прийомів ефективного спілкування з дорослими й однолітками. Ознайомлення з роботою установ, які надають соціально-психологічні та медичні послуги за місцем проживання. Відпрацювання навичок отримання достовірної інформації про інфекційні й неінфекційні захворювання у своєму середовищі. Визначення місця здоров’я в ієрархії власних життєвих цінностей.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає ознаки міцної родини; чинники ризику для репродуктивного здоров’я молоді в Україні; шляхи інфікування ВІЛ, гепатитами В і С; три стадії ВІЛ-інфекції; методи профілактики ІПСШ, зокрема ВІЛ-інфекції, на особистому й державному рівнях, формулу індивідуального захисту; основні положення законодавства України у сфері протидії епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу; принципи тестування на ВІЛ-інфекцію; установи, що надають соціально-психологічні та медичні послуги для молоді. Наводить приклади: негативних наслідків ранніх статевих стосунків; розрізняє поняття «гендер» і “стать”. Діяльнісний компонент Уміє: ефективно спілкуватися, розбудовувати міжособистісні стосунки; оцінювати ризики інфікування ВІЛ, гепатитами В і С у життєвих ситуаціях; надавати достовірну інформацію з проблеми ВІЛ-інфекції/СНІДу; протидіяти стигмі та дискримінації. Ціннісний компонент Усвідомлює: роль родини у житті людини; вплив психоактивних речовин на репродуктивне здоров'я; значення моральних цінностей у профілактиці ІПСШ та протидії епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу; важливість регулярних профілактичних оглядів для хлопців та дівчат.
Тема 2. Сучасний комплекс проблем безпеки Безпека як потреба людини. Види і рівні загроз. Заходи безпеки. Взаємозв’язок особистої, національної і глобальної безпеки. Концепція національної безпеки України. Сфери національної безпеки. Глобальні загрози, породжені діяльністю людини. Розвиток екологічно доцільного мислення і поведінки як складник формування здорового способу життя. Міжнародне екологічне право. Екологічне законодавство України. Поняття інформаційного суспільства та сталого розвитку. _______________________ Практичні завдання, які є складником діяльнісного компонента Відпрацювання навичок оцінювання ризику на особистому рівні. Оцінювання екологічних небезпек за місцем проживання, що впливають на здоров’я громади.	Учень/учениця Знаннєвий компонент Називає: рівні та види загроз і заходи безпеки на індивідуальному, національному і глобальному рівнях; основні пріоритети і сфери національної безпеки України; сфери національної безпеки; глобальні загрози, породжені діяльністю людини. Пояснює: роль безпеки в ієрархії потреб; необхідність контролювати розвиток людства; зміст поняття «сталий розвиток» людства; значення принципу: «Мислити глобально, діяти локально». Розпізнає: позитивні й негативні наслідки технічного прогресу. Діяльнісний компонент Уміє: оцінювати ризики для життя і здоров’я людини на індивідуальному й суспільному рівнях; визначати чинники впливу на рівень суспільної безпеки. Ціннісний компонент демонструє відповідальне ставлення до екологічних проблем своєї місцевості; обґрунтовує взаємозв’язок особистої, національної і глобальної безпеки.

 

Список використаних джерел:

1. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів початкової школи у курсі «Основи здоров’я». [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcWlVaUUg0UkNRRnc.
2. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів основної та старшої школи у курсі «Основи здоров’я». [Електронний ресурс] /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcblgxNGd1WEZHblU.

Опорна схема

Місце тренінгового курсу в навчальній програмі предмета «Основи здоров’я» для 1-4 класів

Місце тренінгового курсу в навчальній програмі предмета «Основи здоров’я» для 5-9 класів

Модуль 3. Методологія викладання курсу «Вчимося жити разом»

3.1. Поняття життєвих навичок

Зміст

Поняття життєвих навичок

Склад і класифікація життєвих навичок

Структура життєвих навичок

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

Життєві навички і здоров’я

Життєві навички і якість освіти

Життєві навички та розбудова миру

 

 

Система освіти в її сучасному вигляді сформувалася в епоху індустріалізації, коли великі промислові підприємства потребували працівників, які протягом робочого дня виконували відносно прості дії біля конвеєра, а їхні менеджери, банкіри та бухгалтери могли впродовж усього життя послуговуватися знаннями й навичками, які вони отримали у вищій школі. У постіндустріальну епоху, коли на більшості виробництв ручну працю витіснили автоматика і роботи, а бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вносить неперервні зміни у всі сфери життя, освіта має готувати кадри до вимог постіндустріальної інформаційної ери. Замість накопичення певної кількості знань сучасний випускник має вміти самостійно здобувати інформацію, критично її осмислювати і креативно використовувати для аналізу й розв’язання проблем та виконання проектів.

Особливого значення набувають соціальні навички, зокрема навички ефективної комунікації, групової взаємодії, у тому числі й мережевої. В умовах постійних змін, які відбуваються у суспільстві, люди також потребують особливих навичок, які формують здорову самооцінку, підвищують їх стресостійкість, допомагають у досягненні цілей. Саме тому на межі століть з’явилося поняття життєвих навичок, а також виникла педагогічна технологія, яка називається «Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок», скорочено – ООЖН.

 

 

Життєві навички – дослівний переклад з англ. life skills. Проте в англійській мові skills означає не лише навички (вміння, відпрацьовані до автоматизму), а й здатність до чогось або компетентність. Тому термін «життєва компетентність» був би точнішим, але в пострадянських країнах прийнято термін «життєві навички», і тому ми надалі використовуватимемо його, розуміючи під життєвими навичками низку психологічних і соціальних компетентностей, які допомагають людині бути в гармонії зі своїм внутрішнім світом і будувати продуктивні стосунки із соціальним оточенням.

 

	За визначенням ВООЗ, життєві навички — це здатність до адаптації, позитивної поведінки та подолання труднощів щоденного життя.

 

 

 

Чітко визначеного переліку життєвих навичок не існує, їх налічують близько двадцяти. Серед них виокремлюють такі:

• навички ухвалення рішень;
• комунікативні навички;
• навички вираження почуттів і керування ними;
• навички критичного мислення;
• навички усвідомлення негативних впливів і тиску з боку однолітків, а також навички опору їм (здатність сказати «ні» наркотикам, алкоголю, тютюнопалінню, раннім сексуальним стосункам тощо);
• навичка постановки цілей та ін.

Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок. Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи – внутрішньоперсональні (психологічні) та міжперсональні (комунікативні) навички. Внутрішньоперсональні навички поділяють на інтелектуальні (когнітивні) та емоційно-вольові.

 

Класифікація життєвих навичок

 

 

Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її здатністю адаптуватися до стресів. Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики та проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Алан Фром.

Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

 

• позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям;
• послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру;
• цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації;
• автономність (незалежність), яка забезпечується умінням ухвалювати відповідальні рішення;
• відчуття єдності з іншими людьми, що приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

 

Психологічно врівноважені люди краще усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх з повагою до інших. Замість негайно реагувати на ситуацію, вони завжди намагаються ухвалити зважене рішення, керуючись моральними цінностями та відповідальністю. Не дивно, що здатність до самоконтролю сприяє кращим соціальним комунікаціям та зменшенню проявів депресії.

Нижче наведено структуру внутрішньоперсональних (інтелектуальних та емоційно-вольових) навичок.

Інтелектуальні навички

Емоційно-вольові навички

Самосвідомість і самооцінка: здатність усвідомити свою унікальність; позитивне ставлення до себе, інших людей і життєвих перспектив; адекватна самооцінка: здатність реально оцінювати свої здібності і можливості, адекватно сприймати оцінки інших людей; усвідомлення своїх прав, потреб, цінностей і пріоритетів; визначення життєвої мети. Аналіз проблем і ухвалення рішень: уміння визначити сутність проблеми і причини її виникнення; здатність знайти різні варіанти розв’язання проблеми; уміння передбачити результати різних варіантів для себе та інших людей; уміння оцінити реалістичність кожного варіанта з урахуванням його особливостей і життєвих обставин; спроможність вибрати оптимальне рішення.

Навички самоконтролю: уміння контролювати прояви гніву; уміння долати тривогу; уміння переживати невдачі. Керування стресами: уміння раціонально планувати час; позитивне мислення; уміння застосовувати методи релаксації; уміння пережити горе, втрату, травму, насильство. Мотивація до успіху і тренування волі: віра в те, що ти — господар свого життя; здатність зосереджуватися на досягненні мети; розвиток цілеспрямованості і працьовитості.

 

 

Деякі діти здаються соціально адаптованими від народження, тоді як інші потерпають від різних випробувань соціуму; деякі є дуже товариськими і легко заводять собі друзів, інші за своєю природою сором’язливі; деякі вміють контролювати свої емоції, інші – швидко виходять з рівноваги; деякі є природженими лідерами, а інші – завжди намагаються підлаштовуватися.

Нема жодного сумніву, що діти із краще розвиненими соціальними навичками мають переваги в житті. Вони не тільки відчувають вигоди від позитивних стосунків, а й мають ліпшу успішність у навчанні; краще самопізнання та загалом набагато стійкіші до життєвих випробувань.

Упродовж останніх років учені дедалі більше переконуються, що соціальних навичок можна і потрібно вчитися. Дослідження довели, що сором'язливі діти можуть стати більш відкритими і товариськими, агресивні – можуть навчитися самоконтролю, а діти, які відають перевагу усамітненню, можуть навчитися дружити. Для цього у навчальних закладах упроваджують освітні програми з розвитку соціальних навичок. Окрім відповідного змісту, такі програми потребують застосування особливих педагогічних методів та організації навчального процесу. Далі наведено структуру окремих соціальних навичок.

Навички ефективного спілкування: активне слухання; уміння чітко висловлювати свою думку; уміння відкрито виражати свої почуття без тривоги і звинувачень; адекватна реакція на критику; уміння попросити про послугу, по допомогу. Навички співпереживання: здатність розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей; уміння висловити це розуміння; уміння надати підтримку і допомогу. Навички регулювання конфліктів: здатність розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; уміння вирішувати конфлікти поглядів на основі толерантності; уміння вирішувати конфлікти інтересів через конструктивні переговори. Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації: навички впевненої поведінки; уміння відстоювати свою позицію і відмовлятися від небезпечних пропозицій; протидія дискримінації.

 

 

Життєві навички сприяють кращій соціальній адаптації дитини, її інтелектуальному й емоційному благополуччю, позитивній і здоровій поведінці. Особливе місце серед них посідають навички протидії соціальному тиску, що допомагають молоді вчитися діяти незалежно у сучасному світі, критично ставитися до можливих негативних впливів однолітків та ЗМІ. Тому їх ще називають життєвими навичками, сприятливими для здоров’я.

Навички протидії соціальному тиску є основою переважної більшості ефективних програм профілактики правопорушень, насилля, вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, а також ВІЛ/СНІДу. Тому на формування життєвих навичок спрямовані:

• сотні програм по всьому світові;
• активне їх упровадження на теренах пострадянського простору;
• підтримка з боку впливових між­народ­них організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД та інших).

Глобальними прагматичними цілями цих програм є:

• скорочення кількості курців у підлітковому та молодіжному середовищі;
• зниження рівня вживання алкоголю, наркотиків;
• пізніший початок статевого життя;
• вибірковість статевих контактів і використання презервативів;
• зниження темпів поширення ВІЛ / СНІДу.

 

 

Навчання життєвих навичок є неодмінним елементом високоякісної освіти. Вони підвищують конкурентоспроможність випускників на ринку праці, адже тепер кандидатові на пристойну посаду недостатньо досконало опанувати фах. Потрібно володіти комплексом психосоціальних умінь, зокрема, критично і творчо мислити, адекватно сприймати себе й оточення, ухвалювати зважені рішення, будувати конструктивні міжособистісні стосунки, залежно від потреби демонструвати здатність працювати в команді чи бути лідером, зацікавлювати і створювати мотивації для інших, розв’язувати проблеми та керувати стресами.

 

 

Життєві навички сприяють розвитку таких цінних особистих якостей, як миролюбність, толерантність, чуйність, оптимізм, стресостійкість, а також зменшенню рівня агресії та створенню сприятливого психологічного клімату в родині, класі, у школі. Масове впровадження у навчальних закладах програм розвитку життєвих навичок через кілька років сприятиме зменшенню рівня агресії у суспільстві та розбудові стійкого миру в державі.

До життєвих навичок, які сприяють розвитку миролюбності, належать такі:

• самоусвідомлення та самооцінки;
• ефективної комунікації;
• кооперації;
• керування стресами;
• емпатії;
• асертивності (неагресивної впевненості);
• розв’язання проблем і ухвалення рішень;
• запобігання ескалації та розв’язання конфліктів;
• пошуку консенсусу і примирення.

 

Список використаних джерел:

1. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.
2. Навички заради здоров'я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров'я. — ВООЗ — К., 2004.
3. Концепція навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок / авт.-упоряд. Марі-Ноель Бело. — К.: Генеза, 2005. — 80 с.

Опорна схема

Поняття життєвих навичок

Склад і класифікація життєвих навичок

Структура життєвих навичок

Навички, що сприяють соціальному благополуччю (міжперсональні навички)

Навички, що сприяють психологічному благополуччю (внутнішньоперсональні навички)

Життєві навички і здоров’я

Життєві навички і якість освіти

Життєві навички та розбудова миру

3.2. Навчання життєвих навичок

Зміст

Методика розвитку життєвих навичок

ООЖН як освітня технологія

Способи впровадження ООЖН

 

Наприкінці XX століття поняття життєвих навичок почали широко використовувати в документах міжнародних організацій та інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей і профілактики соціально обумовлених захворювань, шкільного булінгу, дискримінації, профілактики конфліктів та розбудови миру.

Були розроблені та набули поширення освітні програми профілактичної спрямованості, які допомагають ухвалювати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, керувати емоціями, долати труднощі, мотивують до здорового і продуктивного життя. У країнах, які потерпають від насилля та збройних конфліктів, упроваджують програми із профілактики конфліктів та розбудови миру.

Такий підхід виник як альтернатива інформаційно-просвітницькому підходові, що довів свою неефективність у вирішенні означених завдань, і обгрунтовував потребу формування у дітей поведінкових навичок, які дають змогу успішно вирішувати завдання інтеграції в суспільство і самозахисту від ризиків.

 

 

Методика розвитку життєвих навичок є синтезом найуспішнішого педагогічного досвіду і досягнень психологічної науки. Вона гармонійно поєднує функції виховання (формування ідентичності, цінностей та переконань) і розвиток соціально-психологічних компетентностей (життєвих навичок) учнів.

В основі цієї методики — повага до загальнолюдських цінностей і захист прав людини. Вона налаштовує на усвідомлення прав і обов’язків людини, розуміння прав інших людей і повагу до них, виховує гідність, миролюбність, справедливість, колективізм, почуття відповідальності, впевненість у власних силах, толерантність (визнання того, що всі люди різні, що існують різні культури), інші позитивні якості. Її відмінність від традиційних методів виховання полягає в тому, що формування особистої системи цінностей відбувається не через моралізаторство, а завдяки добровільному схваленню через усвідомлення їх реальної вигоди.

На відміну від багатьох традиційних педагогічних методів і підходів, розвиток життєвих навичок має на меті позитивні зміни у поведінці учнів. Тому він передбачає зміни не лише у знаннях, а й у ставленнях і навичках, які стимулюватимуть ці бажані поведінкові зміни.

Навчання життєвих навичок відтворює природні процеси, спираючись на які діти вчаться жити в соціумі. Цей процес відбувається через спостереження, моделювання та соціальну взаємодію. Встановлено, що навички найкраще засвоюються у процесі спостереження і негайного відтворення. А закріплення навичок відбувається тоді, коли люди на практиці (в ігровій або в реальній ситуації) відпрацьовують поведінкові моделі і стикаються з позитивними або негативними результатами своїх дій.

Навчання на засадах життєвих навичок реалізує концепцію особистісно зорієнтованого навчання і виховання. Ця методика враховує вікові й індивідуальні особливості учнів, етнічні, релігійні та соціально-економічні аспекти їхнього життя, передбачає делікатне ставлення до ґендерних питань. Вона спрямована на задоволення природних потреб дітей, підлітків і молоді, адже ігнорування цього призводить до зниження рівня загального благополуччя, виникнення поведінкових ризиків і проблем.

Навчання здійснюється на ситуаціях, близьких до реального життя, з урахуванням рівня розвитку дітей, їхніх потреб і проблем. Однак методика розвитку життєвих навичок враховує не лише актуальні потреби і проблеми, а й ті, що незабаром виникнуть у зоні їхнього найближчого розвитку.

Перевага надається інтерактивним, а не інформативним формам навчання; останні досі переважають у школі і є, безумовно, корисними, але не здатні повністю забезпечити зміни у ставленнях і поведінці учнів. На відміну від звичайних уроків, коли вчитель переважно говорить, а учні слухають, широко застосовуються інтерактивні методи, які передбачають активну участь кожного, творчу співпрацю учнів між собою і з учителем. Тому програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, мозкові штурми.

 

 

З середини ХХ століття у педагогічному лексиконі з’явилися такі поняття, як «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітня технологія». Згідно з тлумачним словником, технологія – це сукупність прийомів, застосовуваних у якій-небудь справі, майстерності, мистецтві. Оскільки, на думку О. М. Пєхоти, педагогіка є не лише наукою і мистецтвом, а насамперед прикладною дисципліною, тому, як і всі прикладні дисципліни, вона мусить бути технологічною.

Освітня технологія – це технологічний ланцюжок дій, операцій і комунікацій, послідовність виконання яких сприяє оптимізації освітнього процесу, гарантує досягнення визначеної мети та конкретних очікуваних результатів і яка може бути відтворена в широких масштабах без втрати результативності. Органічною частиною будь-якої освітньої технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструментарій вимірювання результатів діяльності.

ООЖН (Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок) – це освітня технологія, яка забезпечує впровадження методики розвитку життєвих навичок. Педагогічну ООЖН-технологію впроваджено у понад 80 країнах світу. В Україні вона вважається найбільш адекватним підходом у впровадженні обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я», а також для факультативних курсів профілактичного спрямування. Впровадження ООЖН у навчальні плани шкіл України було оцінено міжнародними експертами як «видатне досягнення». У таблиці наведено основні характеристики успішно апробованої в Україні ООЖН-технології.

Теоретичне і методичне підґрунтя ООЖН­технології	Концепція особистісно зорієнтованого виховання; Концепція Школи, дружньої до дитини; педагогічні технології: синтез технологій колективного, інтерактивного, розвивального навчання, створення ситуації успіху, а також ігрових, проектних та ІКТ-технологій.
Досвід успішного впровадження в Україні	Обов'язковий предмет «Основи здоров'я» (1—9 класи) Факультативні курси: «Корисні звички» (1—4 класи); «Я — моє здоров'я — моє життя» (5—6 класи); «Захисти себе від ВІЛ» (10—11 класи, ПТНЗ, ВНЗ); «Вчимося жити разом» (1-10(11) класи)
Методи і форми навчання	Поєднання індивідуальних, групових та фронтальних форм, методів і прийомів, що забезпечують активну участь, партнерську взаємодію суб’єктів освітнього процесу, враховують індивідуальні особливості і стилі навчання, максимально грунтуються на особистому досвіді учнів
Вимоги до підготовки педагога	знання принципів і теоретичних засад превентивної освіти та змісту впроваджуваного курсу (програми); знання концепції життєвих навичок, методики розвитку життєвих навичок, складників педагогічної технології ООЖН (освіти на основі розвитку життєвих навичок); володіння інтерактивними методами викладання; досвід практичного відпрацювання базових тренінгів за курсом (програмою).
Вимоги до навчально­методичних матеріалів	спрямовані на розвиток психосоціальних (життєвих) навичок; містять тематику, відповідну до віку; враховують природні потреби учнів; зміст підручників та посібників наближено до реального життя; написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії; є комплектними (видання для вчителя, учнів, батьків)
Вимоги до організації освітнього процесу	заняття проводить підготовлений педагог; наявність спеціального приміщення для застосування інтерактивних методів навчання (роботи в загальному колі, дискусій у малих групах, рухливих вправ тощо); педагог використовує інтерактивні методи навчання; учнів забезпечують навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздавальними матеріалами); перед або одночасно з упровадженням курсу (програми) проводять презентаційний тренінг для педагогічного колективу для демонстрування ефективності педагогічної ООЖН­-технології; проводять презентаційний тренінг для батьків для розбудови партнерства з сім'єю; у навчальному закладі діють правила, розроблені за участю учнів та батьків, які забезпечують сприятливу психологічну атмосферу і забороняють агресивну поведінку та вживання психоактивних речовин; здійснюється підготовка волонтерів для допомоги вчителеві та проведення роботи серед однолітків за методом «рівний — рівному»; проводять анкетування учнів за процедурою «до» і «після» для оцінки ефективності навчання.

 

 

 

Формування життєвих навичок розглядається як неодмінний компонент освіти у сучасному світі. В останні десятиліття було апробовано три способи впровадження ООЖН-технології: 1) через окремий предмет; 2) через усі шкільні предмети; 3) через предмет-носій.

Спроби впровадження ООЖН через окремий предмет (наприклад, предмет «Життєві навички» в Молдові) були невдалими, адже в умовах перевантаженого шкільного розкладу складно обґрунтувати важливість ще одного предмета з такою абстрактною назвою.

Включення тематики життєвих навичок у програми багатьох предметів було апробовано в десятках країн і визнано неефективним, адже це потребувало значних капіталовкладень для навчання великої кількості вчителів, які були змушені на додаток до програми основного предмета впроваджувати не властиві для нього тематику і методи.

Найефективнішим виявився третій спосіб упровадження життєвих навичок через предмет-носій. Він передбачає інтеграцію методики розвитку життєвих навичок в обов’язковий шкільний предмет. Не кожен предмет може бути носієм життєвих навичок. Наприклад, біологію було визнано невдалим предметом-носієм, тому що вона розглядає людину як біологічний організм, а життєві навички – це соціально-психологічні компетентності. Найкращим предметом-носієм для ЖН було визнано ті, які мають на меті розвиток соціальної, громадянської активності та формування мотивації до здорового способу життя. Це, наприклад «Health education» (США, Канада, Фінляндія, Естонія), «Social and personal education» (Велика Британія), «Sexual education» (більшість країн Європейського Союзу), «Основи здоров’я» (Україна).

Практично доведено, що коли програми з навчання життєвих навичок є обов'язковим складником навчального плану, учні часто вибирають додаткові дисципліни (факультативні курси) з розвитку ЖН або вивчають їх у позаурочний час, що свідчить про наближеність цих програм до реальних потреб дітей та молоді.

Програми та навчальні курси з розвитку життєвих навичок розробляють і впроваджують як державні освітні інституції, так і громадські організації або приватні особи, які пропонують їх державним органам влади, отримують відповідну акредитацію і виступають партнерами освітніх установ у реалізації цих програм.

Усі ці аспекти знайшли відображення в удосконаленні змісту освіти у загальноосвітніх установах України, де з початку 2000-х років розроблено й успішно впроваджено програми та навчально-методичне забезпечення предмета «Основи здоров’я» для початкової та основної школи, а також десятки факультативних курсів на засадах розвитку ЖН, головною метою яких є формування в учнів життєвих навичок, сприятливих для здоров’я, правової, екологічної, психологічної культури, громадянської активності та підприємливості.

 

Список використаних джерел:

1. Освітні технології: навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за заг. ред. О. М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с.
2. Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.—К.: Алатон, 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] /Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

Опорна схема

Методика розвитку життєвих навичок

ООЖН – як освітня технологія

Способи впровадження ООЖН

3.3. Огляд інтерактивних методів

Зміст

Скажіть мені і я забуду.

Покажіть мені і я запам'ятаю.

Дайте можливість обговорити і я зрозумію.

Дайте можливість навчити іншого

і я досягну досконалості.

Конфуцій

 

Класифікація методів навчання

Ефективність інтерактивного навчання

Принципи інтерактивного навчання

Огляд інтерактивних методів

 

Під час навчання учні мають робити набагато більше, ніж просто слухати та фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати й обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Школярі повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.

Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно‑визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською» освіту, коли учні розцінюються як «банк», а викладачі – як вкладники, які сподіваються отримати дивіденди у майбутньому. При «банківській освіті» учні є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони доволі часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов проблемно‑визначальної освіти учні займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.

 

 

Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні та інтерактивні методи навчання.

	Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є основною дійовою особою, що керує ходом заняття, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам учителя.

 

Зв'язок педагога з учнями здійснюється за допо­могою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів тощо.

Хоча з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.

	Активні методи – це навчання, у процесі якого учні та вчитель взаємодіють одне з одним і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні— переважно акцентують на демократичному стилі.

 

 

	Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого учні і вчитель перебувають в режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, ухвалювати обґрунтовані рішення.

 

На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію учнів не тільки з учителем, а й одне з одним, на домінування активності учнів у процесі навчання. Роль учителя на інтерактивних заняттях зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.

 

 

Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості учня є найефективнішими, якщо в освітньому процесі використовують інтерактивні форми і методи.

За допомогою інтерактивних технологій учні мають змогу:

• аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й таким чином зробити засвоєння знань доступнішим;
• навчитися формулювати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну позицію, аргументувати й дискутувати;
• навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
• моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання;
• вчитися будувати конструктивні стосунки у групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу;
• розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, показують нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

Піраміда навчання

З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5 %, читання – 10 %, зорове і слухове сприймання – 20 %, демонстрування – 30 %), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50 %, практичні вправи – 75 %, навчання інших або негайне застосування знань – 90 %). Ці дані є середньостатистичними, тому в конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

 

 

Виокремлюють такі принципи інтерактивного навчання:

• Принцип активності. Для досягнення поставлених цілей кожен учень має брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.
• Принцип відкритого зворотного зв’язку. Висловлення учасником чи всіма учасниками групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотного зв’язку учасники групи дізнаються, як сприймаються іншими людьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки.
• Принцип експериментування. Активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.
• Принцип довіри у спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: зазвичай використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям одне до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку й уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них має відігравати вчитель.
• Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нав’язати учням своєї думки, а діє разом і нарівні з ними. Своєю чергою, кожен учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

 

 

Опис найпопулярніших інтерактивних методів наведено тут. Далі подано докладніший опис деяких методів, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників одне з одним і з учителем:

• відпрацювання навичок;
• робота у групах;
• інтерактивні презентації;
• дискусії;
• мозкові штурми;
• рольові ігри;
• аналіз історій і ситуацій.

Відпрацювання навичок включає такі етапи:

• докладне пояснення учасникам алгоритму дій;
• демонстрування прикладу, як виконувати ці дії;
• відпрацювання запропонованої послідовності дій у парах (малих групах);
• демонстрування однієї-двох пар/груп (за бажанням);
• підтримка, констатація успіхів учасників;
• закріплення досвіду в домашніх завданнях, на наступних заняттях.

Першим кроком у процесі вправляння навичок є докладне пояснення учням суті навички, виклад ситуацій, у яких вона може застосовуватися. Демонстрування навички може здійснити тренер або підготовлені волонтери, інколи її може замінити відеодемонстрація.

Після того як навичку озвучено і наочно показано, інші учасники мають отримати можливість почергово відпрацювати цю навичку. Це можна зробити в парах, трійках чи малих групах, щоб кожен учасник встиг повправлятися.

Після виконання вправи тренер пропонує учасникам доброзичливо і підбадьорливо зазначити сильні і слабкі моменти, які вони помітили під час відпрацювання навички. Сам він також бере участь в обговоренні, як правило, завершує його, доповнює і підсумовує висновки учасників.

Для закріплення навички можна дати завдання застосовувати вміння впродовж наступного тижня в різних ситуаціях і аналізувати свої дії та їх результати.

 

Робота в групах

Дискусії й обговорення можна проводити цілим класом. Однак вони набагато ефективніші, коли їх проводять у групах, зокрема, якщо клас великий, а час обмежений. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учням уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше зважатимуть на них. Робота у групах розвиває навички активного слухання, співпереживання, співпраці, впевненої поведінки і толерантності.

Для організації обговорення у групах тренер:

• чітко формулює завдання: вивчити тему, обговорити ситуацію, проблему, сформулювати запитання, запропонувати ідеї або варіанти рішень, виконати проект, відпрацювати сценку чи спосіб дії. Якщо заняття проводять із молодшими школярами, не зайвим буде запропонувати учням повторити завдання своїми словами;
• повідомляє, скільки часу відводиться на це завдання;
• формує групи (бажано з 2—6 осіб) різними способами;
• розташовує групи так, щоб учасники кожної сиділи поряд і добре чули одне одного;
• пропонує групам обрати протоколіста, який записуватиме варіанти та стежитиме за дотриманням простих правил. Після обговорення на прохання тренера протоколісти розповідають про те, як відбувалося обговорення і які рішення було ухвалено.

Для пожвавлення дискусії рекомендують перед обговоренням розповісти ситуацію з реального життя.

Нижче наведено кілька додаткових рекомендацій для роботи з групами:

• Доцільніше розпочати роботу з групами, які складаються з 2—4 осіб. У невеликих групах учням легше долати сором’язливість. Коли ви відчуваєте, що учасники набули впевненості, групи можна збільшити до 5—6 осіб.
• Краще не доручати учасникам формувати групи за власним бажанням, адже в такому разі «непопулярні» діти почуватимуться ображеними. Формуючи групи, стежте, щоб їх склад змінювався якомога частіше.
• Наголосіть на важливості принципу «один за всіх і всі за одного» (інший варіант — «пливти або тонути разом»). Усі члени групи мають зробити свій внесок у вирішення поставленого завдання. Успіх групи залежить від внеску кожного.

 

Відповіді на запитання й опитування думок

Ця форма роботи потребує від тренера делікатності й толерантного ставлення. Цікавлячись думкою учасників чи організовуючи групову дискусію, пам’ятайте про неприпустимість втручання з метою різко заперечити або розкритикувати чиюсь думку. Якщо тренер сприйматиме позитивно висловлювання учасників, вони з більшою охотою братимуть участь в обговоренні.

Намагайтесь уникати запитань, які потребують закритих відповідей «так» чи «ні». Якщо ви прагнете, щоб учасники говорили, ставте їм відкриті запитання, які вимагають обгрунтування своєї думки.

Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Вони повинні мати час на роздуми, але не багато. Для того щоб тренінги проходили жваво, треба підтримувати темп.

 

Мозковий штурм

 

	Мозковий штурм — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

 

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, зокрема й нереалістичні, фантастичні і нелогічні. Головне завдання — кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагається обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»

Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Переваги цього методу в тому, що він:

• дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;
• допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай пасивний і соромиться брати участь у дискусіях;
• активізує уяву і творчі здібності учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;
• є цікавим початком для наступного обговорення у групах.

Для організації мозкового штурму треба:

• сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і запропонувати учасникам висловити свої ідеї та пропозиції;
• обрати протоколіста або самому записувати висловлені ідеї;
• повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;
• не обговорювати ідеї одразу після того, як їх запропоновано;
• записувати там, де їх буде добре видно;
• опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.

 

Рольова гра

	Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна вирішити подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття не боячись розкритись і бути висміяним. Це чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.

Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Для організації рольової гри:

• опишіть ситуацію, яку треба інсценувати;
• розкажіть учасникам, як вони мають діяти, або запропонуйте сценарій;
• відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемонструвати сценку перед класом. Виберіть для себе одну із провідних ролей;
• використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски — усе, що можна виготовити на місці, або приготовлене заздалегідь;
• починайте рольову гру;
• якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;
• після закінчення сценки обговоріть її;
• об’єднайте клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої потребою виступати перед усім класом.

 

Аналіз історій і ситуацій

 

	Аналіз історій і ситуацій — докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати й обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.

 

Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, якими можуть бути наслідки і як саме треба діяти, щоб історія завершилася щасливо. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, передбачати, «що з цього вийде».

Перевагами методу аналізу історій і ситуацій є:

• вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;
• розвиток навичок ухвалення зважених рішень;
• реалістичні, значущі для підлітків ситуації — могутній стимул для обговорення у групах;
• цей метод сприяє розвитку навичок творчого і критичного мислення, співпраці та групової роботи.

 

Дебати

	Дебати — це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — всебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого розв’язання.

 

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи запитання, наприклад: “Телебачення: «за» і «проти»”. Учасникам пропонують зайняти певну позицію з цієї проблеми. Відтак упродовж визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і вибирають того, хто виступатиме від імені групи. Речники обмінюються промовами, а після цього кожній команді дається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.

• Дозвольте учасникам вибрати позицію на власний розсуд. Якщо в однієї позиції забагато прихильників, запропонуйте охочим відстоювати протилежну позицію або стати суддями.
• Дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали.
• Поясніть правила ведення дебатів.
• Під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, намагався виступити за рахунок іншого.
• Стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми.
• Після закінчення дебатів підбийте підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для з’ясування проблеми.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і супротивників, а й навчитися дискутувати з повагою до опонента. Дебати розвивають навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та впевненого відстоювання своєї позиції.

 

Список використаних джерел:

1. Фрейре П. Педагогіка пригноблених / Пауло Фрейре.—К., 2003. – 168 с.
2. Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М. Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.
3. Інтерактивні технології навчання [Електронний ресурс] // Україномовні реферати – Режим доступу до ресурсу: http://www.refotext.com/referat-text-16587-1.html.
4. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

Додаткові Матеріали

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.4. Зміст і структура тренінгу

Зміст

Задоволення і навчання рухаються

пліч-о-пліч, але задоволення йде попереду.

Вільям Вордсворт

 

Поняття тренінгу

Зміст тренінгу

Тривалість тренінгу

Оцінювання ефективності тренінгу

Структура тренінгового заняття

План проведення тренінгу

Корисні поради тренеру

 

В інформаційному суспільстві вчитель стрімко втрачає монополію на володіння знаннями, та й сама інформація миттєво стає доступною кожному, хто має доступ до мережі Інтернет. Натомість усе більшого значення набувають так звані «м’які навички», до яких належать: здатність мислити критично та креативно, аналізувати проблеми і генерувати рішення, ефективно спілкуватися і налагоджувати стосунки, попереджувати та конструктивно розв’язувати конфлікти, володіти собою і керувати стресами. Однак ці навички складно розвинути у рамках традиційного уроку, тому останнім часом активні й інтерактивні методи навчання, що їх часто об’єднують спільною назвою «тренінг», набувають усе більшої популярності.

Тренінгові і традиційні форми навчання мають істотні відмінності. Традиційне навчання здебільшого орієнтоване на правильну відповідь, а тренінг— насамперед, на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють увесь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та інтелектуальної), самостійність, спроможність до ухвалення рішень, взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама собою чимось негативним, проте у світі стрімких змін і безперервного застарівання знань вона має звужені рамки застосування.

 

 

	Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.

 

На тренінговому занятті перевага віддається діяльності не вчителя, а учнів, особистий досвід яких є основою для навчання. Не варто читати лекцій, доцільніше, якщо учні поділяться тим, що знають на цей момент, і самі відшукають та/або засвоять інформацію, якої не вистачає.

На тренінгу вчитель відіграє важливу роль фасилітатора (від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти). Він скеровує діяльність та взаємодію учасників на вивчення теми та досягнення мети тренінгу.

Учні мають чітко розуміти, чим зумовлений вибір теми заняття. Поясніть це так, щоб актуальність і важливість теми не викликали жодного сумніву. Учні також мають чітко розуміти кінцеву мету та способи її досягнення. Поясніть дітям, яких конкретних результатів ви очікуєте, та розкажіть, які завдання і вправи ви будете для цього виконувати.

 

 

Форма проведення тренінгу має істотне значення, однак головним, усе-таки, є його зміст. Зміст тренінгу має:

• орієнтуватися на досягнення оголошеної мети;
• грунтуватися на результатах сучасних наукових досліджень;
• давати відповідь на реальні потреби і проблеми учасників;
• впливати на формування цінностей, знань, умінь і навичок, які є основою поведінки.

Під час тренінгу варто приділити основну увагу практичним вправам. Звичайно, на тренінгу не завжди можна обійтися без пояснень. Проте не варто розповідати учням просту інформацію, краще надати їм цю інформацію в паперовому чи електронному вигляді. Це допоможе зекономити час і замість прослуховування лекції чи записів під диктовку учасники можуть швидко ознайомитися з нею (наприклад, прочитати вголос) та обговорити або виконати творче завдання чи відпрацювати вміння.

Щоб зрозуміти, наскільки зміст тренінгу цікавий і важливий для учнів, наприкінці заняття проведіть експрес-опитування або голосування учасників. Можна зробити це, складаючи “зірковий” рейтинг. Для цього запропонуйте учасникам оцінити основні активності тренінгу зірочками: трьома— якщо це було цікаво і важливо для них, двома – якщо це було просто корисно, однією – якщо це було просто цікаво, жодної – якщо ця частина заняття була не суттєвою. Результати аналізу варто враховувати при плануванні наступних занять.

 

 

Тривалість тренінгу може бути різною – від 20 хвилин до 7-8 годин. Для школярів найкраща тривалість становить 60-90 хвилин, тобто півтора-два уроки. Цього часу вистачить для використання всіх елементів тренінгу й отримання повноцінного зворотного зв’язку. Тому за можливості треба поєднувати два уроки або використовувати години, передбачені для факультативних занять чи виховних годин відповідної тематики. Однак і в ході одного уроку можна провести тренінг чи використати кілька його елементів. У будь-якому разі це пожвавить навчальний процес, зробить його інтерактивнішим та цікавішим для учнів.

 

 

Залежно від цілей і завдань одного або серії тренінгових занять, до і після їх проведення здійснюють вхідне та вихідне опитування. За допомогою вхідних анкет можна оцінити початковий рівень знань та ставлень учасників, а порівнюючи результати вихідного і вхідного опитування, оцінити прогрес цих показників у ході тренінгів. Опитування «до» і «після», як правило, здійснюють анонімно, їхні результати опрацьовуються загалом для класу, і вони є індикатором ефективності тренінгів, показують, яка інформація засвоєна краще/гірше та чи відбулася бажана зміна психологічних установок (ставлень).

 

 

Кожен тренінг складається із трьох частин: вступної, основної та заключної (див. схему).

 

Структура тренінгу

Вступна частина

Вступна частина є неодмінним і обов'язковим елементом кожного тренінгового заняття, але займає не більше 10-20 хвилин. Вона передбачає вирішення таких завдань:

• актуалізація матеріалу попереднього заняття (отримання зворотного зв’язку). Зазвичай це відбувається у формі опитування («Що ми робили на минулому тренінгу?») або експрес-перевірки домашнього завдання;
• актуалізація теми поточного тренінгу і з’ясування очікувань. Завдання цього етапу – допомогти учням актуалізувати наявні знання із заданої теми і сформулювати результати, яких вони хочуть досягти в ході її вивчення. Усвідомлення результатів навчання та їх особистої користі підвищує мотивацію;
• створення доброзичливої та продуктивної атмосфери (цей етап називають загальним поняттям «знайомство». Він проходить у формі само- чи взаємопрезентації учасників тренінгу);
• підтримання демократичної дисципліни у формі прийняття, уточнення або повторення правил групи.

Основні правила поведінки під час тренінгу розробляють колективно або їх оголошує учитель (у такому разі учням пропонують їх змінити чи доповнити). Основні правила передбачають, що учасники говоритимуть почергово; коротко і за темою; намагатися не повторювати, а доповнювати сказане іншими; виявляти активність, доброзичливість і повагу до думки кожного. Правила треба записати на великому аркуші паперу і прикріпити на видноті. Вони мають бути доступними на кожному занятті, щоб можна було, якщо треба, послатися на відповідне правило. Для того щоб діти охоче дотримувалися правил, важливо, щоб вони погодилися з ними і прийняли їх (наприклад, за допомогою голосування, особистих підписів тощо).

Основна частина

Основна частина тренінгу – це кілька тематичних завдань у поєднанні з руханками (вправами на зняття м’язового і психологічного напруження).

В основній частині тренінгу іноді виокремлюють теоретичний і практичний блоки. Проте цей поділ є досить умовним. Адже знання (як і вміння та навички) на тренінгу набувають у процесі виконання практичних завдань (міні-лекції, бесіди, мультимедійна презентація, взаємонавчання, виконання проекту, робота у групах).

Педагог повинен організувати ввесь матеріал із тематики тренінгу в логічній послідовності і відібрати ключові знання й навички, які можуть бути засвоєні за відведений час. Інформаційні блоки (розповідь, демонстрування, пояснення) мають бути короткими (до 5 хв) і чергуватися з інтерактивними (дискусія, мозковий штурм, аналіз історій, дебати). Для відпрацювання умінь треба використовувати рольові ігри. Кожна інтерактивна вправа має завершуватися коротким обговоренням і підбиттям підсумку.

Заключна частина

Заключна частина тренінгового заняття включає:

• підбиття підсумків заняття;
• отримання зворотного зв’язку від учасників;
• релаксацію і процедури завершення тренінгу.

Цей етап має об'єднати всі розглянуті впродовж заняття теми для логічного підбиття підсумку. Завершення – це можливість для відповідей на запитання і формулювання завдань на майбутнє. Вчитель може рекомендувати літературу, відеоматеріали, сайти в інтернеті для самостійного опрацювання. Важливо, щоб учні завершували роботу із задоволенням і високою мотивацією застосовувати набуті вміння.

 

 

Типова структура, мета та завдання тренінгу є основою для складання плану і його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема, сценарій тощо), але принципово те, що його треба обов’язково скласти. Це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе дотримуватись основних моментів, які мають бути опрацьовані, інакше дуже складно досягти поставленої мети. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Тим часом хвилини заняття спливатимуть, й обов'язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тому заздалегідь складений план допоможе дотримуватись обраної теми, досягти бажаної мети. Приклади плану тренінгу наведені у додаткових матеріалах.

 

 

Люди набагато швидше вчаться, коли замість слухати, як щось зробили інші, намагаються виконати це самостійно. Тому будуйте інтерактивне заняття так, щоб у ньому було якнайбільше власної діяльності учнів.

Найкращий тренінг — це кілька практичних завдань, а в проміжку між ними — короткі дискусії і так звані руханки (вправи на зняття м’язового напруження).

Намагайтеся давати зрозумілі і прості інструкції. Якщо сам тренер і учасники добре усвідомлюють, що треба робити, зростає вірогідність успішного виконання завдання.

Якщо ви раптом зрозумієте, що завдання не відповідає потребам учасників, будьте готові обговорити його і зробити більш прийнятним.

Стежте за часом. Якщо визначений час вийшов, а учасники не закінчили роботу, додайте ще трохи часу. А коли помітите, що вони закінчили раніше, запропонуйте рухатися далі.

Не забувайте оцінювати дії учасників. При цьому будьте максимально лояльними і доброзичливими. Навіть якщо хтось не впоравсь із завданням, можна сказати: «Це справді складне завдання. Я й сам довго не міг упоратися з ним». Зверніться до решти групи: «Хто може допомогти?»

Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятися», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, діти ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних дітей виростають дорослі, здатні об'єднуватися, жити і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава і нація.

Усе, що пропонують діти, має бути прийняте або щонайменше обговорене. Не варто говорити їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і ухвалити власні рішення. Стежте, щоб ніхто з дітей не залишався поза обговоренням.

Рішення дітей мають сприйматися серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Як встановити довіру

Наводимо кілька порад, як налагодити стосунки та встановити довіру з учасниками тренінгу.

1. Перша стосується тих, хто проводить тренінгові заняття із незнайомою аудиторією. Постарайтеся запам’ятати імена якомога більшої кількості учасників. На першому тренінгу попросіть усіх чітко записати свої імена на бейджиках або невеличких аркушах паперу і прикріпити їх на одяг.
2. Це дуже важливо — звертатися одне до одного на ім’я (включно із тренером), хоча декому з учителів це на початку може здатися неприйнятним. Однак цей прийом значно полегшить вашу роботу, допоможе створити дружню атмосферу, усунути психологічні бар’єри і подолати відчуження, яке може існувати між вами та учнями. Якщо не можете подолати незручностей або переживаєте за свій авторитет, назвіться Тренером або умовним персонажем (Суперменом, Білосніжкою тощо).
3. Намагайтеся ставитись однаково до всіх учасників. Навіть якщо дехто вам не подобається, не виявляйте до нього антипатії і не демонструйте відкритої прихильності до тих, хто вам до вподоби.

Складні умови

Розглянемо два види складних умов, у яких вам, напевно, доведеться проводити тренінги. Перша — забагато учасників, друга — замало часу. Ці проблеми взаємопов'язані. Адже більша кількість учасників потребує більше часу для проведення таких вправ, як знайомство, зворотний зв'язок та інші, коли учні висловлюються по черзі.

20 учнів — оптимальна кількість учасників тренінгового заняття. Як же проводити його з цілим класом, у якому буває понад тридцять учнів? По-перше, можна поділити клас на підгрупи, як це роблять для вивчення іноземних мов. Проте це має сенс тільки в тому разі, коли у підгрупах залишається не менш як 12 осіб, в іншому разі вам буде складно сформувати потрібну кількість малих груп. Тому, якщо в класі менше 30 учнів, замініть проведення вправ на знайомство чи зворотний зв’язок у загальному колі виконанням цих вправ у парах, а потім запитайте, чи є охочі поділитися своїми думками на загал і вислухайте одного-двох охочих.

Для економії часу комбінуйте різні вправи: знайомство й актуалізацію теми (наприклад, назвати своє ім'я і сказати, який вид громадського транспорту тобі до вподоби), об'єднання у групи і руханки, зворотний зв'язок і прощання. З’ясування та аналіз очікувань проводьте не на кожному занятті, а на першому й останньому тренінгах, присвячених одній темі.

 

Список використаних джерел:

1. Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : Центр учбової літератури, 2014. – 250 с.
2. Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.–К.: Алатон , 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.

Опорна схема

Поняття тренінгу

Зміст і тривалість тренінгу

Оцінювання ефективності тренінгу

Структура тренінгового заняття

Корисні поради тренеру

Додаткові Матеріали

Типова програма 3-денного тренінгу

Сценарій тренінгу

3.5. Організація і ресурсне забезпечення тренінгу

Зміст

Сучасний урок – це твір мистецтва,

де педагог уміло використовує всі можливості

для розвитку особистості учня.

М.Ебнер-Ешенбах

 

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

Мінімальні вимоги до приміщення

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

 

 

Правильно організований навчальний простір дасть змогу педагогові створити сприятливу психологічну атмосферу для навчання та забезпечити умови для інтерактивного заняття. У типовому класі парти (столи) для учнів розташовані рядами перед дошкою і столом вчителя. Таке розташування найкраще підходить для пасивних методів (лекцій, фронтальних опитувань, самостійних чи контрольних робіт), адже дозволяє максимально зосередитися на поясненнях вчителя або на самостійному виконанні завдань.

Інтерактивні методи передбачають створення атмосфери діалогу вчителя з учнями і учнів між собою, упродовж заняття вчитель може кілька разів об’єднувати дітей у пари, малі чи великі групи, організовувати обговорення в загальному колі, проводити рухливі ігри. Оскільки переставляти важкі столи до і після кожного інтерактивного заняття складно, в кожному сучасному навчальному закладі доцільно обладнати так званий тренінговий кабінет або переобладнати всі класні кімнати для застосування інтерактивних методів.

 

 

На інтерактивному занятті учасники найчастіше працюють у колі. Подібне розташування дає низку переваг:

• розташування учасників колом дає змогу всім добре чути і бачити одне одного, даючи таким чином змогу сприймати широкий спектр невербальних проявів;
• розміщення колом забезпечує високий рівень залучення до роботи — в колі неможливо «відсидітися» за спинами інших;
• коло – це максимально «демократична» фігура. У ньому неможливо виокремити «головного», всі перебувають у рівних умовах, що об'єднує групу;
• розміщення колом забезпечує свободу рухів учасників, вони можуть легко мінятися місцями, об’єднуючись у різні групи.

Однак розташування колом не розраховане на всі випадки життя. Наприклад, воно не надто зручне для демонстрування мультимедійних презентацій, відео та інших засобів наочності, що вимагають виходу ведучого за межі кола. У таких випадках краще підійде розміщення півколом або літерою «П».

Для роботи в малих групах та виконання проектів учасникам можуть знадобитися столи. Тому варто залишити в аудиторії 5-6 столів.

Якщо у навчальному закладі немає обладнаного приміщення для інтерактивних занять, доцільно змінити розташування столів із традиційних рядів на Т-подібне розташування чи обличчям до обличчя. Якщо у класі встановлено індивідуальні парти, виберіть один із видів L-подібного розташування.

 

 

Приміщення для інтерактивних занять має бути просторим (площею не менш як 40 квадратних метрів) або складатися з кількох окремих кімнат (наприклад, класної кімнати та лабораторного приміщення).

У кабінеті мають бути визначені та спеціально оформлені окремі навчальні зони:

• зона для роботи в колі, де розставлені колом або півколом стільці чи крісла за кількістю учасників, зокрема, і для вчителя, а також передбачено вільне місце для рухливих ігор і вправ. Розташування колом зберігається в ході багатьох занять, виключаючи ті випадки, коли ігрові або інші процедурні моменти тренінгу вимагають його зміни;
• зона для роботи учнів у малих групах, у якій розташовано 5-6 столів (з додатковими стільцями або без них).
• дошка звичайна або спеціальна (фліпчарт);
• робоче місце вчителя;
• зона для розташування мультимедійної техніки, фото-, відео-, аудіоапаратури тощо;
• зона для зберігання канцтоварів, навчально-методичних матеріалів, реквізиту (як правило, невелика шафа);
• демонстраційна зона (вільні стіни зі стійким покриттям чи кріпленнями).

Розміщуючи навчальні зони, потрібно враховувати як розміри приміщення, так і послідовність, зручність, легкість їх використання у процесі проведення занять, взаємозв’язки між ними, естетичність оформлення, наповнюваність, мобільність і якість навчальних і допоміжних компонентів (столів, стільців, шаф, поличок, наочних посібників, техніки тощо).

За умови просторового дефіциту навчальні зони можна робити комбінованими або розміщувати так, щоб їх можна було легко реконструювати в інші.

Стіни мають максимально використовуватись як робочі поверхні для демонстрування творчих робіт учасників, тому їх треба завчасно покрити стійким покриттям.

На стіні має бути також годинник для контролю за дотриманням регламенту, на вікнах – вертикальні жалюзі для затемнення під час використання мультимедійної техніки.

 

Проведення інтерактивних занять потребує забезпечення канцелярським приладдям. Нижче наведено перелік того, що знадобиться на тренінгу:

• крейда (біла і кольорова);
• спеціальні фломастери для фліпчарту, якщо ви його маєте;
• папір формату А2 або А3 для виконання групових проектів, запису правил групи та очікувань учасників;
• аркуші формату А4 (білі та кольорові), зошити для записів;
• фломастери, маркери, клейкі та неклейкі папірці, безпечні шпильки, скріпки, кнопки, ножиці, серветки, м’ячик, паперовий скотч або цінники, бейджики.

Педагог може передбачити для всіх класів (груп) окремі папки з переліком усіх потрібних матеріалів і запропонувати учасникам заповнити їх.

 

Список використаних джерел:

1. Cooperative Learning Seating Options [Електронний ресурс] // Teaching resources – Режим доступу до ресурсу: http://www.lauracandler.com/strategies/seating.php.
2. Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : Центр учбової літератури, 2014. – 250 с.
3. Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко.–К. : Алатон, 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.

Опорна схема

Просторова організація кабінету для інтерактивних занять

Мінімальні вимоги до приміщення

Ресурсне забезпечення інтерактивних занять

Модуль 4. Етапи психосоціального розвитку дітей та молоді

4.1 Початкова школа (учні 1, 2, 3, 4 класів)

Зміст

 

Механізми дозрівання структур головного мозку дитини

Особливості розвитку учнів 1-4 класів

1 клас (6-7 років)

2 клас (7-8 років)

3 клас (8-9 років)

4 клас (9-10 років)

 

 

Час навчання у початковій школі часто розглядають як відносно спокійний період, під час якого фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини відбувається поступово і рівномірно. Багато педагогів звикли застосовувати до першокласників ті самі прийоми й методи навчання, як і до учнів 4-го класу. Однак за таких підходів від 50 до 80 % першокласників виявляються повністю або частково не готовими до засвоєння шкільних програм, і значна частина дітей втрачає мотивацію до навчання ще в перші два роки. Це негативно позначається на розумовому потенціалі нації, майбутньому економічному й соціальному розвиткові держави.

У чому ж проблема? Пояснення треба шукати у механізмах дозрівання структур головного мозку дитини. В останні три десятиліття з’явилися можливості для вивчення процесів, що відбуваються в мозку людини За допомогою методів електроенцефалографії (ЕЕГ), комп’ютерної томографії (КТ) та інших науковці зробити чимало відкриттів, які допомагають зрозуміти, як функціонує наш мозок на різних етапах життя.

 

 

Одним із важливих наукових досягнень виявилося відкриття спеціалізації півкуль головного мозку. Вчені з’ясували, що права півкуля сприймає та обробляє інформацію з довкілля цілісно, а ліва – послідовно. Праву півкулю умовно називають «художником», тому що вона найактивніша під час творчої діяльності, сприймання ритму, рими, інтонацій, просторового орієнтування, розпізнавання емоцій, запам’ятовування образів, зокрема й людських облич. Ліву півкулю умовно називають «мислителем», і вона найактивніша під час процесів логічного й абстрактного мислення, обчислень, вивчення мов (мова – це послідовність речень, що складаються з послідовності слів, які , своєю чергою, складаються з послідовності звуків).

Однак спеціалізація півкуль відбувається не від самого народження. Немовлята, яким через хворобу вилучали ліву півкулю головного мозку, не мали подальших проблем із вивченням мов, на відміну від людей, яким робили таку саму операцію у дорослому віці. Досліджуючи діяльність мозку в різновікових групах, вчені з’ясували, що спочатку обидві півкулі беруть участь у всіх мозкових процесах. До 6-7 років відбувається спеціалізація творчої правої півкулі, а спеціалізація раціональної лівої півкулі завершується приблизно до 9-10 років. До цього самого віку дозріває і така структура головного мозку, як мозолисте тіло, яке забезпечує тісний взаємозв’язок лівої і правої півкуль.

Урахування функціональної асиметрії мозку – один із важливих чинників в організації навчання учнів початкової школи. Це стосується як учнів 1-2-х класів, так і старших дітей з переважанням правопівкульного мислення, оскільки шкільні програми та підручники здебільшого розраховані на навчання школярів з домінуючою лівою півкулею. На жаль, у школі, починаючи з першого класу, прийнято смиренно сидіти, не рухатися, букви і числа вчити лінійно, читати і писати на дошці чи в зошиті, тобто лівопівкульним способом. Таке навчання швидко перетворюється на дресирування дитини, призводить до зниження мотивації, стресів і неврозів. Зловживання термінами й абстрактними поняттями знижує пізнавальний інтерес дитини, формує звичку до зубріння.

Останнім часом з’явилася тенденція розділити початкову школу на два етапи: 1-2 і 3-4 класи. На першому етапі навчання відбувається переважно у формі гри, а навколишній світ вивчається так, як діти його сприймають, – цілісно, а не за галузями знань.

Далі розглянемо особливості фізичного, психічного та соціального розвитку учнів, а також актуальні проблеми школярів для кожного класу початкової школи. Як і в будь-яких вікових періодизаціях, тут описуються загальні характеристики середньостатистичної дитини, якої насправді не існує. Тому індивідуальні відхилення є неминучими.

 

 

1 клас (6-7 років)

Фізичний розвиток

У першому класі темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення маси тіла пришвидшується, особливо за рахунок м'язів, що сприяє зростанню фізичної сили, підвищенню здатності організму до відносно тривалої діяльності. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток.

Дрібні м'язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще недосконало координують рухи, здійснювані дрібними м'язами рук. Тому першокласникові важко писати в межах рядка, спрямовувати роботу руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому.

Психічний розвиток

До моменту, коли дитина йде до школи (6-7 років), у неї більш розвинена (спеціалізована) права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, риму, ритм, творчість, просторове орієнтування та цілісне сприймання світу. Ліва півкуля, відповідальна за логіку, обчислення, вивчення мов і засвоєння іншої теоретичної інформації, завершує спеціалізацію до 9 років. Тому навчання молодших школярів має відбуватися природнім для них правопівкульним методом – через творчість, наочність, позитивні емоції, сенсорні відчуття. Уроки повинні проводитися в максимально ігровій формі. Діти потребують того, щоб постійно рухатися, розмовляти, діяти. Физкультхвилинки і пальчикова гімнастика обов’язкові на кожному уроці.

Соціальний розвиток

Соціальна ситуація, в яку потрапляє дитина у школі, – це світ, досі не відомих їй стосунків з однокласниками і вчителями. Вчитель для першокласника – головний авторитет. Кожна дитина намагається отримати увагу і похвалу вчителя. Навіть ставлення до однокласників залежить від ставлення до них дорослих: «Я люблю тих, кого любить учитель».

Актуальні проблеми

Зі вступом до школи збільшується кількість вимог, очікувань, акцент робиться на тому, що дитина «повинна» робити, а не на тому, що вона «хоче». Їй треба засвоїти новий шкільний простір, норми поведінки та звикнути дотримуватися нових правил, узгодити своє життя зі шкільним розпорядком дня. У дітей, які не відвідували заклад дошкільної освіти і не звикли до режиму, це може викликати стрес. Їм може бути складно вчасно лягати спати, рано вставати, внаслідок недосипання у дитини може виникнути виражена загальмованість чи, навпаки, гіперзбудливість, гіпердинамія.

Період освоєння, прийняття навчальної ситуації за сприятливих умов триває близько двох місяців (усю першу чверть, а іноді ввесь перший рік). Не можна «кинути» дитину в цій важкій ситуації, розраховуючи, що вона повністю самостійно з нею впорається, але шкідлива й інша крайність – перехоплювання, приглушення ініціативи дитини.

Перше півріччя – високий ризик виникнення синдрому дезадаптації. Порушення адаптаційного процесу можуть виявлятись у вигляді:

• зниження мотивації до навчання;
• несформованості елементів навчальної діяльності;
• невміння пристосуватися до темпу шкільного життя;
• нездатності довільної регуляції поведінки, уваги.

2 клас (7-8 років)

Фізичний розвиток

Для фізичного розвитку 7-8-річної дитини характерно швидке нарощування м'язової маси, зокрема в ділянці тазу, грудей і спини, навіть візуально видно округлення статури школяра. Доцільно, щоб дитина щодня виконувала вправи для зміцнення м'язів, це допоможе у формуванні правильної постави.

Психічний розвиток

Поступово розвиваються воля, пам'ять, довільна увага. Розвивається воля (діти вчаться стримувати безпосередні імпульси, зважати на думку інших). Переважає наочно-дієве мислення.

Для тривалого зосередження уваги учні потребують зовнішньої опори у вигляді демонструвань цікавих картинок, ігрових ситуацій. Здатність до зосередження уваги залежить не лише від волі, а й від темпераменту дитини. Деяким дітям ще складно бути уважним упродовж усього уроку. Стійкість уваги знижується до кінця дня, тижня, навчальної чверті (триместру), після хвороби. Не варто вимагати від другокласників абсолютної тиші і дисципліни на уроках, адже дехто з них заради дотримання тиші витратить увесь запас своїх сил.

Соціальний розвиток

Разом із навчальною діяльністю діти починають дедалі більше уваги приділяти стосункам з учителями й однолітками. Вчитель залишається для них авторитетом, але ставлення до нього стає більш особистим. Діти прагнуть спілкуватися з учителями на перервах, прогулянках.

Розвивається здатність до взаємодії з однолітками в іграх і навчанні, діти вчаться домовлятися, поступатися, розподіляти завдання без допомоги дорослих. По суті, це перші паростки дорослішання, які характеризуються балансом у бажанні отримувати і давати.

Актуальні проблеми

Для другого класу характерна висока індивідуальна варіативність темпів дозрівання. Різниця психологічного віку серед учнів одного класу до півтора років.

Починає розвиватися пізнавальна рефлексія, діти починають оцінювати себе, розмірковувати над причинами невдач. У деяких школярів через це знижується самооцінка («Я поганий, тому що погано пишу, читаю»). Тому особливим завданням вчителя є створення для учнів ситуації успіху, щоб жодна дитина не зневірилась у своїх силах і не втратила мотивації до навчання.

3 клас (8-9 років)

Фізичний розвиток

У 8-9 років дівчатка наздоганяють у вазі хлопчиків. Відбувається окостеніння кісток зап’ястя, розвиваються м’язи кистей рук, посилено формується дрібна моторика.

Відбувається дозрівання лобних зон кори головного мозку та мозолистого тіла, через що рухи дітей стають чіткішими, стабільнішими, вони можуть контролювати темп, швидкість і якість рухів.

Продовжується формування гальмівних синапсів, через це діти стають емоційно врівноваженішими, рідше плачуть через найменші проблеми.

Психічний розвиток

Діти спокійні й уважні на уроках. Добре виконують стандартні завдання, вміють діяти за зразком. Через завершення спеціалізації лівої півкулі, що відповідає за раціональне мислення, у дітей пробуджується здатність до логічного й абстрактного мислення; швидко формуються умовні рефлекси; навички міцні і стійкі до зовнішнього гальмування.

Дещо уповільнюється розвиток уяви і творчих здібностей. Щоб запобігти пригніченню лівою півкулею діяльності правої, варто постійно стимулювати в учнів креативність, включати у навчальний процес творчі завдання.

Соціальний розвиток

Відбуваються зміни у стосунках зі значущими дорослими (вчителями і батьками). Завдяки пробудженій здатності до аналізу та критичного мислення діти починають реалістичніше оцінювати дорослих, але при цьому в них може виникнути негативне ставлення, "нігілізм", страх, злість чи образа за несправедливі переваги іншим учням, погані оцінки тощо.

Більшого значення набувають стосунки з однолітками. Поступово втрачає вагомість формула: «Я люблю того, кого любить учитель». Самооцінка більше будується на стосунках з однолітками: «Я добрий, тому що в мене багато друзів».

У цьому віці діти більше прагнуть спілкуватися з однолітками своєї статі, тому вчитель має докладати зусиль, щоб об'єднати ввесь клас, підтримувати добрі стосунки між хлопчиками і дівчатками.

Актуальні проблеми

Для більшості учнів — це найбільш стабільний період у початковій школі. Діти вже звикли до своєї соціальної ролі. У них сформований образ старанного учня і вони чітко уявляють, що треба робити, щоб відповідати цьому образові.

Однак у цьому віці діти часто ходять не лише до школи, а й відвідують інші установи, наприклад музичну школу, туристичний клуб, до яких вони можуть добиратися пішки чи громадським транспортом. Також часто в компанії однолітків вони можуть виходити за межі двору і навіть вулиці. Тобто автономність дитини значно зростає, а разом із нею виникають додаткові ризики.

4 клас (9-10 років)

Фізичний розвиток

Приблизно з 10-ти років дівчатка випереджають у вазі хлопчиків. У них починається передпубертатний період, під час якого вони набирають додаткову масу тіла, яка забезпечує запас для наступного «стрибка росту». В цей період діти мають підвищену потребу в поживному та калорійному харчуванні, а недостатнє чи незбалансоване харчування може спричинити сповільнення росту і розвитку в підлітковому віці.

Психічний розвиток

У цей період завершується виражена спеціалізація лівої півкулі головного мозку, яка більш пристосована до аналітичної діяльності й відповідає за логічне мислення, формулювання понять, побудову узагальнень, висновків, складання передбачень тощо.

Завдяки цьому учні четвертого класу здебільшого вчаться швидко і зосереджено. Самостійно працюють із підручником, розуміють значення піктограм, символів, шрифтових виділень. Завдяки розвитку логічного мислення посилюється здатність до:

• аналізу – учні класифікують, групують, знаходять причиново-наслідкові зв'язки;
• синтезу – визначають головне, роблять висновки;
• передбачення – передбачають розвиток подій;
• оцінки – оцінюють ситуації, здатні до самооцінки.

Соціальний розвиток

У стосунках із дорослими найважливішою рисою цього віку є особлива відкритість душі. Діти не лише пускають дорослих у свій внутрішній світ, а й запрошують до нього. Вони із задоволенням спілкуються з дорослими. Це практично останній віковий період, коли дитина настільки відкрита, що саме у цей період можна особливо ефективно впливати на формування її світогляду.

У стосунках з однолітками діти стають самостійнішими у розв’язанні шкільних проблем. У групових іграх та спільному навчанні вони охоче беруть на себе роль лідера. Переймаються справами друзів, допомагають, надають психологічну підтримку.

Актуальні проблеми

У четвертому класі діти готуються до першої у своєму житті Державної підсумкової атестації (ДПА). І хоча результати атестації не мають для них життєво важливого значення (наприклад, від цього не залежить, чи приймуть дитину до 5-го класу), значна частина дорослих (учителів і батьків) дуже хвилюються та передають своє хвилювання дітям.

Пов’язані з цією подією розумові та емоційні перевантаження можуть зашкодити дитині, змінити її пізнавальну мотивацію на менш продуктивну мотивацію уникнення («Я вчуся не тому, що мені цікаво, а щоб не отримати поганих оцінок на ДПА»). А якщо оцінки виявилися недостатньо високими, мотивація до навчання може істотно знизитися. Завдання вчителів і батьків– не допустити цього та підтримати дітей незалежно від результатів ДПА, пояснити, що оцінки – це лише цифри, які жодним чином не відображають їхнього потенціалу.

Список використаних джерел:

1. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (початкова школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcd2l2WkRrQW9Ra1U

4.2 Основна школа (учні 5, 6, 7, 8, 9 класів)

Зміст

 

Особливості психосоціального розвитку учнів 5-го класу

Особливості психосоціального розвитку учнів 6-го класу

Особливості психосоціального розвитку учнів 7-го класу

Особливості психосоціального розвитку учнів 8-го класу

Особливості психосоціального розвитку учнів 9-го класу

Перехід учнів із початкової школи в середню справедливо вважається кризовим періодом. Багаторічні спостереження педагогів і шкільних психологів свідчать про те, що цей перехід неминуче пов'язаний зі зниженням успішності, хоч і тимчасовим. Учень звик до певних порядків початкової школи і потрібен час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя.

Одні пишаються тим, що подорослішали, і швидко втягуються в навчальний процес, а інші переживають зміни у шкільному житті, й адаптація у них затягується. У такий період діти нерідко змінюються — тривожаться без явних на те причин, стають боязкими або, навпаки, розв'язними, надто метушливими. Як результат — у дітей знижується працездатність, вони стають забудькуватими, неорганізованими, іноді в них також погіршуються сон і апетит.

Часто зовнішні зміни за часом збігаються з початком фізіологічних змін в організмі дітей. Усе це насамперед відбивається на успішності. Наприклад, відмінник у початковій школі раптом у п'ятому класі починає отримувати низькі оцінки. Хоча буває й таке, що дитина, яка ледве-ледве вчилася в початкових класах, раптом починає краще вчитися.

Період адаптації до нових правил і вимог може займати у дитини від одного місяця до цілого року. Критерієм успішності адаптації виступає, передусім, міра збереження психологічного і фізичного здоров'я учнів [3].

 

 

Віковий період 10-11 років характерний переходом від молодшого шкільного віку до підліткового. Як і будь-який перехідний період, він має свої особливості і пов'язаний із певними труднощами як для учнів і їхніх батьків, так і для вчителів.

Навчальна діяльність доповнюється іншими видами діяльності, і всі разом тепер вони впливають на психічний розвиток учнів. Навчальна діяльність при цьому залишається основною і продовжує визначати зміст мотиваційних сфер особистості. З початку навчання в середній школі розширюється саме поняття «навчання», оскільки тепер воно може виходити за межі класу, школи, може частково здійснюватися самостійно, цілеспрямовано. Якісно змінюються вимоги до мотивації навчальної діяльності. З'являється новий вид навчального мотиву —мотив самоосвіти, представлений у простіших формах (інтерес до додаткових джерел знань). Крім того, успішне навчання в середній школі вимагає глибших і змістовніших спонукальних сил: орієнтування на способи отримання знань, інтерес до закономірностей і принципів, розуміння сенсу навчання «для себе».

На жаль, соціальна ситуація в сучасній школі така, що в ієрархії цінностей навчання не завжди посідає гідне місце, пізнавальна активність школярів слабо розвинена , і тільки оцінка є головним стимулом і основним кінцевим результатом навчання. Межа 3-4-х класів, за свідченням багатьох психологів і педагогів, характеризується деяким зниженням інтересу до школи і самого процесу навчання. Це виражається в незадоволенні школою загалом і обов'язковим її відвідуванням, у небажанні виконувати домашні завдання. Такі негативні прояви властиві багатьом учням, але у тих з них, чий розвиток уже був проблемним, є вірогідність збереження і закріплення негативних тенденцій у стійких формах поведінки. Таким чином, перехід від дитинства до підліткового віку характеризується своєрідною мотиваційною кризою, викликаною зміною соціальної ситуації розвитку , а також внутрішньої позиції школяра.

Істотно міняється і характер самооцінки школярів цього віку. Звичні в молодших класах ситуації, коли самооцінку визначав учитель на підставі результатів навчання, піддаються коригуванню і переоцінці іншими дітьми; при цьому до уваги беруться ті якості дитини, які виявляються у спілкуванні.

Перехід з початкової школи в середню пов'язаний з появою нових учителів, різноманітністю їхніх вимог, заняттями в різних кабінетах, потребою вступати у контакти зі старшокласниками. Дитина вже не хвилюється про свою успішність або неуспішність у вузьких рамках стосунків з одним учителем, оскільки погляди різних учителів на успіхи і поведінку школярів різні, а іноді і протилежні. Для дитини це означає перше зіткнення з суперечностями у стосунках, адже і в майбутньому на її шляху зустрічатимуться люди, які сприйматимуть її по-різному. Важливим завданням для неї в цій ситуації є збереження самоповаги, в чому їй зобов'язані допомогти педагоги і психолог. Дитина має зберегти самоповагу, навіть попри те, що вчитель математики ставить їй погані оцінки або вона стає об'єктом критики вчителя біології чи завуча школи.

Ще одним завданням педагогів і психолога на цьому етапі соціалізації п’ятикласника буде навчання здатності усвідомлювати свої мотиви і спонукання, вміти формулювати оцінні судження про себе. Доцільно в цьому віці пропонувати дітям різні анкети, розмовляти з учнями про них самих, про те, як вони представляють себе порівняно з іншими учнями.

 

Фізичний розвиток		Початок передпубертатного періоду, спостерігається швидкий «стрибок» росту, порушення пропорцій (швидко ростуть стопи, кінцівки).
Психічний розвиток		У розумовому аспекті починається поступовий перехід від конкретного мислення до абстрактного. Проте абстрактне мислення ще не повністю розвинене, тому треба уникати навчального матеріалу, в якому багато нових понять (рекомендовано не більше трьох нових термінів за один урок). Більше цікавого, конкретного, практичного, актуального.
Соціальний розвиток		Загалом велика залежність від батьків, учителів, але з огляду на перехід до основної школи, посилюється автономність. В основній школі, як правило, немає групи продовженого дня, тому дедалі більше дітей самостійно ходять до школи, а після занять до приходу батьків залишаються без нагляду дорослих. У структурі класу формуються групи, переважно з дітей однієї статі. Лідерами найчастіше є учні, які добре вчаться або можуть зацікавити інших особливими здібностями чи навіть новими іграшками, модними речами.
Актуальні проблеми	Адаптація до навчання у середній школі	Виникає загроза «зриву адаптації». Багато нових предметів і вчителів, різні вимоги, потреба самостійного виконання домашніх завдань (якщо учень відвідував групу продовженого дня в початковій школі) і як наслідок — зниження успішності — такі проблеми постають перед багатьма учнями. Перше півріччя у 5-му класі вважається навіть складнішим, ніж у першому. Найголовніша проблема в тому, що діти не вміють ефективно спланувати час, щоб його вистачило не лише на заняття, а й на відпочинок. Це призводить до перевтоми, частих захворювань, зниження оцінок і втрати інтересу до навчання. 5—6-ті класи вважаються вирішальними у тому, буде дитина вчитися чи вона відмовиться від зусиль у цьому напрямі й почне самореалізовуватися в інший спосіб. Тому профілактика «зриву адаптації» і стресів має бути вирішальною у 5-му класі.
	Стосунки з новими вчителями	Багатьом дітям, зокрема сором’язливим, важко спілкуватися з новими вчителями. Тому п’ятикласників важливо вчити ефективних прийомів спілкування, зокрема, вмінню долати сором’язливість (як попросити про послугу, по допомогу тощо).
	Збільшення ризиків унаслідок більшої автономності	Головна проблема полягає в тому, що п’ятикласники зазвичай не відвідують групу продовженого дня, більшість ходять додому самостійно і часто бувають вдома самі або спільно з однолітками гуляють поза межами двору, можуть вибирати для ігор будівельний майданчик, недобудову, ліс, берег річки, інші небезпечні місця. З огляду на це, особливу увагу треба приділити навчанню дорожньої і побутової безпеки, а також умінням спілкуватися зі сторонніми людьми та відмови від пропозицій пограти у небезпечних місцях і з небезпечними предметами.

 

 

Фізичний розвиток		У більшості шестикласників спостерігається швидкий ріст і різке збільшення маси тіла. Іноді це призводить до надмірної або недостатньої ваги, диспропорції між різними частинами тіла, тулубом і кінцівками, порушення координації рухів. Починають функціонувати епокринові потові залози, виникають косметичні проблеми, у декого з дівчаток починається менструація.
Психічний розвиток		Триває формування абстрактного мислення, хоча загалом зберігається потреба у цікавій, конкретній, актуальній інформації. Зростає здатність до розуміння наукової термінології, засвоєння значних обсягів текстової інформації. Здатність до синтезу абстрактних понять і моделей поведінки поки що обмежена, зате учні добре аналізують наведені ситуації, порівнюють їх, роблять висновки. Люблять проводити досліди, виконувати проекти. Завершується період відносної емоційної стабільності. Підлітки починають реагувати емоційніше, дехто потерпає від різких перепадів настрою, депресій. Зростає рівень тривожності. Багатьох підлітків турбує проблема їхньої «нормальності», дехто переживає, що розвивається надто швидко, інші занепокоєні через затримку розвитку. Основні причини цих змін криються в особливостях розвитку головного мозку (див. докладніше відео в додаткових матеріалах до цієї теми).
Соціальний розвиток		Актуалізуються соціальні потреби підлітків: у належності до групи, у дружбі, у визнанні серед однолітків. У структурі класу відбувається становлення соціальної ієрархії. Серед лідерів поки що залишаються учні, які добре вчаться, але починають завойовувати авторитет, і ті, хто самостверджується через насилля, тютюнопаління, інші прояви асоціальної поведінки.
Актуальні проблеми	Втрата мотивації до навчання	На жаль, декому з учнів не вдається уникнути «зриву адаптації» під час переходу від початкової до основної школи. Дехто із шестикласників почувається розчарованим у своїй навчальній перспективі й шукає інших способів самоствердження, наприклад, у спорті або мистецтві. Однак деякі підлітки починають утверджуватися через агресію та інші прояви асоціальної поведінки. Для запобігання негативним явищам треба підвищувати самооцінку підлітків, розвивати у них наполегливість і силу волі.
	Зростання автономності	Шестикласники дедалі більше часу проводять зі своїми однолітками. Вони багато подорожують із класом, гуляють на природі з друзями, їздять на екскурсії, до літніх таборів. Через це у них удвічі (порівняно з учнями четвертого класу) зростає ризик травмування. У цей період важливо вчити дітей безпечної поведінки в автономних ситуаціях (у лісі, в полі, у горах, на воді). Підлітки із задоволенням вивчають азбуку Морзе, способи повідомлення про своє місцезнаходження, прийоми виживання в екстремальних умовах, правила для велосипедистів тощо.
	Посилення негативних соціальних чинників	Зростає потреба розвитку навичок відмови та критичного мислення, зокрема, щодо реклами нездорової їжі, тютюну, алкоголю. На часі впровадження ефективних програм профілактики вживання тютюну, алкоголю, наркотичних речовин.
	Проблеми у спілкуванні з друзями	Шестикласники багато часу спілкуються з однолітками, тому батькам важливо знати, з ким товаришують їхні діти і чим вони займаються. Важливо вчити шестикласників правильно вибирати собі друзів, застерігати їх від спілкування з небезпечними компаніями. Відсутність друзів також пов’язана з проблемами. У таких дітей нерідко формується занижена самооцінка, вони почуваються самотніми. Актуальним для них є розвиток навичок комунікації, подолання сором’язливості, впевненої поведінки.
	Проблеми з батьками і вчителями	Для цього вікового періоду характерний негативізм: діти часто не погоджуються з дорослими (передусім, з батьками). Конфлікти здебільшого виникають із приводу одягу, навчання, домашніх обов’язків. Важливо вчити дітей асертивної поведінки, правильно висловлювати свої почуття, уникати конфліктогенів, конструктивно розв’язувати конфлікти.

 

 

 

Фізичний розвиток		У цьому віці особливо помітні відмінності у фізичному розвитку підлітків: у декого з них розпочався пубертатний період і вони виглядають старшими. Для хлопців це непогано. Ті, хто розвивається раніше, переважають однолітків у зрості та фізичній силі, що цінується у підлітковому середовищі й викликає повагу в дорослих. Проте статеве дозрівання дівчат починається в середньому на 2 роки раніше, ніж хлопців. Тому дівчата, які розвиваються раніше, можуть бути в цей період найвищими у класі й мати сформовані вторинні статеві ознаки. Через це вони нерідко стають об’єктами злих жартів і образ з боку однолітків і деяких нетактовних дорослих. Учителям і батькам треба бути особливо делікатними з дівчатами, у яких раніше починається статеве дозрівання. Важливо розвивати у них навички розбудови самооцінки та вміння правильно висловлювати свої почуття. Запізнілий статевий розвиток також може бути травмувальним чинником, особливо для хлопців, які виглядають зовсім, як діти. З огляду на це, важливо роз’яснювати учням особливості фізичного розвитку в підлітковому віці, вчити їх правильно реагувати на критику і протидіяти образам та шкільному булінгу.
Психічний розвиток		Більшість семикласників мають розвинене абстрактне мислення. Вони здатні спостерігати за поведінкою різних людей, узагальнювати власний досвід, передбачати наслідки і робити висновки. В емоційному плані підлітки надзвичайно вразливі, для них характерні різкі зміни настрою і поведінки. То він чи вона поводиться як дитина, то починає вимагати більшої самостійності. У підлітковому віці посилюється індивідуалізм і егоцентризм. Іноді здається, що підлітка, крім власної персони, ніщо не хвилює. Насправді це позитивний і цілком природний процес. Так підлітки намагаються зрозуміти свою цінність, яку пізніше навчаться зіставляти з цінністю інших людей. Особливої гостроти набувають проблеми самоідентичності і розбудови самооцінки. Дехто починає самостверджуватися, принижуючи інших. Важливо допомогти учням сформувати здорову самооцінку, навчити розбудовувати її завдяки власним досягненням.
Соціальний розвиток		Процес соціалізації семикласників відбувається швидкими темпами. Важливу роль продовжують відігравати підліткові компанії. У цей період неабиякий вплив має реклама, особливо щодо іміджу тіла та вживання психоактивних речовин — цигарок і алкоголю. Тому підлітків треба вчити розпізнавати рекламні стратегії, розвивати в них навички критичного мислення і протидії маніпуляціям.
Актуальні проблеми	Зростання рівня агресії	У підлітковому середовищі зростає рівень агресії і насилля. Це пояснюється як фізіологічними особливостями (в організмі хлопців концентрація тестостерону зростає майже у 20 разів), так і тим, що ЗМІ часто створюють романтичний імідж насилля. У підлітків це створює враження, що насилля є невід’ємною частиною людського життя. Агресивність підлітків посилюється під впливом алкоголю. Іноді батьки дозволяють дітям-підліткам вживати алкоголь на родинних святах. Насправді це погана ідея, оскільки дозвіл вживати алкоголь підлітки сприймають буквально, і вже ніщо не стримає їх від випивання у компанії однолітків.
	Експериментування з психоактивними речовинами (ПАР)	Варто пам’ятати, що 7-й клас — це вік, у якому діти починають масово експериментувати з психоактивними речовинами. Запобігти цьому можна лише спільними зусиллями школи і родини. У школі мають бути жорсткі бар’єри щодо вживання ПАР і відповідний антинаркотичний контроль. Важливо провести тематичну зустріч із батьками семикласників, пояснити їм особливості розвитку підлітків та потребу добре пильнувати, з ким дружать їхні діти і чим вони займаються у вільний час. Нерідко батьки вважають, що їхні діти вже достатньо дорослі, й дають їм практично необмежену свободу. Однак підлітки потребують певних обмежень. Відсутність батьківського контролю і чітких правил негативно впливає на їхній розвиток, породжує тривогу, часто провокує девіантну поведінку та вживання психоактивних речовин.

 

 

 

Фізичний розвиток		Триває статеве дозрівання підлітків. У переважної більшості учнів пубертатний період уже розпочався. Ті, в кого він «запізнюється», можуть мати проблеми. Переважно це стосується хлопців, які на вигляд молодші і фізично слабші за своїх однолітків. З такого підлітка можуть зробити «цапа-відбувайла», і тому він потребує захисту та моральної підтримки з боку дорослих, а також розвитку соціальних навичок, зокрема впевненої поведінки, протидії насиллю і дискримінації, розбудови рівноправних стосунків.
Психічний розвиток		У підлітковому віці процеси збудження переважають над процесами гальмування. Цим пояснюється підвищена збудливість, емоційна нестійкість і гіперактивність підлітків. Однак порівняно із семикласниками учні 8-го класу дещо врівноваженіші, хоча вони, як і раніше, переживають із приводу своєї зовнішності та стосунків з оточенням. У цьому віці важливо мати змогу відверто поговорити про свої проблеми з дорослими, яким вони довіряють, або із близьким другом. Якщо такої змоги нема, підліткові може загрожувати депресія. Це доволі небезпечно, адже, на відміну від інших підліткових проблем, які зменшуються з віком, підліткова депресія здатна лише продовжуватись і посилюватись у дорослому віці. Дуже важливо мотивувати підлітків замислюватися про своє майбутнє, планувати життєві цілі та шляхи досягнення їх. Адже в тих учнів, які живуть тільки сьогоденням, емоційно заглиблюються в підліткові компанії, спостерігається зниження інтересу до навчання і, як наслідок — до шкільної успішності.
Соціальний розвиток		Спілкування з однолітками є вирішальним у становленні особистості підлітка. Воно може сприяти його успішній соціалізації, а може і штовхнути до асоціальної поведінки. Особливого значення для підлітків набуває дружба. Саме у спілкуванні з близьким другом відбувається процес самопізнання. Однак підлітки не лише прагнуть до саморозкриття, а й пильно оберігають свій внутрішній простір. Тому в друзях вони найбільше цінують здатність зберігати довірені їм таємниці. Однак роль сім’ї також дуже важлива. Зокрема, довірливі стосунки в родині можуть компенсувати деякі труднощі у спілкуванні з однолітками, допомагають підліткові визначити свою позицію щодо асоціальних прагнень його приятелів. І навпаки, не знайшовши порозуміння в родині, підліток шукатиме тепла й уваги серед своїх однолітків. Дитина, яка була жертвою жорстокого поводження в сім’ї, може самостверджуватися через знущання над слабшими і молодшими.ватися через знущання над слабшими і молодшими.
Актуальні проблеми	Прагнення незалежності	Якщо ви працюєте з восьмикласниками, то, напевно, знаєте, як часом складно «втримати» їхню увагу. Нерідко вони поводяться агресивно, демонстративно ігнорують вимоги вчителя. У такий спосіб підлітки доводять іншим — і передусім собі — свою дорослість. Інший вияв потягу до незалежності можна помітити в підлітковій субкультурі, що заперечує традиційний варіант дорослості — загальноприйняту моду, лексику, музику, розваги. Адже найціннішою ознакою дорослості підлітки поки що вважають свободу і можливість діяти на власний розсуд. Однак хоча в багатьох аспектах підлітки почуваються дорослими, та справжньої самостійності вони ще не мають, бо матеріально повністю залежать від батьків. Їм важливо усвідомити, що вони не марно витрачають цей час, а разом із батьками роблять інвестиції у своє майбутнє. Адже щоб досягти успіху в сучасному світі, треба здобути освіту.
	Уживання психоактивних речовин	Восьмикласники — це вікова категорія, яка найбільше експериментує з психоактивними речовинами (переважно тютюном і алкоголем). Куріння і вживання алкоголю є проявами ризикованої поведінки і можуть стати послідовними кроками до вживання міцних алкогольних напоїв, нелегальних наркотиків, ранніх статевих стосунків тощо. Тому держава, школа і родина мають стати єдиним фронтом на шляху цих згубних звичок. Важливо пояснити батькам, що будувати довірливі стосунки з дитиною — не означає відмовитися від контролю за тим, чим вона займається у вільний від школи час. Школа, своєю чергою, має проводити профілактичну роботу і забезпечити антинаркотичний контроль на території навчального закладу. У родині і в школі доцільно ввести чіткі правила, спрямовані на запобігання вживанню психоактивних речовин. До розроблення цих правил у навчальному закладі треба залучити педагогів, учнів і батьків, а після затвердження цих правил стежити за неухильним дотриманням їх. Практикою доведено, що у школах, де проводиться профілактична робота й існує контроль, порушення правил трапляються вкрай рідко. І навпаки — там, де такого контролю нема, палять і вживають алкоголь більшість старшокласників.
	Ранні статеві стосунки	Серед восьмикласників уже трапляються сексуально активні підлітки. Це переважно ті, хто в такий спосіб задовольняє свої несексуальні потреби (в любові, визнанні, єднанні з групою). Інакше кажучи, 13—14-річні підлітки вступають у сексуальні стосунки, щоб здаватися дорослішими або через брак любові в родині, або в гонитві за друзями, щоб не відрізнятися від них, отримати визнання однолітків: «Ти справді крутий!»
	Інші поведінкові ризики	Настає вік, з якого багато підлітків стають водіями на дорогах (велосипедистами, водіями мопедів і мотоциклів). Дехто може брати транспорт без дозволу в батьків чи у сторонніх людей. Зазвичай підлітки роблять це в компанії, підігрітій алкоголем. Настає вік кримінальної відповідальності за деякі види злочинів, і деякі підлітки вже можуть мати проблеми із законом.

 

 

Фізичний розвиток		У переважної більшості учнів триває, а в декого завершується пубертатний період. Частина підлітків може мати характерні для підліткового віку проблеми зі здоров’ям, до прикладу, недостатню або зайву вагу чи проблемну шкіру. Іноді це спричиняє дисморфобію — психічний розлад, при якому людина надто стурбована незначним дефектом своєї зовнішності. Важливо знати, що цей розлад, як правило, починається в підлітковому віці і, порівняно з іншими психічними розладами, супроводжується високим ризиком самогубств. Тому підлітки потребують особливо делікатного ставлення з боку батьків і вчителів до їхнього зовнішнього вигляду, а також розвитку навичок розбудови здорової самооцінки.
Психічний розвиток		Інтелектуальний рівень дев’ятикласників наближається до розуму дорослої людини, а в деяких сферах навіть перевищує його. Хоча це переважно не стосується таких розумових здібностей, як уміння планувати майбутнє, всебічно аналізувати проблеми, бачити себе з позиції інших людей. Порівняно з восьмикласниками, учні 9-го класу виглядають дещо врівноваженішими. Хоча вони, як і раніше, переживають із приводу своєї зовнішності і стосунків з оточенням, зовні це може бути майже непомітно. Багато підлітків у цьому віці починають замислюватися над своїм майбутнім, думають, чи варто продовжувати навчання у загальноосвітньому навчальному закладі, чи краще обрати коледж або ПТНЗ. Це може виявитись у зростанні мотивації до навчання, якщо учень ставить перед собою амбіційні цілі, чи, навпаки, жити тільки сьогоденням, якщо підліток не прагне чогось особливого.
Соціальний розвиток		У спілкуванні з друзями вони стають дещо самостійнішими, більше цінують власну думку, поводяться відповідно до власних поглядів і переконань. Прагнуть романтичних стосунків із протилежною статтю, але не завжди вміють їх будувати. Важливо роз’яснювати потребу рівноправних стосунків, розвінчувати ґендерні стереотипи, розвивати навички впевненої поведінки і відмови від небажаних пропозицій.
Актуальні проблеми	Планування майбутнього	Головна проблема — у складності процесу самовизначення, вибору майбутньої професії. Важливо надавати учням допомогу у профорієнтації, спонукати їх докладати зусилля для здійснення своїх мрій, формувати відповідальність за власне майбутнє.
	Міжстатеві стосунки	Проблема полягає у суперечності між потребою у встановленні стосунків із протилежною статтю і небезпекою раннього початку статевого життя. Треба ознайомлювати підлітків із негативними наслідками останнього для репродуктивного і психологічного благополуччя, навчити їх відмовлятися від сексуальних пропозицій. Також дуже важливо ознайомлювати їх із засобами захисту від ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.

 

 

Список використаних джерел:

1. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c
2. Иванова Н.В. Адаптационный период в школе: смысл, значение, опыт/ Н. В. Иванова, М. П. Кузнецова // Журн. практ. психолога.— 1997.— № 2.
3. Лусканова Н.Г. Методы исследования детей с трудностями в обучении / Н. Г. Лусканова. — М.: Просвещение, 1993.
4. Образовательный портал «Слово» // http://www.portal-slovo.ru/pedagogy/37952.php –2013. – 18 сентября.
5. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога / Р. В. Овчарова. — М.: Просвещение, 1993.
6. Эльконин Д.Б.Психология обучения младшего школьника / Д. Б. Эльконин. — М.: Просвещение, 1974.

 

Додаткові Матеріали

4.3 Старша школа (учні 10-11 класів)

Зміст

 

Особливості розвитку головного мозку учнів 10-11 класів

Особливості пізнавальних процесів у старшому підлітковому віці

Особливості емоційної сфери старшокласників

Соціальний розвиток юнаків і дівчат

Особливості профорієнтації і мотивації навчальної діяльності

Особливості психосоціального розвитку учнів 10-11 класів

 

Коли діти переходять до старшої школи, багатьох батьків охоплює передчуття проблем, які можуть виникнути. Адже дитина стає самостійнішою, віддаляється від батьків і намагається захистити свою автономію. Спілкування з однолітками займає дедалі більше часу, а їхня думка стає нерідко визначальною в поведінці, пристрастях і самооцінці. Відчуваючи себе дорослими, старшокласники з роздратуванням сприймають ставлення батьків до себе, як до дітей. З одного боку, вони протестують проти батьківського контролю, а з другого — все ще потребують підтримки з боку дорослих. При цьому вони активно освоюють світ, експериментують і ризикують.

 

 

Ще 20 років тому вважалося, що основний процес розвитку головного мозку відбувається у перші роки життя. В останні десятиліття за допомогою таких сучасних методів дослідження, як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ),  стало можливим не просто побачити мозок живої людини, а й знімати відео його активності, стимулюючи різні ділянки. Тоді стало очевидним, що головний мозок розвивається не лише в ранньому дитинстві, а й після 20-ти і навіть 30-ти років.

Підлітковий вік визначають, як період значних біологічних, гормональних та фізичних змін. Саме впродовж цього періоду зазнає значних змін префронтальна кора, яка розташована в передній частині головного мозку. В людей вона розвинута набагато краще, ніж у тварин. Саме вона задіяна під час виконання таких завдань, як планування, ухвалення рішень, за допомогою неї люди утримуються від необачних слів та вчинків.

Об’єм сірої речовини префронтальної кори головного мозку сягає своєї вершини на початку підліткового віку (10-11 років), а потім він іде на спад через «відсікання» зайвих синапсів (нейронних зв’язків), які використовуються найменше. А нейронні зв’язки, що часто застосовуються, з цього часу мають можливість закріпитися. Це схоже на процес обрізання кущів троянд, коли садівник зрізає зайві гілки, даючи змогу повноцінно розвиватися тим, що залишилися.

Які саме нейронні зв’язки закріпляться і стануть основою поведінки, значною мірою залежить від навколишнього середовища, зокрема й освітнього. Тому саме цей період є найсприятливішим для навчання та розвитку творчих здібностей людини.

Цікаво, що в період від 10 до 25 років спостерігається найбільший розрив у розвитку лімбічної системи та префронтальної кори головного мозку. Лімбічна система відповідає за аналіз емоцій, центр задоволення та заохочення, що часто є передумовою ризикованої поведінки підлітків, які насамперед прагнуть розваг. Вона є найбільш чутливою у підлітків, тоді як префронтальна зона, яка оберігає нас від необдуманих вчинків, ще продовжує формуватися.

У ході наукових експериментів доведено, що 15-річні підлітки на рівні з дорослими виконують завдання, у яких треба дотримуватись інструкцій, але припускаються набагато більше помилок там, де треба розробляти власні стратегії, вирішувати самостійно, враховувати багато сторонніх чинників, передбачати наслідки не лише для себе, а й для оточення.

Виходячи з цього, висока схильність до ризику, невміння себе контролювати та зважати на думку навколишніх – якості, що відображають зміни в мозку молодого покоління.

 

У декого може виникнути думка, що ця інформація є однією з чергових вигадок психологів, які виправдовують зіпсованість молодого покоління. Проте в історії є безліч описів підліткового віку, дуже схожих на те, що пишуть зараз. Ось відома цитата із «Зимової казки» Вільяма Шекспіра, де він описує підлітковий вік: «Краще б люди, коли їм вже виповнилося 10, але ще не 23, зовсім не мали віку. Краще б юність проспала свої роки, тому що немає у неї іншої забави, як робити дівкам живіт, ображати старих, битися і красти…» Майже 400 років тому Шекспір зобразив підлітків дуже схожими на сучасних, а сьогодні вчені отримали можливість зрозуміти їхню поведінку у світлі тих прихованих процесів, що відбуваються в мозку (див. докладніше відео в додаткових матеріалах до теми).

 

 

Оскільки розвиток основних пізнавальних процесів відбувся до старшого шкільного віку, в цьому віці ці процеси лише вдосконалюються. Школярі старших класів мають вагоміші мотиви для тривалого зосередження уваги, при цьому увага утримується ними не лише під час демонстрування навчального матеріалу, а й під час його пояснення, а також під час викладу теоретичних питань. Якщо для школярів молодших і середніх класів провідним чинником зосередження уваги є форма подання навчального матеріалу, то для старшокласників важливим стає і його зміст.

Триває розвиток абстрактно-логічного мислення. Наслідком цього є філософські роздуми старшокласників, їх прагнення розмовляти й дискутувати на абстрактні теми. Для багатьох з них абстрактна можливість здається цікавішою і важливішою за дійсність.

У 15-16 років різко знижується ригідність (інертність) мислення, воно стає гнучкішим, приблизно з 18 років підвищується здатність до передбачення (встановлення причиново-наслідкових зв'язків, планування, висунення й аналіз припущень, актуалізація і реконструкція минулого досвіду).

Розвиток пам'яті у старшокласників пов'язаний із засвоєнням школярами прийомів мнемічної діяльності, тобто прийомів, що сприяють запам'ятовуванню теоретичного матеріалу (запам'ятовування за допомогою асоціацій, заздалегідь складеного плану, виділення опорної інформації тощо). Таким чином, відбувається поєднання вроджених здібностей (задатків) і набутого вміння вчитися.

 

 

Старший шкільний вік збігається зі старшим підлітковим віком і початком юності. Це час, коли інтенсивно реалізуються і розвиваються всі ті емоції, які закладені в людині від народження. Юнацькі почуття стають зрілішими, стійкішими і глибшими.

Емоційна сфера старшокласників характеризується:

• різноманітністю почуттів, що їх переживають, особливо моральних;
• більшою, ніж у підлітків, стійкістю емоцій;
• здатністю до співпереживання (відгукуватися на переживання інших, близьких їм людей);
• появою почуття кохання;
• розвитком естетичних почуттів, здатністю помічати красу в навколишньому світі.

Найчастіший улюблений зміст суперечок і задушевних бесід старшокласників – це етичні й моральні проблеми. Старшокласники готові довго і палко обговорювати, чи можна закохатися одночасно у двох, чи може бути дружба між юнаком і дівчиною. Вони ставляться до життєвих, етичних понять так само, як до понять природничо-наукових: чекають точних, однозначних відповідей і не схильні миритися з розбіжностями і незрозумілостями. Пошуки старшокласників пройняті волелюбністю, а їхнє мислення має пристрасний характер.

 

 

Спілкування старшокласників має свої особливості. Насамперед воно використовується для саморозкриття і тому стає більш довірливим з однолітками. Саме спілкування підлітків стає глибшим і змістовнішим, з'являються такі емоційно насичені форми взаємодії, як дружба і кохання. Юнацьке кохання — здорове почуття, і дорослі мають ставитися до нього з повагою. Здебільшого перше кохання викликає у юнаків і дівчат благородні почуття, прагнення до самовдосконалення. Звичайно, перше кохання відрізняється від зрілої любові дорослих, у якій гармонійно поєднуються статевий потяг і потреба у глибокому особистому спілкуванні. У юнаків і дівчат ці два потяги дозрівають неодночасно. Хоча дівчата раніше дозрівають фізіологічно, у них потреба в емоційній близькості виражена сильніше, ніж у фізичній. У юнаків, навпаки, здебільшого спочатку з'являється статевий потяг, а потреба в духовній близькості виникає пізніше.

Прагнення до автономії від батьків – істотна характеристика старшого шкільного віку. Виокремлюють автономію:

• поведінкову (потреба і право людини самостійно вирішувати питання, що стосуються її особисто);
• емоційну (потреба і право мати власні нахили, вибрані незалежно від батьків);
• моральну і ціннісну (потреба і право на власні погляди і фактичну наявність таких).

Час спілкування старших підлітків із дорослими може зменшитись, але потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні з батьками залишається. Молоді люди прагнуть отримати пораду з того чи того питання, особливо в разі виникнення проблем або потреби ухвалювати життєво важливі рішення (наприклад, щодо подальшого навчання).

Незадоволення потреби у спілкуванні може стати причиною формування цілої низки негативних тенденцій, аж до проявів делінквентної поведінки, що характеризується асоціальною, протиправною спрямованістю і завдає шкоди окремим людям і суспільству.

 

 

У старших класах навчально-пізнавальна діяльність підлітків починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи і професійних намірів [4]. Навчальні мотиви старшокласників дедалі більше поєднуються з мотивами професійної орієнтації. Окрім власне інтересу до певної діяльності, потреби в самоактуалізації і самовираженні, вибір молодою людиною тієї чи тієї професії часто визначається її соціальною престижністю, власним освітнім рівнем, професією батьків, матеріальним добробутом родини. Велике значення має також передбачуваний рівень зарплати, хоча з віком простежується тенденція до зниження цієї залежності.

 

Фізичний розвиток		Період ранньої юності, завершення статевого дозрівання у переважної більшості дівчат і в значної частини хлопців. Деякі юнаки і дівчата вже практично дорослі на вигляд, хоча ріст і розвиток систем організму продовжується щонайменше до 20-22 років.
Психічний розвиток		Доросла зовнішність часто породжує очікування від підлітків дорослої поведінки, на яку вони ще часто не здатні через недорозвиненість мозкових структур, що відповідають за критичне мислення, всебічний аналіз, здатність до рефлексії.
Соціальний розвиток		Юнаки і дівчата відчувають гостру потребу в самореалізації, вони прагнуть бути корисними й отримувати заслужене визнання. Тому в соціальному плані дуже важливим є залучення десятикласників до волонтерської діяльності та участі у різноманітних соціальних проектах.
Актуальні проблеми	Невизначенність життєвих перспектив	Інколи молоді люди, які мають занижену самооцінку, не бачать для себе жодного сенсу мріяти про гідне майбутнє. А підлітки без позитивних життєвих перспектив втрачають мотивацію до навчання і починають шукати задоволення деінде – заглиблюються у непродуктивні стосунки, демонструють схильність до ризикованої поведінки у всіх сферах життя тощо. Виходячи з цього, школа й родина мають заохотити кожного учня ставити перед собою високі цілі і досягати їх.
	Ризики трудової діяльності	У цьому віці дехто з підлітків починає підробляти і самостійно заробляти гроші. Дуже важливо попередити молодих людей про небезпеку залучення до розповсюдження наркотиків, здирництва, крадіжок, секс-бізнесу та навіть участі у збройних формуваннях.
	Ризикована поведінка	Згідно з порівняльним опитуванням Українського інституту соціологічних досліджень ім. О. Яременка за 2010 рік, 53 % хлопців і 36 % дівчат — першокурсників ПТНЗ — уже мають досвід статевих стосунків. У загальноосвітніх навчальних закладах це 31 % і 13 % відповідно. Відмінність у показниках можна пояснити тим, що учні ПТНЗ проживають, як правило, у гуртожитках, а більшість десятикласників — під наглядом родин. Також учні ПТНЗ отримують стипендію і мають кошти, які витрачають на власний розсуд, зокрема, купують цигарки й алкогольні напої. Так, згідно з дослідженням, майже 46 % хлопців і 25 % дівчат — першокурсників ПТНЗ — щодня палять. А серед учнів десятого класу ЗНЗ таких 18 % і 9 % відповідно. Як мінімум раз на тиждень вживають пиво 52 % першокурсників ПТНЗ і 38 % їхніх однолітків у ЗНЗ. На жаль, 26 % першокурсників ПТНЗ уже спробували нелегальні наркотики (марихуану або гашиш). Серед десятикласників ЗНЗ таких 12 %. Усі ці дані свідчать про потребу впровадження ефективної профілактичної освіти у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів, а особливо у професійно-технічних навчальних закладах.

 

 

Список використаних джерел:

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова.— М., 1998.
2. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) – 2017. – Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c
3. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин.— СПб., 2000.
4. Курс обшей, возрастной и педагогической психологии / под ред. М. В. Гамезо. — М.: Просвещение, 1982.— С. 99-100.
5. Психология человека от рождения до смерти / под ред. А. А. Реана. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. — 656 с. —(Серия «Психологическая энциклопедия»).
6. Сара-Джейн Блэкмор: Секреты работы мозга в подростковом возрасте. – Режим доступу: www.youtube.com/embed/5IF1CH3Gvc4 – 14.09.2017
7. Собкин В. С. Динамика ценностных ориентаций в старшем школьном возрасте: дис. в виде науч. доклада на соиск. докт. психол. наук / В. С. Собкин.—М., 1997.

Додаткові Матеріали

Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

5.1 Навички ефективної комунікації (короткий опис, приклади)

Зміст

Для успіху в житті вміння спілкуватися з людьми набагато важливіше за наявність таланту

Джон Леббок,

британський енциклопедист, політик

 

Функції комунікації

Вербальне і невербальне спілкування

Бар’єри ефективного спілкування

Поради для ефективного спілкування

Гендерні відмінності невербального спілкування

Складники активного слухання

Навчання комунікативних навичок у школі

 

 

	Спілкування (комунікація) – процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом – повідомленнями.

 

Уміння ефективно спілкуватися – один із найголовніших чинників успіху в будь-якій сфері сучасного життя. Побудувати кар'єру, завести надійних друзів, влаштувати своє особисте життя, домогтися успіху і визнання неможливо без уміння ефективного спілкування.

Комунікативна компетентність є надійним фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Вдосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша позиція стає зрозумілою іншим людям. Тому, ймовірніше, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

 

 

Комунікація виконує кілька важливих функцій для життя людей, зокрема, такі:

 

1. Задоволення потреби у спілкуванні. Всі люди – соціальні істоти. Ми маємо потребу в інших людях так само, як у їжі, воді, даху над головою. Двоє людей можуть годинами обговорювати різні дрібниці, про які з часом навіть не згадають. Вони просто задовольняли базову потребу в людському спілкуванні.
2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою комунікації ми дізнаємося, якими ми є та як люди реагують на нашу поведінку.
3. Демонстрування поваги до іншого. Зустрівши знайому людину, ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт!» тощо. В такий спосіб ми показуємо, що вирізняємо цю людину з-поміж інших, тобто демонструємо повагу. Якщо нічого не говорити – ризикуємо заслужити репутацію зверхньої і нетактовної людини.
4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, а і, що найважливіше, встановлюємо стосунки, які можуть розвиватись і поглиблюватись, або псуватись і заморожуватись.
5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо через спостереження, читання, перегляд телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми. Коли ми вирішуємо, що вдягнути або за кого голосувати на виборах, ми радимося з навколишніми. У таких випадках відбувається обмін повідомленнями, що включає передачу й отримання інформації.
6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоча б один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

 

 

 

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів – невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів і систем для їх використання, загальних для людей одного і того самого мовного співтовариства.

Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, що супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в цій культурі або цьому мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування належать: міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова – невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, коли ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, ми доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосові певної висоти, гучності, темпу і тембру.

 

 

	Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

 

Здається, що може бути простішим за спілкування: один говорить, а другий слухає. Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, що його отримує співрозмовник (рис. 1).

Рис. 1. Бар’єри у спілкуванні

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Проте насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не зовсім однакові. Докладніше про причини виникнення непорозумінь у спілкуванні дізнаєтеся тут.

 

 

• Спілкування неможливе без встановлення контакту зі співрозмовником. Для цього продемонструйте співрозмовникові зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
• Слухайте активно: подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте його уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт: «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
• Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
• Не перебивайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
• Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу основну думку, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то простіше іншій людині зрозуміти її.
• Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
• Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя, міміку тощо).

 

 

Невербальне спілкування чоловіків і жінок істотно різниться. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести — «стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття» — характеризують переважно як чоловічі. А жести — «тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі» — розпізнають як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, а й по-різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

 

 

 

 

 

Активне слухання – неодмінна умова ефективної комунікації. Воно включає в себе зосередження, розуміння, запам'ятовування і критичний аналіз.

Зосередження – це зосередження уваги на тому, що і як повідомляють одне одному співрозмовники. Здатність зосереджуватися можна посилити, якщо переключатися з ролі мовця на роль слухача. При цьому потрібно дослухати співрозмовника до кінця, перш ніж відповісти. Також важливо підтримувати зоровий контакт, демонструвати свою зацікавленість словами, виразом обличчя, інтонацією, показувати це мімікою, жестами (наприклад, нахилитися до співрозмовника, торкнутися його руки). треба дотримуватися комфортної дистанції, не порушуючи особистого простору співрозмовника.

Розуміння – процес розшифрування повідомлень, тобто усвідомлення їх смислу. Розуміння потребує емпатії – здатності розпізнавання або переживання почуттів, думок і прагнень іншої людини. Активно слухати означає намагатися краще зрозуміти співрозмовника. Для цього використовують уточнювальні запитання і парафрази – переказ суті почутого своїми словами, наприклад «Чи правильно я зрозумів, що ...?»

Запам'ятовування – це процес накопичення отриманих від співрозмовника даних для подальшого їх відтворення. Часто ми майже відразу забуваємо почуту інформацію (наприклад, ім'я людини, з якою щойно познайомилися). Запам'ятовування поліпшується при повторенні інформації, використанні мнемонічних прийомів і якщо це можливо) складанні нотаток.

Критичний аналіз – це процес відокремлення фактів від суджень, оцінка обґрунтованості зроблених суджень і висновків. Факт – це перевірене твердження; висновок – це умовивід з кількох вихідних суджень (посилок) через встановлення логічного зв'язку між ними. Критично мислити означає вміння ставити й отримувати відповіді на такі запитання: чи грунтується висновок на визнаних фактах? чи висновок логічно обґрунтований? чи часом нема достовірної інформації, що ставить під сумнів логічність висновків?

 

 

Навчаючись у школі, діти активно розвивають навички комунікації на багатьох уроках, а також у позаурочний час у школі і вдома. Культура спілкування формується під впливом родини, друзів, а також засобів масової інформації. Однак деякі важливі аспекти навичок комунікації нерідко залишаються поза увагою. Це, зокрема, вміння слухати і чути, розуміти і використовувати «мову жестів», уникати непорозумінь, долати невпевненість у спілкуванні, знайомитися з новими людьми, просити про послугу чи по допомогу тощо. Заповнити ці прогалини допомагають тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках шкільних тренінгових занять.

 

Тренінги для початкової школи

2 клас

Тренінг 3. Наука спілкування. На цьому уроці діти вчаться розпізнавати вербальні й невербальні способи спілкування, щире і нещире спілкування, вправляються робити й отримувати компліменти.

3 клас

Тренінг 4. Школа спілкування. Відпрацьовують уміння розуміти і використовувати «мову жестів», а також попросити про послугу чи по допомогу, пояснюють переваги ввічливого спілкування.

Тренінг 5. Уміння слухати. Діти усвідомлюють відмінність між поняттями «слухати» і «чути», демонструють навички активного слухання (вміння «слухати всім тілом»).

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 4. Що сприяє порозумінню між людьми. Діти відпрацьовують навички комунікації, аналізують чинники, які сприяють взаєморозумінню і які заважають йому.

Тренінг 6. Спілкування з дорослими. Урок сприяє розвитку важливих комунікативних навичок, виховує повагу до старших, мотивує дітей у разі виникнення проблем звертатися до дорослих, яким вони довіряють.   

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Діти розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього та недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 4. Ефективне спілкування. Учні досліджують прогрес у засобах комунікації, розвивають уміння висловлюватися конкретно, ставити уточнювальні запитання, використовувати парафраз, щоб уникати непорозумінь.

Тренінг 6. Навички спілкування. Розвивають базові комунікативні навички: вміння знайомитися, підтримувати розмову, завершувати спілкування. Вчаться долати зайву сором’язливість, вправляються робити й отримувати компліменти.

10 клас

Тренінг 2. Ефективне спілкування. Учні ознайомлюються з формулою ефективного спілкування STEPS, у якій:

S (space) – це поняття про особистий простір, у якому людина почувається комфортно при контактах з різними людьми.

T (take turns) – це правило, яке вимагає говорити почергово, адже спілкування –рівноправний процес, у якому кожен повинен мати змогу висловитися.

E (eye contact) – потреба встановлення зорового контакту, який сприяє ефективній комунікації. Адже так ми не тільки виявляємо повагу до людини, а й маємо змогу спостерігати за її мімікою і розуміти емоції.

P (polite) – це ввічлива, приязна та відкрита манера спілкування, яка є надзвичайно привабливою. З ввічливими людьми залюбки спілкуються і встановлюють дружні стосунки.

S (stay on topic) – вимагає залишатися в темі (не змінювати її), поки триває обговорення.

 

Список використаних джерел:

1. Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер.—– СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
2. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.
3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

Опорна схема

Функції комунікації

Вербальне і невербальне спілкування

Бар’єри ефективного спілкування

Поради для ефективного спілкування

Гендерні відмінності невербального спілкування

Складові активного слухання

Навчання комунікативним навичкам у школі

5.2 Навички самоконтролю (короткий опис, приклади)

Зміст

Ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так яскраво нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування...

К. Д. Ушинський

 

Поняття емоцій

Функції емоцій

Класифікація емоцій

Характеристика базових емоцій

Зовнішні вияви емоції

Емоційний інтелект

Способи емоційної саморегуляції

Навчання навичок самоконтролю у школі

 

 

Кожна людина живе у своєму афективному просторі. Одні люди спроможні розпізнавати величезну гаму переживань, іншим це недоступно; одні вміють контролювати інтенсивність вияву своїх емоцій, інші неспроможні до цього. Є кілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:

• Самоконтроль допомагає виживанню. В екстремальних ситуаціях здатність до самоконтролю дозволяє уникнути паніки й ухвалити зважені рішення.
• Контроль емоцій сприяє збереженню здоров’я. Відомо, що депресії і стреси є причиною безлічі захворювань. Та хоча стресових ситуацій у житті уникнути неможливо, самоконтроль дозволяє попереджувати частину їх згубних наслідків.
• Самоконтроль допомагає уникати створених власноруч проблем. Чимало негараздів, насамперед у стосунках, виникає через те, що люди неправильно діють чи говорять зайве, перебуваючи під впливом емоцій. Проблемою є і протилежна ситуація, коли люди повсякчас ігнорують власні емоції, не говорять про те, що їм не подобається чи викликає занепокоєння. Уміння правильно висловлювати свої почуття допомагає будувати здорові стосунки та мирно розв’язувати конфлікти.

 

 

У будь-який момент свого життя людина так чи інакше ставиться до себе, інших людей, різних подій та явищ, що відбуваються навколо неї. Деякі події викликають у неї радість, захоплення, інші – тугу, смуток, розчарування. Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності та поведінки.

	Емоції (від лат. emovere – хвилювати, збуджувати) – це реакція людини чи тварини на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення.

 

У широкому розумінні терміни «емоції» і «почуття» часто вживаються як синоніми. У вузькому розумінні емоціями називають переживання, які виникають у конкретний момент, у певній ситуації, а почуттями – результат узагальнення багатьох емоцій, пов'язаних з тим чи тим об'єктом.

Емоції – це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини, що виникло в цей момент.

Почуття – це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, явищ тощо.

Виокремлюють три класи емоційних станів:

1. Настрій – емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини. Характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, «неусвідомленість»; г) своєрідний дифузійний характер (настрій накладає відбиток на всі думки і дії людини в конкретний момент). Основними причинами та обставинами, що змінюють настрій, можуть бути: фізіологічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров'я, повноцінний сон поліпшують настрій); стан довкілля (бруд, шум, забруднене повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок поліпшують настрій); стосунки між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, тактовність поліпшують настрій).
2. Пристрасть – глибоке і стійке захоплення. Характерні риси: а) висока інтенсивність; б) значна тривалість; в) глибина, заглибленість у предмет; г) виразність, визначеність, усвідомленість. Пристрасть активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод і досягнення мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому розумінні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, а й руйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).
3. Афект – раптове переживання найвищої інтенсивності. Характерні риси: а) бурхливий зовнішній вияв; б) короткочасність; в) певна «неусвідомленість» переживання; г) різко виражений дифузійний характер. Варто зазначити, що сильні афекти захоплюють особистість повністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

 

 

Виокремлюють кілька регуляторних функцій емоцій: відбиваючу (оцінну), спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.

Відбиваюча(оцінна) функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція, становлячи собою майже миттєву інтегральну оцінку значущих для людини подій, часто дає можливість визначити корисність чи шкідливість чинників, що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація шкідливого впливу.

Спонукальна функція пов'язана з наявністю емоційного переживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії.

Підкріплювальна функція емоцій виявляється у процесах навчання і запам'ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції, запам'ятовуються швидше і є тривалішими.

Перемикальна функція емоцій виявляється в тому, що емоції часто спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть як визначати вибір лінії поведінки людини, так і викликати зміну цієї поведінки.

Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до певних подій, об'єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію.

 

 

Емоції класифікують за знаком, інтенсивністю та деякими іншими ознаками. За знаком емоції поділяють на позитивні й негативні. До позитивних належать: задоволення, радість, захоплення, милування та ін. До негативних – незадоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, туга, роздратування тощо.

Позитивні й негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю – силою їхнього виявлення (від ледь відчутного до бурхливого).

За впливом на рівень активності людини німецький філософ І. Кант поділяв емоції на стенічні й астенічні.

• Стенічні емоції (від грецького слова «стенос» – сила) – ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності (радість, упевненість, тріумф, страх, злість).
• Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» – слабкість, безсилля) –ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують (страждання, зневіра).

Емоції також поділяють на первинні і вторинні. Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. До первинних емоцій належать: страх і тривога – реакція на загрозу для інстинкту самозбереження; радість – реакція задоволення від реалізації потреб; гнів – як наслідок обмеження потреб. Вторинні емоції є суто людськими. Вони формуються у процесі соціалізації та усвідомлення власного «Я» (образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість тощо).

Також окремо виділяють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції пов'язані переважно з біологічними процесами, із задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини (емоції голоду, спраги тощо). Вищі емоції є справді людськими емоціями-почуттями та виникають з огляду на задоволення чи незадоволення суспільних потреб. Серед них виокремлюють три види:

1. моральні (відображають ставлення індивіда до вимог моралі): почуття обов'язку, дружби, людської гідності тощо;
2. інтелектуальні (пов'язані з пізнавальною сферою діяльності людини): здогадки, сумнів, подив тощо;
3. естетичні (викликані красою чи потворністю явищ або об'єктів, що сприймаються).

 

 

За Аристотелем, налічують шість базових емоцій: радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду, за К. Ізардом – десять фундаментальних емоцій: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, зневага, страх, сором та провина.

Цікавість – психологічна настанова на пізнання світу і відкриття нового, джерело розвитку кожної людини і рушій прогресу людської цивілізації. Часто проста цікавість змушує людей докладати зусиль, працювати вдень і вночі, долати перепони і відмовлятися від багатьох благ, оскільки це пов’язано із задоволенням пізнавальних потреб і радістю відкриття.

Радість – приємні емоції, які наповнюють нас енергією, пробуджують творчий потенціал. Найчастіше ми відчуваємо ці емоції, коли живемо в гармонії з собою і з навколишнім світом, маємо змогу реалізувати свої мрії.
Здивування – емоція, що виникає при виникненні несподіваної ситуації. Це досить нестабільне почуття; воно швидко приходить і швидко зникає. Його основна функція — допомогти людині підготуватися до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події.

Гнів – це найбільш руйнівна емоція. Вона виникає тоді, коли ми відчуваємо загрозу. Гнів перешкоджає тверезо мислити й ухвалювати рішення.

Горе – негативно забарвлені душевні переживання, печаль, смуток, скорбота у поєднанні з розпачем; протилежне радості. Горе може бути викликане неочікуваними поганими подіями, обставинами, бідою, нещастям, смертю близької людини.

Огида – це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.

Зневага – почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь; негативно забарвлене почуття, що виникає стосовно об'єкта, який демонструє якості або поведінку, які суб'єкт не дозволяє собі демонструвати, оскільки сприймає їх соціально неприйнятними.

Страх – це передчуття лиха, коли ми відчуваємо загрозу нашому життю, здоров’ю, добробуту, стосункам, самоповазі. Страх може застерегти нас від потрапляння у небезпечну ситуацію, а помірне хвилювання — змусити краще підготуватися до контрольної.

Сором – ці емоції виникають, коли діємо всупереч тому, що вважаємо правильним, справедливим, або коли наші вчинки мають негативні наслідки. Ми відчуваємо сором, коли про скоєне нами хтось дізнається. Це дуже неприємне відчуття, і тому люди намагаються чинити по совісті.

Провина – відчуття сорому за себе, за те, що діяв усупереч своїм переконанням, навіть якщо ніхто й не дізнався про це.

 

 

Існує так званий феномен «емоційного зараження» – емоції, особливо в середовищі стадних тварин, виражені в поведінці однієї особини, викликають схожі емоції в інших особин, які ці вияви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само наявний і особливо він помітний у поведінці натовпу.

Міміка – універсальний спосіб вираження емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної належності. Центр розпізнавання емоцій розташовується у правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.

Дослідження поведінки людей, які належать до різних культур, засвідчили, що у сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні, так і специфічні типи реакцій. Таким чином, варто зазначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи, специфічні для окремих культур.

Внутрішнє вираження емоцій (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників і однаково виявляється у представників різних культур, які проживають на різних континентах. А от форма та інтенсивність зовнішнього виявлення емоцій значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв цього соціуму. Це особливо стосується вираження емоцій зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами.

Наприклад, сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго треба плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки мають плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після встановлення миру між воюючими сторонами; родичі, які не бачилися кілька тижнів або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.

Сміх є доволі поширеною ознакою радості й задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражають також презирство і глузливе ставлення. Однак у Китаї сміх може означати гнів, а в давніші часи він був також формою поведінки, що личить слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з усмішкою, щоб применшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого рангу розглядався як демонстрування неповаги. Тому людина, якій виносили догану, мала усміхатися. Однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються зуби, також є образливим для високопосадовця.

Ще більші розбіжності простежуються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираження радості люди іноді заподіюють собі біль. Вілсон (цит. Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, яка, зненацька зустрівши сина, з радості подряпала себе до крові. Подібні форми вияву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії.

 

 

Найпоширенішим загальним визначенням інтелекту є визначення Д. Векслера: «Інтелект – це сукупність здібностей або глобальна здатність індивіда діяти цілеспрямовано, мислити раціонально й ефективно спілкуватися з оточенням».

Говард Гарднер (Gardner, 1983) розробив свою теорію множинного інтелекту як радикальну альтернативу тому, що він називає «класичним» поглядом на інтелект як на здатність до логічних роздумів. Модель Говарда Гарднера включає щонайменше сім основних підвидів (форм) інтелекту, серед яких, поряд із традиційними вербальним і логіко-математичним, просторовий, музичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний (interpersonal) і внутрішньоособистісний (intrapersonal) інтелект.

Одним із виокремлених Г. Гарднером типів інтелекту є соціальний інтелект, який визначається як здатність розуміти людей і впливати на них. Емоційний інтелект розглядають як підструктуру соціального інтелекту, яка включає здатність спостерігати власні емоції і емоції інших людей, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для керування мисленням і діями.

Поняття «емоційний інтелект» почали використовувати з 1990 року з подачі американських дослідників Пітера Селовея і Джека Майєра. Вони об’єднали в цьому понятті групу ментальних здібностей, які допомагають усвідомити і зрозуміти власні емоції і емоції навколишніх. Відповідно до опису, запропонованому Майєром і Селовеєм, виокремлюють чотири складники емоційного інтелекту.

 

1. Точність оцінки та вираження емоцій. Важливо розуміти свої емоції та емоції інших людей, пов’язані як з внутрішніми, так і з зовнішніми подіями. Це здатність визначати емоції за думками, фізичним станом, зовнішнім виглядом, поведінкою. Це здатність точно визначати емоції і пов’язані з ними потреби.
2. Використання емоцій у розумовій діяльності. Те, як і про що ми думаємо, залежить від того, як ми почуваємося. Емоції впливають на розумовий процес і готують нас до певних дій. Ця здатність допомагає зрозуміти, як використовувати емоції і думати ефективніше. Керуючи своїми емоціями, людина може дивитися на світ під різними кутами і розв’язувати проблеми ефективніше.
3. Розуміння емоцій. Це означає, що людина вміє визначити джерело емоцій, класифікувати їх, розпізнавати зв’язок між емоціями і словами, інтерпретувати значення емоцій, розуміти складні почуття, переходи між емоціями і подальший розвиток емоцій.
4. Керування емоціями. Як говорилося вище, емоції впливають на мислення, тому їх потрібно враховувати під час вирішення завдань, ухвалення рішень і вибору своєї поведінки. Вміння керувати своїми і чужими емоціями дозволяє використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або усуватися від них.

 

Деякі дослідники (зокрема, Деніел Голдман у бестселері «Emotional Intelligence») вважають, що «емоційна компетентність» (EQ) відіграє важливішу роль, ніж «академічна» (IQ). На досягнення життєвого успіху і розумові здібності впливають лише приблизно на 20 %, а решта (80 %) – належить іншим чинникам, зокрема, й емоційному інтелекту.

Індивіди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту мають виражені здібності до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до управління емоційною сферою, що обумовлює більш високу адаптивність і ефективність у спілкуванні. Кінцевий продукт емоційного інтелекту – ухвалення рішень на підставі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісне значення. Емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції.

 

 

Для того щоб зменшити емоційне напруження та навчитися керувати своїми емоціями, можна використовувати кілька поданих нижче способів.

1. Мускулатура

Найпростіший, але достатньо ефективний спосіб емоційної саморегуляції — розслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти лицьові м`язи, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися керувати і відповідними емоціями. Вправи для релаксації м`язів особи включають завдання на розслаблення тієї або тієї групи мімічних м`язів (лоба, очей, носа, щік, губ, підборіддя). Суть їх — у чергуванні напруження і розслаблення різних м`язів, щоб легко було запам`ятати відчуття розслаблення за контрастом із напруженням. Вправи виконують за активної спрямованості уваги на фази напруження і розслаблення за допомогою словесних самонаказів, самонавіяння. Після такого тренування можна легко за уявним наказом у потрібний момент розслабити всі м`язи.

2. Дихання

Важливим резервом у стабілізації свого емоційного стану є вдосконалення дихання. Навчившись впливати на своє дихання, можна набути ще один спосіб емоційної саморегуляції. Значення дихальних вправ полягає у свідомому контролі за ритмом, частотою, глибиною дихання. Є безліч вправ із дихальної гімнастики, які навчать контролювати емоції.

3. Візуалізація

Візуалізація – це створення внутрішніх образів у свідомості людини, тобто активізація уяви за допомогою слухових, зорових, смакових, нюхових, дотикових відчуттів, а також їх комбінацій. Відтворивши у свідомості образи зовнішнього світу, можна швидко відійти від напруженої ситуації, відновити емоційну рівновагу.

Різновидом візуалізації є вправи «сюжетної уяви», основані на навмисному використанні кольорів і просторових уявлень свідомості людини. Свідомі уявлення забарвлюються в потрібний колір, відповідний модельованому емоційному стану. Колір має могутню емоційну дію на нервову систему. Червоний, оранжевий, жовтий – кольори активності; блакитний, синій, фіолетовий – кольори спокою; зелений – нейтральний. Колірні (температурні, звукові, дотикові) відчуття краще доповнювати просторовими уявленнями. Якщо треба заспокоїтися, відпочити, потрібно представляти широкий, відкритий простір (морський горизонт, просторе небо, широка площа, обширна зала театру і т. д.). Для мобілізації організму на виконання відповідального завдання допомагають образи тісних, вузьких просторів з обмеженим горизонтом (вузька вулиця з високими будинками, ущелина, тісна кімната). Поєднання цих прийомів дозволяє викликати необхідний емоційний стан у потрібний момент (спокійний – просторий морський берег, зимовий пейзаж у бузкових сутінках; що бадьорить – літній пляж яскравим сонячним днем, сліпуче сонце, яскраво-жовтий пісок). Треба вжитися в картину, що представляється, відчути її і зафіксувати у свідомості. Поступово виникне стан розслаблення і спокою або, навпаки, активності й мобілізованості.

Виконують вправи під музичний супровід: спочатку звучить спокійна, плавна музика, потім поступово музичний темпоритм пришвидшується.

 

 

Розвиток самоконтролю – одна з найважливіших передумов самостійної діяльності дітей. Без самоконтролю та без допомоги дорослого дитині буде складно виконати те чи те завдання. А досягти успіхів у навчанні за таких умов непросто, навіть якщо дитина має достатній рівень знань. Розвинути навички самоконтролю допоможуть тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів і в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 5. Настрій і почуття. На цьому уроці діти вчаться розпізнавати, уявляти, висловлювати почуття та розповідають про способи поліпшення настрою.

Тема 6. Вчимося приймати рішення. Діти вчаться передбачати наслідки й ухвалювати зважені рішення за допомогою «правила світлофора» та пояснюють, чому потрібно продумувати наслідки своїх вчинків.

3 клас

Тема 6. Як залагодити конфлікт. Діти пояснюють, чому в конфліктній ситуації треба шукати рішення, яке підходить усім, і вчаться тактовно обстоювати свою думку, дискутувати за допомогою аргументів.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти усвідомлюють відмінності між поняттями «почуття» і «співчуття», вчаться толерантно висловлювати свої негативні почуття (незадоволення, образу). Розвивають уміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

7 клас

Тема 3. Стрес і психологічна рівновага. На цьому уроці діти пояснюють, що таке стрес, які є види стресу, демонструють уміння використовувати техніки самоконтролю у стресових ситуаціях.

Тема 4. Керування стресами. Учні ознайомлюються з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.

Тема 5. Стрес в екстремальних ситуаціях. На цьому тренінгу учні ознайомлюються з особливостями стресу у надзвичайних ситуаціях, демонструють уміння змінювати негативні думки на позитивні.

9 клас

Тема 5. Емоційна саморегуляція. На цьому уроці учні розпізнають базові емоції, пояснюють значення емоційної саморегуляції для здоров’я людини та демонструють уміння застосовувати загальну стратегію й окремі прийоми самоконтролю (асоціацію, дисоціацію, рефреймінг).

10 клас

Тема 1. Як досягти мети. Урок сприяє розвитку навичок цілепокладання, вчить дітей оцінювати свої здібності і можливості на шляху до мети.

 

Список використаних джерел:

1. Психофізіологія емоцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
2. Емоційний інтелект і його розвиток [Електронний ресурс] // Портал про здоров'я. – Режим доступу до ресурсу: https://ukrhealth.net/emocijnij-intelekt-i-jogo-rozvitok/.
3. Емоції та почуття [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://cinref.ru/razdel/00100astronomia/13/257682.htm.
4. Емоції та почуття [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://ua-referat.com/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F.
5. Емоція [Електронний ресурс] // Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%8F.
6. Способи саморегуляції емоційного стану [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://toplutsk.com/articles-article_151.html.
7. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.

Опорна схема

Поняття емоцій

Функції емоцій

Класифікація емоцій

Базові емоції

Як проявляються емоції

Емоційний інтелект

Складові емоційного інтелекту

Способи емоційної саморегуляції

Навчання навичкам самоконтролю в школі

Додаткові Матеріали

Множинний інтелект: від теорії до практики

Куб Льовхейма

5.3 Навички емпатії (короткий опис, приклади)

Зміст

Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима.

Даніель Г. Пінк

Емпатія – річ інтуїтивна, але також – це те, над чим можна працювати інтелектуально.

Тім Мінчайн

 

Поняття емпатії

Рівень емпатії

Порушення рівня емпатії

Розвиток емпатії

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Навчання навичок емпатії у школі

 

 

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія як особливий спосіб розуміння іншої людини є невід’ємною частиною такого контакту. Емпатію також вважають вагомим чинником морального розвитку особистості. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – неодмінна умова розвитку особистості, ознака її емоційної та соціальної зрілості.

 

 

Емпатія (грецьк. em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан і як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації. Емпатія як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, вміння перебрати на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевне метушіння, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.

Поняття «емпатія» у 1909 році ввів у психологію Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з погляду співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що впродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці із філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія — доволі складний процес.

Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що більше людина схильна до співпереживання, то вища її готовність допомогти в конкретному випадку.

Емпатійність виявляється у:

• терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
• намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
• готовності адаптувати своє сприймання конкретної ситуації до сприймання її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається. Відсутність емпатії або її низький рівень свідчать про байдужість людини, її емоційну черствість [4].

У психології емпатію розглядають, як єдність емоційних, когнітивних та вольових процесів. Серед видів емпатії виокремлюють такі:

1. емпатію емоційну – реакцію афективного типу, основану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; готовність відгукнутися на почуття і душевні хвилювання.
2. емпатію когнітивну – що грунтується на розумових процесах: здатності інтенсивно проаналізувати інформацію про співрозмовника, готовність зрозуміти і прийняти його позицію, а також здатності передбачити його психологічні реакції в конкретних ситуаціях.
3. емпатію поведінкову – реакція вольового типу, виражається у мотивації до альтруїстичної допомагаючої поведінки на користь іншої людини, спрямованої на поліпшення її емоційного стану.

 

 

За допомогою психологічних тестів можна визначити власний рівень емпатії. Діагностика емпатії умовно поділяє людей на три рівні.

 

1. Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою душевною проблемою. Розуміє емоційні метушіння інших людей, але вважає, що не варто виставляти свої почуття напоказ.
3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Часто не відокремлює свої емоційні проблеми від проблем інших людей, однаково співпереживає близьким і стороннім людям.

 

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Насамперед, це робота, пов'язана зі спілкуванням. До прикладу, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі. Вважають, що жінки більш схильні до проявів емпатії, ніж чоловіки. Проте це не є характеристикою статі. Так заведено, що від дівчат очікують співчутливішої поведінки, а також більшого прояву уваги. А от чоловікам не прийнято бути емпатійними. Та це лише упередження. Є велика кількість чоловіків із високим рівнем емпатії, і ,навпаки, жінок, у яких рівень емпатії недостатньо розвинений.

 

 

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак високий рівень емпатії молодших школярів, із властивими їм надмірною чуйністю, вразливістю, переважно емоційним сприйманням проблем інших, може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань. Підвищена потреба в любові часто стає причиною конформності, невміння будувати адекватні рольові стосунки у шкільному середовищі, відстоювати себе. Подібна стратегія може заважати процесу соціально-психологічної адаптації дитини.

Як приклад порушення розвитку емпатії можна розглянути поведінку учасників конфліктної ситуації. Зазвичай, у конфлікті з агресивними проявами присутні жертва та переслідувач. Представниками агресивної сторони переважно є люди з недорозвиненою емпатією, а в ролі жертв постають особи із завищеною, порівняно із більшістю, диспозиційною терпимістю. Як це не дивно, але вони співчувають своїм кривдникам, щоправда, в основі такого співчуття є страх перед кривдником та невпевненість у власних силах. І їхній завищений рівень емпатії в цьому випадку формується як компенсаторний механізм, своєрідний психологічний захист. Якщо конфлікт не надто тривалий у часі або щойно почався, підліток із завищеною емпатійністю стверджує, що він «не хоче образити…/йому шкода того…», хто виявляє до нього агресію.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені особливо розрізняти різні емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм більше притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії. Причиною того є низький мотиваційно-установчий рівень готовності до життя в колективі, через агресивність, замкненість або тривожність, недостатній загальнокультурний та соціокультурний розвиток у результаті педагогічної занедбаності дитини.

Однак у структурі емпатії як у надміру, так і в недостатньо співчутливих дітей простежується дещо спільне − дисбаланс її компонентів. Як надмірне домінування (у високоемпатійних), так і недорозвиток (у малоемпатійних) будь-якого компонента емпатії— емоційного, когнітивного чи поведінкового,— порушує рівновагу у структурі емпатії, спотворює її розвиток та призводить до переродження її в інший феномен чи навіть негативну рису особистості [7].
Тому адекватний рівень емпатії є важливим складником гармонійного розвитку особистості.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні і неемоційні діти без проблем завдають біль іншим, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими. Такі якості особистості, на думку вчених, можуть бути через особливості мозкових структур. Зокрема, експерти вказують на мигдалеподібне тіло, що входить в лімбічну систему, як на винуватця холоднокровності і руйнівної поведінки. Людина з недостатньо активним або недостатньо розвиненим мигдалеподібним тілом може не відчувати емпатії або не стримувати насильство. Докладніше про ці дослідження дізнаєтесь у додаткових матеріалах.

 

 

Емпатія може бути вродженою здатністю, що дуже яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один – його обов'язково підтримають інші. Емпатія також розглядається як навичка, що набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, намагаючись не враховувати власні упередження, інтерпретації і по-справжньому прислухаючись до іншої людини. Не дивно, що емпатія набувається з досвідом, адже простіше зрозуміти переживання іншої людини, якщо те саме доводилося переживати у своєму житті.

Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка, школи до процесу виховання долучаються вихователі та вчителі [2]. Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме розвиткові стосунків між дітьми, як він сам виявляє емпатію до учнів, як він допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, учитель має заохочувати дітей дбати одне про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їхнім самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати надолужити пропущений матеріал. Емпатійність дітей виявляється також у їхньому піклуванні про тварин, у ставленні до рідних.

Мистецтво є потужним джерелом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в новий світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, гарні фільми, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії. Набути емпатійного досвіду можна, читаючи гарні літературні твори, уявляючи себе на місці героїв, переживаючи їхні почуття.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати у тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми, попросити допомоги у дорослих. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона зрозуміє мотивацію інших людей [1].

 

 

Інклюзія, з педагогічного погляду, – це повне залучення УСІХ учнів в УСІ аспекти загальноосвітнього навчального простору, реформування загальноосвітніх шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей. Інклюзія – це розкриття особистості кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є доволі складною, щоб забезпечити простір для розвитку, і водночас відповідає можливостям дитини.

Метою інклюзивної освіти є забезпечення рівного доступу до якісної освіти в умовах загальноосвітнього навчального простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної людини; створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами через упровадження інноваційних технологій, зокрема інклюзивного навчання.

Відповідно до мети перед інклюзивною освітою стоять такі завдання:

• запровадження інноваційних освітніх технологій для надання спеціальних освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами;
• забезпечення психолого-­педагогічного, медико­-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
• упровадження інклюзивної моделі навчання в загальноосвітніх навчальних закладах;
• розробка і використання спеціального навчально-­методичного забезпечення, реабілітаційних засобів навчання;
• удосконалення системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;
• залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі в навчально­реабілітаційному процесі.

Переваги інклюзивної освіти подані на схемі «Переваги інклюзивної освіти».

Переваги інклюзивної освіти

Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для здорових дітей, членів їхніх родин і суспільства загалом. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами і здоровими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають чуйнішими, готовими до взаємодопомоги. Така співпраця сприятиме розвитку емпатії в учнів, доброзичливості та дружнього ставлення одне до одного [6, 2, 3].

 

 

Деякі інтерактивні (тренінгові) методи, що їх широко використовують під час викладання основ здоров’я і можуть використовувати на інших предметах, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).

Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учневі уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і погляди інших, більше зважатимуть на них.

Рольові ігри – характеризуються обігруванням певних життєвих ситуацій і можливістю подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу ліпше зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритися і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.

Аналіз історій і ситуацій – докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося у житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

У програмі предмета «Основи здоров’я» є окремі теми, що стосуються розвитку емпатії до навколишніх— дорослих та однолітків.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 1. Моя родина. У дітей формується уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємодопомоги та відповідальності.

2 клас

Тема 5. Друзі з особливими потребами. У ході заняття дізнаються, що відчувають люди з вадами здоров’я, якщо вони не мають друзів; наводять приклади видатних людей із вадами здоров’я, які досягли життєвого успіху; формується вміння висловити підтримку людям з особливими потребами.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 1. Ти — особливий. Учні розвивають життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.

Тема 2. Ми — особливі. Розвиток навичок толерантності, протидії дискримінації, вміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти вчаться толерантно (у безоцінній манері) висловлювати свої негативні почуття (незадоволення, образу). Розвивають уміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

 

Список використаних джерел:

1. Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев,Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д. Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
2. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : Ранок, 2014. – 144 с.
3. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
4. РОЗВИТОК ЖИТТЄВИХ НАВИЧОК. Навчально-методичний посібник для роботи зі старшокласниками і випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.– Київ, 2011.
5. Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова. – Одеса: Хорс, 1995.
6. Бойчук Ю. Д., Бородіна О. С., Микитюк О. М. ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я: [монографія].
7. Рябовол Т. А. Соціально-психологічні чинники розвитку емпатії у молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Т. А. Рябовол. – Режим доступу до ресурсу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf.
8. Барбара Б. Х. Когда твой ребенок — психопат [Електронний ресурс] / Брэдли Хагерти Барбара. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/kogda-tvoy-rebenok-psikhopat/.

Опорна схема

Поняття емпатії

Рівень емпатії

Порушення рівня емпатії

Розвиток емпатії

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Навчання навичкам емпатії у школі

Додаткові Матеріали

ПОНЯТТЯ ЕМПАТІЇ В ЛІНГВІСТИЦІ

5.4 Навички кооперації (короткий опис, приклади)

Зміст

  Ніяка інша колекція так не знадобиться нам на схилі років, як “колекція спогадів і людських стосунків”, а якщо її не буде зовсім, то ту порожнечу в душі, яка неодмінно виникне на її місці, не зможуть заповнити ні різноколірні магніти , ні томики класиків, ні навіть яйця Фаберже і всі діаманти на світі.

О. Рой

 

Поняття міжособистісних стосунків

Категорії стосунків

Рівні комунікації

Здорові стосунки і навички, потрібні для їх підтримки

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Навчання навичок кооперації у школі

 

 

Здорові взаємини – запорука щасливого й успішного життя. Вчені стверджують, що вони сприяють зменшенню кількості стресів і хвороб, зростанню популярності серед однолітків і впевненості у собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищому рівню фінансового добробуту, стабільності в подружньому житті, самоповазі й усвідомленню сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні стосунки, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і розв’язують проблеми.

 

 

	Під «міжособистісними стосунками» розуміють сукупність взаємодій, які виникають між окремими людьми, часто супроводжуються емоційними переживаннями і деякою мірою відтворюють стан внутрішнього світу людини.

 

Міжособистісні стосунки ґрунтуються на різних видах спілкування, які включають невербальні зв'язки, певний зовнішній вигляд, рухи тіла і жести, усне мовлення і т.д. Вони поєднують у собі когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти.

Когнітивний компонент означає такі особливості міжособистісних стосунків, як різні форми пізнання – уява, сприймання, відчуття, пам'ять, мислення. Всі вони дозволяють розпізнати в людини її індивідуальні психологічні особливості і досягти розуміння, яке, своєю чергою, залежить від адекватності (того, наскільки точно ми сприймаємо психологічний портрет особистості, з якою вступаємо у взаємодію) та ідентифікації (ототожнення своєї особистості з особистістю іншого індивіда).

Емоційний компонент означає переживання, які ми відчуваємо під час спілкування з тими чи тими людьми. І вони можуть мати як позитивний, так і негативний характер, тобто у процесі міжособистісних стосунків можна відчувати симпатію чи антипатію, задоволеність своїм партнером та результатами спільної діяльності, або незадоволення і розчарування. Ми можемо відчувати емпатію, або емоційний відгук, на переживання іншої особистості, що виражається у співпереживанні і співчутті.

Поведінковий компонент характеризує міміку, жестикуляцію, пантоміміку, мову і дії, які виражають ставлення людини до інших людей чи групи загалом. Власне поведінковий компонент і виступає регулятором характеру міжособистісних стосунків.

 

 

Якщо ранжувати стосунки від «шапкового знайомства» до найбільш довірливих стосунків, то можна розподілити людей, які входять із нами в контакт, на три категорії – знайомі, друзі і близькі люди.

Знайомі – це люди, яких ми знаємо на ім’я та при нагоді можемо поговорити. Це, наприклад, сусід, однокласник або колега по роботі. Такі стосунки зазвичай складаються самі собою і мають поверхневий характер.

Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт. Бажаючи подружитися, люди можуть вийти за рамки формальних стосунків, щоб краще пізнати одне одного. Якщо вони відчують, що їм приємно спілкуватися, то можуть стати друзями.

Близькі – це люди, з якими у нас встановилися найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми різняться найбільшим ступенем відданості і відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють одне одному свої таємниці і вважають такі стосунки особливими.

 

 

Американський психолог Джон Пауел виокремив п’ять рівнів комунікації, на яких люди спілкуються залежно від якості їхніх стосунків.

Перший рівень (фрази) – люди ледь знайомі або цілком чужі одне одному, їхнє спілкування обмежується короткими репліками: «Вітаю», «Як справи?», «Чудова погода», «Усе гаразд», «Помаленьку», «Бувай».

Другий рівень (факти) – люди розмовляють, але не про себе, а на нейтральні теми: про події у школі, спорт, політику, обмінюються чутками про спільних знайомих.

Третій рівень (думки) – люди розповідають дещо про себе, але не надто відкриваються. Обережно висловлюють свої судження й оцінки, стежать, щоб не сказати зайвого. Уважно придивляються і намагаються зрозуміти, чи цікаві одне одному. Якщо на цьому етапі вони відчули взаєморозуміння, якщо їхні погляди і смаки збігаються, стосунки між ними можуть розвиватися. Коли цього не відчувається, вони можуть легко повернутися на попередній рівень комунікації.

Четвертий рівень (почуття) – люди поступово, крок за кроком відкриваються, починають говорити про особисте, відверто ділитися своїми почуттями.

П’ятий рівень (довіра) – вершина комунікації, досконале порозуміння. Вимагає цілковитої щирості, тут нема місця недомовкам. Люди почуваються одне з одним у цілковитій безпеці, не бояться розкритися, показати свої переваги й недоліки, оскільки впевнені, що їх люблять і поважають такими, якими вони є.

 

 

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу в спілкуванні і сумують, коли змушені розлучатися. Нездорові стосунки характеризуються підозрами, егоїзмом, бажанням усе контролювати і підпорядковувати.

Ознаками здорових стосунків є:

Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди знаходять задоволення в тому, щоб дбати одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінилися і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше.

Чесність є важливим складником здорових стосунків. Якщо люди чесні одне з одним у словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний зруйнувати стосунки.

Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти одне одному. Вони діляться інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них.

Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу одне до одного. Навіть якщо їхні думки не збігаються, виявилися різні політичні погляди або уподобання в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне у спірній ситуації.

Важливим компонентом соціальної зрілості є здатність будувати і підтримувати здорові стосунки. Для цього потрібно володіти багатьма життєвими навичками, найважливішими з яких є навички комунікації, кооперації і компромісу.

Здорові стосунки = Комунікація + Кооперація + Компроміс

Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування одне одного і полегшать процес взаєморозуміння.

Кооперація дає змогу досягти того, що люди не спроможні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда, для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі колективи.

Компроміс означає вміння розв’язувати проблеми у стосунках через взаємопоступки. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає взаємопоступки і те, що ці поступки мають бути прийнятні для всіх сторін.

 

 

Традиційно головним інститутом виховання дитини є сім'я. Те, що вона в дитячі роки набуває в сім'ї, зберігає упродовж усього подальшого життя. Сімейне виховання дитини продуктивне, якщо воно здійснюється в атмосфері любові, взаєморозуміння і поваги. У кожній родині складається певна, далеко не завжди усвідомлювана батьками система виховання дітей. Батьки використовують різні прийоми виховання залежно від своїх знань і уявлень про правильне виховання, власного досвіду дитинства, особливостей характеру дитини, її поведінки цієї миті. Насправді вони мають створювати розумні обмеження автономії дитини, сприяти розвитку самоконтролю і при цьому намагатися не пригнічувати цікавість, ініціативу, бажання експериментувати й освоювати нове, а виявляти любов і схвалення, заохочувати успіхи, розвивати в дитини відчуття впевненості у своїх силах і можливостях.

Батьки – це зразок, приклад для наслідування, втілення кращих особистісних якостей, модель взаємин з іншими людьми і джерело життєвого досвіду і знань. Однак у підлітковому, а особливо у старшому підлітковому (юнацькому) віці, батьки вже не є для підлітка таким абсолютним авторитетом, як у дитинстві. Прагнення до наслідування і ступінь ідентифікації з батьками помітно знижуються, а прикладом і моделлю для наслідування починають виступати інші люди — дорослі, «кумири» з числа відомих акторів, спортсменів, співаків, однолітки. Разом з тим підлітки хочуть мати таких батьків, які «подають гідний приклад для наслідування».

Попри те, що в підлітковому віці стосунки дітей і батьків ускладнюються, нерідко стають конфліктними, підтримка дитини з боку батьків не втрачає своєї значущості. Батьки, як і раніше, залишаються для підлітка джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона відчуває себе беззахисною і безпорадною. Емоційна підтримка особливо важлива, тому що підліток вступає в фазу інтенсивного формування «Я-концепції», яка нерідко супроводжується суперечливими переживаннями, полярними оцінками, гострим почуттям неповноцінності, невмінням адекватно і конструктивно реагувати на невдачі. За таких умов сім'я здатна забезпечити базове почуття безпеки, будучи джерелом постійної оптимістичної підтримки, яка вселяє в підлітка впевненість у своїх силах, сприяє зниженню відчуття тривоги, що виникає у підлітка в нових або стресових ситуаціях.

Залежність підлітка від сім'ї усе ще доволі значна. Батьки – є «верховною владою», від якої залежить задоволення значної частини потреб, зокрема й матеріально-побутових, що в підлітковому віці має особливе значення, оскільки в цей період становище в колективі однолітків багато в чому визначається наявністю престижних речей, одягу і т. д.

Спілкування з батьком і матір'ю в підлітковому віці складається по-різному. У різних країнах світу здебільшого підлітки вважають за доцільне звертатися з усіх питань, пов'язаних з особистісними, соціальними, навчальними і навіть світоглядними проблемами, до матері, а не до батька. Старшокласники, незалежно від статі, відвертіші з матір'ю, ніж з батьком, частіше звертаються до неї за порадою і співчутливіше ставляться до неї. Батьки мають перевагу в «інформаційній сфері», обговоренні політики, спорту. Психологічні причини такої переваги у підлітків – у жорсткості й інструментальності чоловічого характеру, що ускладнюють взаєморозуміння і компроміси, а також у тому, що тати проводять менше часу з підлітками.

 

 

Якщо дошкільнята й молодші школярі ще не розмежовують дружбу і приятельські стосунки, то підлітки вже вважають дружбу винятковим, індивідуальним ставленням. Що старша людина, то менший вплив на її дружні стосунки надають зовнішні, ситуативні чинники. Прихильність дитини вимагає постійного підкріплення, відсутність безпосереднього контакту одне з одним швидко руйнує цю прихильність. У підлітковому віці дружба може зберігатися і на відстані. Зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, у юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження глибшої спільності.

У підлітковому віці відбувається розвиток самосвідомості і визначення ідентичності. Підліток «приміряє» на себе різні соціальні ролі, шукає відповіді на запитання: «Хто я?», «Який я?», «Ким я хочу бути?», «Якою людиною хочу стати?», «Яка у мене буде сім'я? » Ідентичність підлітка формується під впливом його соціального оточення, особливо стосунків з однолітками. Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. У процесі такого спілкування вони набувають неоціненний емоційний досвід і задовольняють чимало потреб: у безпеці, повазі, належності до групи. Це допомагає їм розвинути важливі соціальні навички: вміння бути членом команди, знаходити баланс між власними інтересами та бажаннями інших людей.

Приятельські стосунки – стосунки між однолітками, які мають спільні інтереси і захоплення, але не обов'язково глибокі емоційні зв'язки. Наприклад, можна дружити з однокласником або товаришем по футбольній команді і спілкуватися з приятелями у кафе, на шкільних дискотеках, у соціальних мережах. Приятельські стосунки можуть перерости у близьку дружбу, що передбачає міцні емоційні зв'язки. На відміну від приятелів, у друзях більше цінується індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший – і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне придбання.

Дружба – це вагомі стосунки між людьми, основані на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі, готовності надавати підтримку. Близькі друзі почуваються комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і таємницями. Вони довіряють і надають одне одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, друзі намагаються розв’язати їх і помиритися. Деякі дружні стосунки, формуючись у школі, можуть зберігатися впродовж усього життя.

 

 

Розвиток здорових міжособистісних стосунків можливий за умови, що людина здатна встановлювати контакти з людьми, знаходити з ними спільну мову. Цьому сприяють легкість і контактність, довіра і розуміння, відсутність маніпуляції і користі, а також уміння працювати в команді. Розвинути навички кооперації допоможуть тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 1. Моя родина. Урок сприяє формуванню в учнів уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємодопомоги та відповідальності.

2 клас

Тренінг 2. Дружна родина. Урок сприяє формуванню в учнів уявлення про сім’ю як дружну команду, де всі працюють заради спільної мети, допомагають і підтримуюють одне одного.

Тренінг 4. Друзі за інтересами. Діти усвідомлюють відмінність між поняттями «смаки» і «захоплення», значення спільних інтересів для розбудови дружніх стосунків, наводять приклади своїх захоплень і хобі однокласників, улюблених занять хлопчиків і дівчаток.

3 клас

Тренінг 1. Дружний клас. На цьому уроці учні демонструють, як допомагають у роботі злагодженість і взаємодія, розробляють правила класу, емблему і гасло.

Тренінг 2. Дружна родина. У ході заняття діти розповідають, як члени сім’ї дбають одне про одного, називають свої обов’язки в родині, демонструють уміння робити приємне членам своєї родини.

4 клас

Тренінг 1. Як знайти друга. Учні вчаться будувати дружні стосунки, цінувати своїх друзів, знайомитися з новими друзями.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 2. Ми – особливі. Учні розвивають життєві навички толерантності, протидії дискримінації, вміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Діти розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього та недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 7. Стосунки і здоров’я. У ході заняття учні вчаться робити внесок у розбудову здорових міжособистісних стосунків, демонструють здатність працювати в команді.

7 клас

Тренінг 2. Синергія стосунків. На цьому уроці діти аналізують якість своїх стосунків, демонструють уміння поліпшувати стосунки, знаходити спільну мову з дорослими й однолітками.

9 клас

Тренінг 6. Спілкування і розбудова стосунків. Урок сприяє розвиткові навичок ефективного спілкування з дорослими та однолітками.

 

Список використаних джерел:

1. Міжособистісні стосунки [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://medic.in.ua/mijosobistisni-stosunki.html.
2. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.

Опорна схема

Поняття міжособистісних стосунків

Категорії стосунків

Рівні комунікації

Здорові стосунки і навички, необхідні для їх підтримки

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Навчання навичкам кооперації у школі

5.5 Розв’язання проблем і ухвалення рішень (короткий опис, приклади)

Зміст

Сім разів відміряй – один раз відріж

Народна мудрість

Які бувають рішення

Стратегії при ухваленні рішень

Як ухвалювати зважені рішення

Творче мислення під час ухвалення рішень

Навчання навичок розв’язання проблем і ухвалення рішень у школі

 

 

Усе життя людини складається з постійної потреби ухвалювати різні рішення, починаючи від вибору продуктів у магазині, і закінчуючи вибором власного життєвого шляху та призначення. Деякі рішення не варто ухвалювати похапцем, а потрібно зважити всі варіанти та їх наслідки.

Одні проблеми виникають через зовнішні чинники, інші— люди створюють собі самі. Аналіз проблем та їх розв’язання – ціла наука, яка має свої методи і прийоми. Осягнення початків цієї науки дасть змогу людині справлятися з більшістю життєвих викликів та проблем.

 

 

	Рішення – це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів.

 

У дитинстві в нас нема жодних проблем з ухваленням важливих рішень, оскільки про все піклуються дорослі. Проте з віком людині доводиться не тільки ухвалювати рішення самостійно, а й брати на себе відповідальність за їхні наслідки. Часом це дуже складно. Щоб зробити правильний вибір, важливо чітко усвідомлювати, хто і що впливає на цей вибір, знати ефективні методи ухвалення рішень.

Рішення, які не вимагають особливих роздумів, є простими. Щодня люди ухвалюють десятки, сотні таких рішень. Тому їх називають щоденними – наприклад, що сьогодні вдягнути, куди сходити в ресторан або приготувати вечерю вдома. Рішення, які можуть привести до серйозних наслідків, називаються складними. Деякі з них, наприклад, на яку роботу влаштуватися, впливають на подальшу долю людини, їх називають доленосними. Тому потрібно ухвалювати зважені, раціональні рішення.

 

	Раціональне рішення – продумане рішення, прийняте на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.

 

 

 

Існує кілька стратегій, які при правильному використанні можуть допомогти генерувати рішення. Незважаючи на те, що жодна окремо взята стратегія не може гарантувати універсальних рішень на всі випадки життя, вміння застосовувати ці стратегії додасть спрямованості і впевненості

Американський хімік Лінус Паулінг одного разу сказав: «Кращий спосіб мати хороші ідеї – це мати багато ідей». Отримати безліч ідей допоможе мозковий штурм.

Уперше цей метод був запропонований Осборном (Osborn, 1963) як метод групового розв’язання задачі, але виявився корисним і для індивідуальної роботи над завданнями. Його метою є генерування якнайбільшої кількості рішень. Призначення мозкового штурму – підштовхнути людей, зайнятих пошуком рішень, до висування неймовірних і фантастичних ідей. Усі ці ідеї заносяться у список, причому незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Принцип, закладений в основу цієї стратегії, полягає в тому, що більша кількість висловлених ідей, то більша ймовірність, що принаймні одна з них виявиться вдалою. Щоб заохотити творчу силу уяви, правила цієї стратегії виключають будь-яку критику і висміювання ідей, навіть якщо вони абсолютно безглузді. Винесення рішення про цінність ідей переноситься на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізують, класифікують, частково комбінують для вдосконалення. Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і маленькою чи великою групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень має бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення з урахуванням накладених на це завдання обмежень – найчастіше фінансових, часових, етичних.

 

Мозковий штурм був ефективно використаний одним із виробників харчових продуктів, який зіткнувся із завданням поліпшення упакування картопляних чипсів. Працівникам корпорації запропонували придумати найкращий спосіб упакування. Один із них запропонував пакувати мокрі чипси і запевняв, що це буде найвдалішим рішенням. Коли ви намагаєтеся скласти в пакетик сухі чипси, вони кришаться і погано вкладаються, але якщо змочити їх перед упакуванням, то можна використовувати пакети, менші за розміром, і полегшити їх наповнення – пустот у такому пакеті буде менше. Дотримуючись цієї поради, працівники спробували спочатку змочити чипси, а потім наповнювати ними пакети. Результат виявився невдалим – чипси висихали і перетворювались у несмачні крихти. Однак ця ідея, врешті-решт, привела до широко популярних картопляних чипсів, які акуратно, один на інший, укладені в коробку. Ці чипси виготовляють з рідкого картопляного пюре, яке запікають у спеціальних формах. Таким чином, непродумана і не дуже вдала задумка (змочування картопляних чипсів) виявилася доволі вдалим рішенням.

 

Аналогії та метафори

Навряд чи людина зможе уявити абсолютно нову проблему, не схожу і не пов'язану з жодною раніше розв’язаною. Гик і Голіок (Gick & Holyoak, 1980) поставили запитання: «Звідки виникають нові ідеї?» Багато вчених відповідають, що їхні ідеї або рішення завдань приходять з усвідомлення аналогій і метафор, узятих із різних академічних дисциплін (Hadamard, 1954).

Насправді ж виявляється, що більшість загальних висновків зроблено під час виявлення подібності (аналогій і метафор) між двома або більше ситуаціями. Подібно до підказки, аналогія має сприйматися як складник завдання, яке вирішують, відповідно до якого її і треба перетворити. Наприклад, використання особистих аналогій ефективне при вирішенні широкого кола конфліктних ситуацій. Якби кожна зі сторін конфлікту могла поглянути на проблему з позиції опонента, то, ймовірно, виникли б нові рішення. Обидві сторони можуть виявити спільні інтереси і, скориставшись цим, знайти прийнятний для всіх вихід (Bernstein, 1995; Fisher & Ury, 1991).

 

Консультація фахівця

Іноді в житті людини трапляється, що вона не може розв’язати проблему самостійно. І в такому разі найкращим рішенням є залучення фахівця. Люди звертаються до бухгалтерів для вирішення фінансових питань, до лікарів під час виникнення проблем зі здоров'ям. Такі фахівці стали висококваліфікованими експертами у своїй галузі завдяки набуттю відповідних знань і неодноразового застосування цих знань для розв’язання проблем на практиці. Тому часто консультації фахівців стають чудовим способом розв’язання проблеми. Обсяг їхніх знань і досвіду більший, ніж у звичайної людини.

Однак для того щоб звернутися до фахівця, потрібно вирішити ще кілька завдань:

• дізнатися, чи є ця людина компетентним фахівцем;
• чи цей фахівець має всі можливі факти і чи розглянув усі можливі альтернативи;
• вислухати уважно аналіз можливого ризику, альтернативних шляхів і ухвалити рішення.

 

Ухвалення рішень в групі

Маргарет Тетчер заслужила світове визнання після перемоги у війні за Фолклендські острови. Вона здивувала всіх тим, що щоразу ухвалювала правильні рішення, хоча не мала досвіду ведення зовнішньої політики і ніколи не служила в армії. У цьому їй допомагала правильно підібрана команда радників. Одні з них володіли найрізноманітнішим досвідом, другі добре знали зовнішню політику, треті були знайомі з системою оборони, а решта чудово вивчили систему охорони здоров'я, трудові відносини або опанували якісь інші галузі. У підсумку, коли Аргентина атакувала Фолклендські острови, Тетчер не треба було ставати експертом з військової логістики або вивчати американську дипломатію, а потрібно було просто залучити людей, які володіли цими знаннями і бажали їх передати їй.

У соціальній психології таке явище називається трансактивною пам'яттю: знанням, локалізованим у пам'яті окремих членів групи, і способами його передачі іншим (Wegner, 1987, 1995). Багато груп мають трансактивну пам'ять, у кожної групи більше знань, ніж у окремого її члена (Hollingshead, 2000; Liang, Moreland & Argote, 1995; Wegner, Erber & Raymond, 1991). Оскільки трансактивна пам'ять групи містить велику кількість інформації, рішення групи можуть бути правильнішими за рішення окремої людини. Експеримент, проведений Ларрі Майклсеном, Ворреном Вотсоном і Робертом Блеком (Michaelsen, Watson & Black, 1989), чудово ілюструє це.

 

Психологи сформували малі групи студентів у 25 класах, які вивчали організаційну поведінку і доручили їм роботу над різними проблемами впродовж семестру. Крім того, студенти склали 6 іспитів, спочатку поодинці, а потім, після того як здали аркуші з відповідями, вони виконували ті самі завдання у групі. В оцінках за курс враховувалися результати як групового, так і індивідуального тестування. Групи показали результати не тільки вищі, ніж їхні члени окремо, а і кращі, ніж у найуспішніших студентів. На практиці тільки у трьох із двохсот двадцяти двох груп найкращий представник групи діяв ефективніше за групу. Отже, за деяких обставин практично всі члени групи отримують користь від загального групового знання (Watson, Michaelsen & Sharp, 1991).

 

 

 

На ухвалення рішень впливає безліч чинників. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та вподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй потрібно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники – правила і закони, яких потрібно дотримуватись, очікування навколишніх, інші зовнішні обставини життя людини.

Для генерування рішень використовують різні методи і способи. Одна з найефективніших методик називається «Правило світлофора» і складається із трьох кроків:

Крок 1. Зупинись

Поміркуйте, чи можете ви ухвалити рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще зачекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди ухвалюють у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди ухвалюйте рішення тільки на тверезу голову. Не ухвалюйте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтись, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагають.

Крок 2. Подумай

Перш ніж ухвалити рішення, зберіть усю потрібну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» і «мінуси» кожного з них. Уявіть, як розвиватимуться події і що ви відчуватимете. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується.

Крок 3. Вибери

Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, нема нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок у майбутньому.

 

 

Існують латеральний і вертикальний типи мислення. Латеральне мислення – це роздуми «навколо проблеми», воно генерує ідеї, а вертикальне мислення їх розробляє (DeBono, 1986, p. 6). Відмінності між ними ілюструє така байка:

У XIX столітті в Лондоні жив купець, який заборгував лихвареві велику суму грошей. Термін оплати наближався, купець не міг розплатитися, йому загрожували ганьба і в'язниця. Користуючись ситуацією, старий і потворний лихвар запропонував пробачити борг, якщо купець віддасть йому в дружини свою юну доньку. Батько з дочкою вжахнулися. Побачивши це, лихвар запропонував кинути жереб: він покладе в порожній гаманець два камінчики – чорний і білий, а дівчина наосліп витягне один із них. Якщо витягне білий, вона залишиться з батьком, а той із прощеним боргом. Якщо чорний – стане дружиною лихваря. Вони змушені були погодитися на цю пропозицію.

Однак дівчина встигла помітити, що лихвар поклав два чорні камінчики. Тоді вона витягла камінчик, і, не глянувши на нього, ніби випадково впустила його на доріжку, де він загубився серед інших. «Яка прикрість! – вигукнула дівчина. – Та цьому можна легко зарадити: подивімось, якого кольору залишився камінчик і дізнаємося, який витягла я». Оскільки другий камінчик теж був чорного кольору, отже, вона витягла білий камінчик: не міг же лихвар зізнатися у шахрайстві при свідках.

Якби дівчина мислила типово (вертикально), то, найімовірніше, викрила б лихваря в шахрайстві. І в цьому випадку їй знову довелося б витягати камінчик. Проте в байці дівчина використала латеральний тип мислення. Придумала нестандартний тип дій і виграла. Латеральне мислення іноді використовують як синонім творчості.

Творчість (креативність) – це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин. Люди говорять: «Це творчість», якщо людина зробила щось таке, що можна назвати незвичайним, але водночас значущим і корисним. Таким чином, творчість визначається через наслідки процесу, а не як сам процес.

Творчість можна описати за допомогою трьох “S”:

• Sensivity – чутливість;
• Synergy – синергія;
• Serendipity – інтуїція.

Чутливість – це використання почуттів. Потрібно творчо підходити не тільки до вирішення завдань, а й до постановки їх. Бачити у своїй уяві або чути деталі кінцевого результату творчого процесу.

Синергія – це поєднання речей у єдине ціле — корисне і функціонувальне. Закон синергії говорить: «Ціле більше, ніж сума окремих частин». Очевидно, що досвід, зусилля і знання двох осіб під час їхньої спільної роботи дають змогу розширити можливості цієї команди у багато разів. Люди, взаємодіючи одне з одним, створюють певну систему, в якій окремі учасники посилюють одне одного.

Мозковий штурм ілюструє цей ефект. Коли працівники придумують розв’язання конкретної проблеми окремо, є ймовірність того, що керівник отримає лише кілька списків ідей, не придатних для повноцінної реалізації Водночас спільний творчий процес, при якому кожна людина в команді генерує ідеї і їх чують усі інші, може мати набагато кращий ефект. Річ у тому, що думка, висунута одним із членів команди, миттєво підхоплюється іншими, розвивається і доповнюється. В результаті з'являються нові цікаві ідеї, які доопрацьовують і втілюють у життя.

Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє дуже важливу роль у творчості і в процесі ухвалення рішень, однак вона також може грунтуватися на знаннях.

Креативні здібності допомагають розглянути проблему всебічно, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї для вирішення конфліктів, виходу із кризових ситуацій.

Хтось може не погодитися в існуванні «стратегій творчого мислення», адже творчість і правила – поняття взаємовиключні. Проте, за спостереженнями Байлін (Bailin, 1987), у творчому процесі завжди дотримуються певних правил. Наприклад, сонети неодмінно повинні містити 14 рядків відповідного розміру і ритму, всі великі балетні постановки основані на техніці танцю, а всі наукові відкриття були зроблені фахівцями у своїй галузі. Таким чином, творчість (креативність) має на увазі не тільки наявність навичок нетрадиційного мислення, а й знання загальноприйнятих правил – адже для того щоб від них відступити, їх щонайменше потрібно знати.

 

 

Помилковою є думка, що творчі здібності є лише у небагатьох людей. Творче мислення – це навичка, над якою потрібно працювати, просто в одних вона більш розвинена, а деяким доведеться докласти чимало зусиль.

Шкода, що у шкільній програмі мало часу приділено розвиткові креативності. Проте це можна змінити, більше застосовуючи на уроках такі методи і прийоми, як мозковий штурм, обговорення у групах, виконання творчих проектів.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягають набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 6. Вчимося ухвалювати рішення. На цьому уроці діти пояснюють, чому треба продумувати наслідки своїх вчинків, демонструють уміння використовувати «правило світлофора».

 

Тренінги для основної та старшої школи

6 клас

Тренінг 2. Вчимося ухвалювати рішення. У ході заняття учні вчаться розрізняти прості, щоденні та складні рішення, називати чинники, що впливають на ухвалення рішень, пояснюють алгоритм ухвалення рішень за «правилом світлофора».

 

Список використаних джерел:

1. Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://dic.academic.ru.
2. Халперн Д. Мастера психологии. Психология критического мышления. / Д. Халперн ; пер. на рус. Н. Мальгина, С. Рысев, Л. Царук. – Питер, 2000. — 512 с.
3. Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг ; пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановской, Л. Царук, С. Чилингарова. – СПб. : прайм. ЕВРОЗНАК, 2002. – 256 с.

Опорна схема

Які бувають рішення

Стратегії при прийнятті рішень

Як приймати зважені рішення

Творче мислення при прийнятті рішень

Навчання навичкам розв’язання проблем і прийняття рішень у школі

5.6 Навички запобігання ескалації та розв’язання конфліктів (короткий опис, приклади)

Зміст

Мудра людина завжди знайде спосіб, щоб не почати війну

Ямамото І.,

адмірал флоту

Типи конфліктів

Стадії розвитку конфліктів

Як запобігти ескалації конфлікту

Способи розв’язання конфліктів

Поради щодо ефективного розв’язання конфлікту

Навчання навичок розв’язання конфліктів у школі

 

 

Конфлікти є невід’ємною частиною людських стосунків. Найчастіше вони виникають через те, що кожна людина є унікальною, має відмінні від інших погляди, вподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами та бажаннями інших.

Для успішного вирішення конфліктів потрібно володіти багатьма життєвими навичками: самоконтролем, умінням слухати і говорити, висловлювати свої почуття, враховувати думки опонента. Ці вміння допоможуть зменшити кількість стресів у житті, підвищать авторитет, популярність, рівень упевненості та самоповаги.

 

 

Слово «конфлікт» походить від латинського слова «confliktus» – зіткнення.

 

	Конфлікт – це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів, прагнень, дій, планів у свідомості й поведінці окремої людини, різних індивідів або груп людей.

 

Існують чотири основні типи конфліктів: внутрішньособистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособистісний конфлікт – це стан, у якому людина має суперечливі і взаємовиключні мотиви, цінності та цілі, з якими вона на цей момент не може впоратися. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає, коли бажання і вимоги до себе не збігаються з можливостями для їх досягнення, коли вони розходяться з почуттям обов'язку, коли поведінка людини суперечить її моральним принципам.

Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей із різними поглядами, цілями і характерами, темпераментами, яким складно знаходити спільну мову одне з одним. Міжособистісний конфлікт може виникнути в боротьбі за вплив і авторитет серед інших людей.

Конфлікт між особистістю і групою виникає, якщо особа займає позицію, що відрізняється від позицій групи.

Груповий конфлікт виникає через суперечності двох різних соціальних груп.

 

 

У розвитку конфліктів виокремлюють п'ять стадій:

 

1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні людей, інтереси і переконання яких істотно різняться.
2. Усвідомлення конфлікту відбувається тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично й недоброзичливо відгукується про них або уникає контактів з ними.
3. Початок відкритого протистояння – момент, коли один з учасників зважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатись або нападати.
4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції. Вони можуть і не розуміти глибинної сутності конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів – слів або дій, які посилюють конфлікт.
5. Завершення конфлікту можливе в разі його вирішення, втрати інтересу учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

 

 

	Конфліктогени – це слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт.

 

Конфліктогени посилюють емоційне напруження, ображають, породжують бажання захищатися. Найбільша небезпека в тому, що конфліктоген провокує у відповідь новий конфліктоген, а той, своєю чергою, – ще один, і так далі. Кожен наступний конфліктоген діє сильніше за попередній. Так утворюється конфліктний ескалатор (мал. 1).

 

 

Для попередження конфліктів потрібно пам'ятати два основні правила: Намагайтеся не використовувати конфліктогени. Не піддавайтеся на провокацію конфлікту (не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген).

 

Мал. 1. Конфліктний ескалатор

 

 

Існують п’ять основних способів розв'язання конфліктів: відсторонення, поступка, боротьба, компроміс і співпраця.

У більшості ситуацій найкраще вирішувати конфлікти через переговори. Однак іноді ліпше відсторонитися від конфлікту чи піти на поступки або рішуче відстоювати свою позицію.

Відсторонення від конфлікту – людина висловлює небажання брати участь у його врегулюванні і захищати власні інтереси. Конфлікт залишається нерозв’язаним і через деякий час може спалахнути знову.

Коли краще відсторонитися від конфлікту:

• коли всім потрібно заспокоїтися;
• коли потрібно продумати аргументи;
• коли немає шансів залагодити суперечку.

Поступка – це спроба пом'якшити конфліктну ситуацію та зберегти стосунки, поступаючись тискові опонента. Пристосування може бути застосовано до конфліктних ситуацій у стосунках між учнем і вчителем, дітьми і батьками, начальником і підлеглим, близькими друзями, подружжям, коли поступається сторона, яка не хоче засмучувати іншу. При цьому одна сторона почувається у програші, оскільки відмовляється від своїх інтересів, бажань, своєї позиції, а інша задоволена тільки результатом, але обидві сторони не задоволені стосунками.

Коли варто поступитися:

• коли розумієш, що не маєш рації;
• коли предмет спору важливіший для інших, ніж для тебе;
• коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
• коли небезпечне будь-яке загострення стосунків (наприклад, у ситуації виживання).

Боротьба – це управління конфліктом через тиск, застосування влади або сили , щоб змусити прийняти свою позицію. До боротьби вдається той, хто має переваги  у фізичній силі, в підтримці з боку інших, у статусі і правах, матеріальних та інших можливостях. Задоволення від такого рішення конфлікту отримує тільки сторона конфлікту, яка прагне добитися свого за будь-яку ціну, але й вона в результаті програє, адже таких людей уникають і не бажають з ними мати справу.

Коли варто рішуче боротися:

• якщо рішення конфлікту іншим способом може зашкодити тобі або близьким;
• якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
• коли даєш відсіч зловмисникам.

Компроміс – це врегулювання конфлікту через взаємні поступки. На компроміс  ідуть люди, які готові врахувати інтереси і бажання інших, щоб отримати щось для себе. В результаті компромісу сторони не отримують повного задоволення, але зберігають стосунки.

Співпраця передбачає спільний пошук рішення, яке відповідає інтересам усіх сторін. Обидві сторони хочуть спільно розв’язати проблему, готові обговорювати суть конфлікту для пошуку рішення, яке влаштовуватиме всіх. Як наслідок— стосунки зміцнюються. Співпраця – найкращий спосіб вирішення конфліктів.

 

 

 

• З’ясуйте, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні і тактовні запитання.
• Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
• Стежте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слова «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, вирішуйте основну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
• Стежте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що ви відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй того, чого не можеш зробити»).
• Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації –одна з умов управління конфліктом.

 

 

 

Значну частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише отримує нові знання, а й спілкується з однокласниками, вчителями. Як вирішувати конфлікти, які бувають види та наслідки конфліктів і як навчитися уникати їх, можна дізнатися на тренінгах, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

2 клас

Тренінг 6. Як помиритися з другом. На цьому уроці діти аналізують причини та наслідки конфліктів між друзями, пояснюють, чому важливо зберігати дружбу, демонструють алгоритм примирення з другом, наводять приклади віршів-мирилок.

3 клас

Тренінг 6. Як залагодити конфлікт. Відпрацьовують уміння мирно розв’язувати конфлікти, обговорюються випадки, в яких варто поступитися, коли треба шукати взаємовигідне рішення, пояснюють, чому не можна дражнитись і обзивати інших. Діти вивчають правила мирного розв’язання конфліктів.

 

Тренінги для основної та старшої школи

6 клас

Тренінг 8. Види і наслідки конфліктів. У ході заняття учні вчаться розпізнавати конфлікти поглядів і конфлікти інтересів, демонструють уміння толерантно ставитися до чужих поглядів та смаків, вивчають способи розв’язання конфлікту інтересів.

Тренінг 9. Як владнати конфлікт. Діти вчаться запобігати ескалації конфліктів, уникати конфліктогенів, демонструють навички самоконтролю у конфліктних ситуаціях, усвідомлюють відмінності між поняттями «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення», ознайомлюються з алгоритмом конструктивного розв’язання конфліктів.

7 клас

Тренінг 6. Конструктивне розв’язання конфліктів. Учні вивчають стадії конфліктів, вчаться уникати їх ескалації. Демонструють уміння вибирати адекватний спосіб розв’язання конфліктних ситуацій у підлітковому середовищі.

10 клас

Тренінг 3. Запобігання та розв’язання конфліктів. На цьому уроці учні демонструють уміння використовувати різні стратегії ведення переговорів і розв’язання конфліктів, називають стилі поведінки в конфлікті, наводять приклади ситуацій, у яких рекомендовано використовувати той чи той стиль розв’язання конфлікту.

 

Список використаних джерел:

1. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон , 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

Опорна схема

Типи конфліктів

Стадії розвитку конфліктів

Як запобігти ескалації конфлікту

Способи розв’язання конфліктів

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

Навчання навичкам розв’язання конфліктів у школі

5.7 Навички неагресивної впевненості (короткий опис, приклади)

Зміст

Поняття асертивності

Стилі спілкування

Як позбутись агресивності у спілкуванні

Звернення по допомогу

Як просити вибачення

Уміння сказати «НІ»

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

Асертивні права людини

Навчання навичок неагресивної впевненості у школі

 

 

Людина може бути чудовим співрозмовником, але абсолютно губитися, коли доходить до висловлення своєї позиції чи захисту особистих інтересів. Секрет у тому, щоб стати асертивним, тобто навчитися відстоювати себе і захищати свої права у спокійній неагресивній манері. 

 

 

	Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей.

 

Асертивність допомагає:

• висловити свої думки і почуття без звинувачень;
• без проблем попросити про послугу чи по допомогу;
• без почуття провини відмовитися від того, що не підходить;
• краще зрозуміти почуття і проблеми інших людей;
• легше знаходити шляхи до порозуміння;
• підтримувати рівноправні стосунки;
• запобігати маніпуляціям.

Асертивна поведінка є найкращим вибором у більшості життєвих ситуацій, хоч іноді варто виявити пасивність (наприклад, коли будь-яке загострення ситуації є небезпечним), а в деяких випадках доводиться реагувати й агресивно (якщо, скажімо, на вас напали або намагаються кудись затягти).

 

 

Трапляються ситуації, у яких складно відмовитися, відкрито висловити свої почуття, попросити кого-небудь по допомогу або відстояти свої права. У таких ситуаціях люди вибирають один із трьох стилів поведінки: пасивний, агресивний або асертивний.

Пасивна поведінка – небажання висловлювати свою думку, виражати свої почуття. Коли люди вибирають цей стиль спілкування, вони нехтують власними інтересами, за будь-яку ціну намагаються уникнути конфліктів. У таких випадках говорять про пасивну, залежну («прилаштування знизу») поведінку [1]. Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливу реклами й оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.

Агресивна поведінка – нападки на опонента без урахування його почуттів і потреб. У таких випадках говорять про агресивну («прилаштування зверху») манеру спілкування Зазвичай, така манера спілкування травмує навколишніх, її важко назвати етичною. Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напосідливість у спілкуванні не тільки межують із грубістю, а й маскують внутрішню нерішучість людини.

Між цими двома крайніми стилями спілкування існує “золота середина”— впевнене спілкування, коли за зовнішньою м'якістю і дипломатичністю ховається величезна внутрішня сила.

Асертивна (впевнена) поведінка – це вміння домовлятися, враховуючи інтереси усіх сторін, уміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче — від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, впевненою.

Що означає асертивне спілкування?

• Ви можете висловлювати свої думки і ділитися переживаннями.
• Ви можете висловлювати свої ідеї та пропозиції.
• Ви можете звернутися з питанням або проханням.
• Ви можете спокійно не погодитися з почутим.
• Ви можете сказати «ні» і не відчувати себе винним.
• Ви можете висловитися на захист іншої людини.

 

 

Якщо людина звикла відстоювати себе в агресивній манері, варто попрацювати над собою, щоб змінити стиль спілкування. Для цього корисно спостерігати за людьми, які демонструють упевнену і спокійну манеру спілкування та переймати у них вдалі прийоми. Наприклад, намагатися не тиснути на співрозмовника, надавати йому право висловитися першим, не перебивати його. Якщо не вдалося стриматися, варто перепросити: «Вибач, що перебив», – і дати людині змогу договорити.

Після висловлення пропозиції корисно поцікавитися думкою співрозмовника: «Що ти про це думаєш?», «Тебе це влаштовує?» При цьому треба уважно вислухати відповідь і відреагувати на неї: «Правда?», «Дякую за розуміння».

Також варто уникати різкої критики опонента, а незгоду з ним висловлювати тактовно. Наприклад, замість: «Що за нісенітницю ти несеш?» – краще сказати: «Мені здається, це не дуже вдала ідея». Загалом замість «Ти-повідомлень», які викликають бажання захищатися і нападати у відповідь, краще висловлювати свої думки й почуття за допомогою «Я-повідомлень».

Чим різняться «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення»?

Існує істотна відмінність між психологічним сприйманням «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень». Починаючи речення словами «Ти», «Тебе», «Тобі», людина поводиться агресивно, звинувачує опонента. Наприклад: «Ти узяв мої речі без дозволу». Це може викликати агресію у відповідь: «А минулого тижня ти теж носив мій светр».

Починаючи речення словами «Я», «Мене», «Мені», людина говорить про свої почуття, без звинувачень. Наприклад: «Я не люблю, коли мої речі беруть без дозволу». Після цього можна додати прохання: «Будь ласка, якщо захочеш щось позичити, запитай у мене».

Як відповідати на «Я-повідомлення»?

Важливо навчитися правильно відповідати на «Я-повідомлення». Якщо ви відповісте у заданому форматі, людина зрозуміє, що ви її почули, і виконаєте прохання. Також не забудьте перепросити за заподіяну шкоду.

Я-повідомлення Мені не подобається, коли хтось бере мої речі без дозволу. Будь ласка, якщо захочеш щось позичити, просто запитай, я не заперечуватиму. Відповідь Я зрозумів, що тобі не подобається, коли твої речі беруть без дозволу. Наступного разу обов’язково запитаю. І вибач, що не робив цього раніше.

Я-повідомлення Я не люблю штовханини. Будь ласка, не штовхайся, і тоді ми зможемо продовжити гру. Відповідь Зрозуміло, ти не любиш, коли штовхаються. Я триматиму руки при собі, обіцяю. Вибач, будь ласка, я не навмисно.

Я-повідомлення Я боюся, коли на мене кричать. Будь ласка, говоріть тихіше, тоді мені буде легше зрозуміти вас. Відповідь Ти сказала, що боїшся, коли кричать. Я говоритиму тихіше. Вибач, що налякала тебе.

 

 

Час від часу будь-яка людина опиняється в ситуації, з якою складно впоратися самотужки, і тоді потрібна допомога інших. Проте не кожному легко звернутися з проханням по допомогу. Комусь заважає сором'язливість, хтось звик розраховувати тільки на власні сили, хтось не готовий показати навколишнім, що він не може сам упоратися з проблемою.

Уміння звертатися по допомогу можна тренувати так само, як і будь-які інші якості. Починати краще із дрібних прохань, причому в тому випадку, коли людина у гарному настрої — тоді все відбувається легше і природніше. Не треба маскувати прохання по допомогу, ховатися за довгими пропозиціями.

Можна і потрібно використовувати прямі звернення у формі «Я-повідомлень», наприклад:

• Я хочу попросити тебе по допомогу.
• Мені потрібна твоя допомога.

 

 

Стосунки між людьми, навіть найближчими, не завжди залишаються бездоганними, трапляються і непорозуміння, і дрібні сварки, й серйозні суперечки. Зазвичай, у таких ситуаціях страждають обидві сторони, і та людина, яка вважає, що вона має рацію, і той, хто відчуває свою провину. Найкращий спосіб повернути стосункам колишню якість– це попросити вибачення.

Є чимало способів для цього. Можна просто сказати: «Вибач, я не мав рації ...». Можна відправити СМС або електронного листа з вибаченнями. Проте у будь-якому разі треба знайти спосіб визнати свою провину в тому, що сталося. Не варто сподіватися, що все вирішиться само собою і забудеться. Незначні розбіжності і дрібні образи, накопичуючись, можуть призвести до серйозних проблем у стосунках.

 

 

Що робити, коли по-дружньому пропонують те, чого вам не хочеться робити, або те, що може бути небезпечним? І що робити, якщо, примушуючи до чогось подібного, вам пропонують довести свою дорослість, дружбу чи кохання? У подібних ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.

	Маніпуляція – це завуальований психологічний тиск на людину, щоб примусити її ухвалити певне рішення чи виконати відповідну дію.

 

Яскравим прикладом маніпуляції є реклама. Щоб продати товар, його виробники пропонують «відростити крила» або обіцяють «райську насолоду».

Так само чинять деякі люди, коли хочуть за будь-яку ціну домогтися свого. При цьому вони можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді любиш», «Усі роблять це».

Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи справді ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо ні або якщо вона становить загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати «НІ».

 

 

• У більшості ситуацій доцільно відразу висловити свою позицію і відмовити без пояснення причин і будь-яких виправдань. Уважно вислухайте співрозмовника і спокійно, але впевнено скажіть: «Ні, я не хочу», «Це не для мене».
• Якщо треба відмовити другові чи іншій близькій людині, можна вибачитись або пояснити причину: «Вибач, нема настрою», «Щось не хочеться».
• Якщо наполягають, можна використати метод «заїждженої платівки», повторюючи знову і знову: «Ні, я ж сказав», «Я не передумаю».
• Зіслатися на зайнятість: «Ні, мені вже час, у мене завтра справи/тренування/ важлива зустріч /тест», «Ні, вибач. У мене інші плани».
• Знайти поважну причину: «Я вживаю ліки, несумісні з алкоголем».
• Використати гумор: «Мій собака мені цього не пробачить.»
• Протидіяти маніпуляціям. Наприклад, на слова: «Якщо ти мій друг, ти зробиш це» варто сказати: «Якщо ти мій друг, то не примушуватимеш мене до того, що я не хочу».
• Якщо тиск продовжується, відмовитися від спілкування: «Я більше не хочу про це говорити» – і піти геть.

 

 

На вмінні кожної людини користуватися своїми правами та поважати права інших будуються рівноправні стосунки з навколишніми, які характеризуються взаємною довірою, співчуттям, теплотою, відчуттям єдності, впевненістю. Асертивна поведінка –це надійний спосіб захисту прав людини. У таблиці наведено асертивні права окремої людини та її оточення.

Мої права	Права інших людей
Я маю право нести відповідальність за свої дії	Інші люди мають право нести відповідальність за свої дії. Я не відповідаю за дії інших
Я маю право на помилки	Інші люди теж мають право на помилки
Я маю право бути собою	Інші люди мають право бути самими собою
Я маю право на ставлення з повагою	Інші люди мають право на ставлення з повагою
Я маю право мати та виражати свої почуття, думки і позицію	Інші люди мають право мати і виражати свої почуття, думки й погляди
Я маю право сказати «Ні» й не почуватися через це винним	Інші люди мають право сказати «Ні» й не почуватися через це винними
Я маю право змінити свою думку	Інші люди теж мають право змінити свою думку
Я маю право говорити «Я не знаю»	Інші люди теж мають право говорити «Я не знаю»
Я маю право відчувати злість і говорити про це	Інші люди мають право відчувати злість і говорити про це
Я маю право, щоб мої потреби були такими ж важливими, як і потреби інших	Інші люди мають право, щоб їхні потреби були такими ж важливими, як і мої
Я маю право робити те, чого інші не схвалюють	Інші люди мають право робити те, чого я не схвалюю
Я маю право запитувати: «Чому?» і «Чому ні?»	Інші люди мають право запитувати: «Чому?» і «Чому ні?»
Я маю право просити по допомогу	Інші люди мають право просити по допомогу
Я маю право говорити «Я не зрозумів»	Інші люди мають право говорити «Я не зрозумів»

 

 

У житті часто трапляються ситуації, у яких треба відстояти себе, відмовитися від пропозиції чи попросити про послугу, по допомогу. Впевнена (асертивна) поведінка є «золотою серединою» між пасивністю та агресивністю, яка сприяє порозумінню та зміцнює стосунки між людьми. Розвинути почуття впевненості допоможуть тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 2. Як відстояти себе. Діти наводять приклади позитивного і негативного впливу друзів, демонструють уміння говорити «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 5. Упевнена поведінка. Урок сприяє розвиткові асертивності (неагресивної впевненості), виховує повагу до інших людей.

6 клас

Тренінг 3. Як протистояти тиску однолітків. У ході заняття учні вчаться розпізнавати маніпуляції і протидіяти їм, демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії.

Тренінг 5. Стилі спілкування. На цьому уроці учні розпізнають пасивний, агресивний і впевнений стилі спілкування, аналізують переваги і недоліки пасивної, агресивної та впевненої поведінки, демонструють уміння попросити про послугу, по допомогу, висувати справедливі вимоги.

8 клас

Тренінг 2. Упевнена поведінка. У ході заняття учні вчаться розпізнавати типи поведінки у спілкуванні, називають ознаки асертивної поведінки, демонструють уміння використовувати «Я-повідомлення».

 

Список використаних джерел:

1. Основи здоров'я: Підручник для 5 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/user_Irene_304/pidr_5_kl_ukr.pdf
2. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.–К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcTDljMkd4TTJESXM

Опорна схема

Поняття асертивності

Стилі спілкування

Як позбутися агресивності у спілкуванні

Звернення за допомогою

Як просити вибачення

Уміння сказати «НІ»

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

Асертивні права людини

Навчання навичкам неагресивної впевненості у школі

5.8 Навички самоусвідомлення та самооцінки (короткий опис, приклади)

Зміст

Самооцінка. Види самооцінки

Формування самооцінки

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я

 

 

	Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, здібностей і місця серед інших людей.

 

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наповнюються емоціями, сила і напруженість яких залежать від того, наскільки вагома для особистості отримана інформація.

 

 

	Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та з вимогами навколишніх.

 

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищена або занижена. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.

При вочевидь завищеній самооцінці людина:

• має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для навколишніх людей;
• ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
• тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
• стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв'язок з навколишніми, не прислухається до чужої думки;
• невдачі пов'язує із зовнішніми чинниками, а не з власними помилками;
• часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
• має надто високий рівень вимог, що перевищує її реальні можливості;
• легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
• поводиться підкреслено незалежно, що сприймається навколишніми як зарозумілість і зверхність.

При вочевидь заниженій самооцінці людина:

• як правило, невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надміру обережна;
• гостро потребує підтримки і схвалення навколишніх, залежна від них;
• конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводі;
• страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, найперше самій собі, свою значущість;
• ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
• нерідко «заглиблюється» у свої неприємності й невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
• занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.

Занижена самооцінка робить людину невпевненою у собі, вона намагається уникати вчинення будь-яких дій або ухвалення важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких труднощів ухвалювати рішення, які не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її у постійному емоційному і фізичному напруженні. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються важче. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтриманні добрих стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми.

 

 

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

• у дошкільному віці – емоційна реакція вагомих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
• у молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
• у підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
• у дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значущих для неї людей.

 

 

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і надто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їхній навчальній мотивації і успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

 

 

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію щодо батьківської оцінки. Батьківська позиція починає сприйматися лише як одна з можливих.

Однак при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Душевне й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Водночас жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і брутальними.

 

 

• називати учнів на ім’я, виявляти шанобливе ставлення до кожного;
• не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім'ї, не принижувати гідність;
• роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків;
• демонструвати однакові вимоги й однакове ставлення до всіх;
• відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу;
• уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших;
• доручати кожному виконання визначеного обов'язку в класі;
• перетворювати невдачі учнів у позитивний навчальний і життєвий досвід;
• уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі.

 

 

Уже в початковій школі діти мають ідентифікувати себе як особистість, яка заслуговує на повагу навколишніх і має поважати інших. Тому вже з першого класу діти дізнаються, що потрібно поважати себе та інших, незважаючи на відмінності, які існують між ними.

На тренінгах в основній школі учні мають змогу визначити свій рівень самооцінки, зрозуміти важливість адекватної самооцінки, її вплив на поведінку і стосунки з навколишніми. Дітям даються поради щодо підвищення самооцінки (адже занижена самооцінка зустрічається у підлітків набагато частіше ніж завищена).

Нижче наведено короткий зміст тренінгів, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класі.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 4. Неповторність людини. Цей тренінг допомагає дітям усвідомити неповторність кожної людини, на ньому пояснюють потребу ставитися до людей із повагою; розвиваються навички самоусвідомлення і самооцінки через позитивне ставлення до себе та інших людей.

2 клас

Тема 4. Друзі за інтересами. Урок сприяє підвищенню самоповаги та поваги до інших людей, розбудові дружніх стосунків, вчить толерантно ставитися до відмінностей у смаках і захопленнях, шукати спільні інтереси.

3 клас

Тема 7. Характер людини.  Тренінг допомагає сформувати в учнів уявлення про внутрішню красу людини; вчить розпізнавати позитивні й негативні риси характеру та мотивує дітей покращувати свій характер.

Тема 8. Самооцінка характеру. На цьому уроці дітям пояснюють, що самооцінка характеру не завжди збігається з думкою про нас інших людей; дають визначення поняття «самооцінка»; учні вчаться здійснювати самооцінку свого характеру, порівнюють її з оцінкою друга; міркують, що вони можуть змінити у своєму характері.

4 клас

Тема 3. Самооцінка і поведінка людини. Діти мають змогу проаналізувати, як формується самооцінка, як вона впливає на поведінку людини; вчаться адекватно реагувати на критику, розрізняти впевненість і самовпевненість; у них формується вміння гідно поводитись у будь-якій ситуації.

Тема 4. Шануй себе та інших.  Учні ознайомлюються з поняттями «повага» і «самоповага», розвивають практичні навички постановки та досягнення мети.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 1. Ти — особливий. Тренінг допомагає учням розвивати життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.

Тренінг 5. Упевнена поведінка. Учні ознайомлюються із перевагами впевненої поведінки, розвивають асертивність (неагресивну упевненість), самоповагу і повагу до інших людей.

6 клас

Тренінг 1. Самооцінка і здоров’я людини. На цьому уроці учням пояснюють, як формується самооцінка, обговорюють недоліки завищеної і заниженої самооцінки та переваги адекватної самооцінки, вправляють навички постановки і досягнення мети.

7 клас

Тренінг 1. Розбудова самооцінки. Учні ознайомлюються з поняттям «психологічна рівновага» та способами формування здорової самооцінки.

8 клас

Тренінг 1. Стать і статеві ролі. На тренінгу розкривають відмінність понять «біологічна стать» і «соціальна статева роль» (гендер). Учні ознайомлюються з концепцією гендерної рівності, що сприяє підвищенню самооцінки дівчат.

Тренінг 2. Упевнена поведінка. На уроці учні мають змогу розвинути навички впевненої поведінки, формувати почуття власної гідності й поваги до себе та інших.

9 клас

Тренінг 1. Характер людини. Учнів мотивують до самовдосконалення, вибору гідних зразків для наслідування.

Тренінг 2. Цінності — основа характеру. Тренінг сприяє формуванню у молоді моральної свідомості та правильної системи цінностей.

Тренінг 3. Самооцінка характеру. На уроці учнів мотивують до самовдосконалення, розвивають навички самооцінки, постановки і досягнення мети.

Тренінг 4. Самовизначення і вибір професії. Учні ознайомлюються зі складниками життєвого самовизначення, формулою вибору професії, їм надається підтримка у визначенні особистих мотивів для вибору професії.

10 клас

Тренінг 1. Як досягти мети. Урок сприяє розвитку навичок цілепокладання, на ньому учні вчаться оцінювати свої здібності й можливості на шляху до мети.

 

Список використаних джерел:

1. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон. 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0
3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcTDljMkd4TTJESXM

Опорна схема

Самооцінка. Види самооцінки

Формування самооцінки

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я

5.9 Протидія булінгу (короткий опис, приклади)

Зміст

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко

 

Про булінг

Булінг в Україні

Жертви та ініціатори булінгу

Форми та види булінґу

Наслідки шкільного насилля

Як реагувати на цькування

Що можуть зробити батьки

Що можуть зробити вчителі

Навчання навичок протидії булінґу у школі

 

 

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

 

 

 

	Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

 

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

 

 

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

 

 

 

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

• фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
• особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
• особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
• недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
• страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
• відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
• деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
• знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
• високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
• слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

 

 

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
• образливі жести або дії, наприклад, плювки;
• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

 

 

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

 

 

 

Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

 

 

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

 

 

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 

 

 

Насильство у школі – буденна реальність для багатьох людей в усьому світі. Переслідування, знущання, погрози онлайн, образи – все це негативно впливає на школяра та його успіхи в навчанні. Що стоїть за насильством у школах і що можна зробити, аби зупинити його, учні можуть дізнатися на тренінгах, які проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 4. Як відстояти себе. Діти демонструють уміння говорити «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі, наводять приклади позитивного та негативного впливу однолітків.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Учні розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього й недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 3. Як протистояти тиску однолітків. У ході заняття учні вчаться розпізнавати маніпуляції і протидіяти їм, демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії.

Тренінг 10. Підліткові компанії. Учні вивчають ознаки дружніх, недружніх, небезпечних компаній. Демонструють здатність припиняти агресію і насилля у своєму середовищі.

8 клас

Тренінг 3. Стоп булінг. Розвивають навички співчутливого ставлення до жертв насилля, навички надання і отримання допомоги. Вчаться розрізняти булінґ і піддражнювання, розробляють стратегії подолання булінґу

Тренінг 4. Безпека спілкування у мережі Інтернет. Учні усвідомлюють відмінності між поняттями «булінґ» і «кібербулінґ», демонструють навички в умінні захищати персональні дані, уникати ризикованої поведінки в мережі Інтернет.

 

Список використаних джерел:

 

1. Глобальне опитування про булінг [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ – Режим доступу до ресурсу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
2. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.
3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

 

Додаткові Матеріали

Інформаційна кампанія ЮНІСЕФ із протидії булінгу

5.10 Керування стресами (короткий опис, приклади)

Зміст

Людина не обирає свою хворобу,

але вона обирає стрес – і саме стрес вибирає хворобу.

Ірвін Ялом «Коли Ніцше плакав»

 

Види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Стрес і здоров'я

Ознаки емоційного вигорання

Стресова стійкість

Керування стресами

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

 

 

Доволі часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський учений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій у нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

 

 

Зазвичай стрес сприймають як негативне явище. Однак як помірне емоційне і фізичне напруження він потрібен людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсменові перед змаганнями чи акторові перед виступом. Подібний стрес називають еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

Інша річ, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти або триває надто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває у стані дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати гарний результат. «Перегорів до старту» – кажуть у таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але впродовж тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється дуже багато клопоту і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

 

 

Різні впливи, які викликають стрес, називаються чинниками стресу, або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).

Люди можуть відчувати стрес через вимушений голод або голодування для схуднення, від надміру їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, у результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.

Американський психолог Абрахам Маслоу виокремив сім груп, або рівнів, потреб:

Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. Насамперед мають задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належно дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дає змогу людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.

Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.

Відповідно до потреб людини можна перелічити й основні стресові фактори:

 

Потреби	Приклади стресових факторів
Фізіологічні	Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надміру швидкий темп життя або його різка зміна.
У безпеці, захисті, порядку, стабільності	Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.
У любові й належності до групи	Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їхні хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.
У повазі і самоповазі	Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, незмога реалізувати свої амбіції.
Естетичні	Відсутність гармонії і краси у житті.
Когнітивні	Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.
У самореалізації	Незмога реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.

 

Незмога реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднуються роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди, якщо нема змоги досягти бажаного, стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

 

 

Нема значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція відрізняється лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичного напруження – від практично невідчутного до «вискакування» серця із грудей і «заціпеніння» м'язів.

На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це виявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають, як «боротися чи втікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, впродовж яких життя людей залежала від їхньої реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини повинен був миттєво підготуватися до дії – втікати чи вступати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, пришвидшується серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти чималих зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Проте так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною у школі або сварку з близькою людиною.

На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу також є збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом, може спричинити паніку.

Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість розв’язувати проблеми, впадають у бездіяльність і апатію.

 

 

Причини стресу в дітей у підлітковому віці дуже різноманітні. Серед них, зокрема, такі:

• важка травма або захворювання;
• незадоволення своєю зовнішністю (вага, зріст, зовнішність, незграбність, слабкість, характер, здібності);
• ситуація в родині (часті сварки, насилля, алкоголізм, розлучення, смерть близької людини);
• стосунки з однокласниками і вчителями (зміна школи, завищені вимоги, неуспішність, суперництво, відсутність друзів);
• закоханість (як взаємна, так і нерозділена);
• небезпечні захоплення (залучення до поганих компаній, вживання наркотиків, алкоголю).

 

 

З усіх видів стресу найнебезпечнішим є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, мене вибито з колії, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу виявляються деякі специфічні симптоми, ознаки виснаження організму:

• виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;
• відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля;
• з’являються больові відчуття: найчастіше болять голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах;
• турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;
• втрачається здатність радіти, отримувати задоволення;
• з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього;
• підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад;
• загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.

Є професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигорання.

 

 

Фізичні	Емоційні	Інтелектуальні
втрата енергії; хронічна втома; часті і тривалі застудні захворювання; головні болі; проблеми зі сном; порушення травлення, різка втрата або збільшення ваги; «повернення» до минулих захворювань.	дратівливість; посилені або ослаблені реакції; безпорадність; депресія.	нав'язливі думки; негативне (песимістичне мислення); проблеми із зосередженням уваги, висловленням думок; зниження працездатності.

 

 

Організм людини дуже витривалий, поки стресове навантаження не перевищує певної межі – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, то рано чи пізно в ньому щось зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має вроджену стійкість до стресів (стресостійкість).

 

	Стресостійкість – становить собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

 

Значною мірою рівень стресостійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресостійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Проте стресостійкість також можна підвищити різними способами.

 

 

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Розрізняють фізичні, емоційні, інтелектуальні й духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть фізична активність щодня по 20 хвилин значно покращує самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування. Люди, які перебувають у стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, у яких містяться потрібні для подолання стресу вітаміни й мінерали.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення потрібно близько трьох тижнів. Щовечора треба лягати в один і той самий час. Перед сном потрібно провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

 

Емоційні способи керування стресом

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другові, подрузі, батькам. Проблема, обговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки й почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагають заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

 

Інтелектуальні способи керування стресом

Планування часу – неодмінний складник профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Однак якщо попри наші зусилля бажання не виконуються, ми звичайно відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

 

Духовні способи керування стресом

Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, проблемами справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять у безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

 

 

У початковій школі серйозним джерелом стресу може бути неорганізованість дитини, порушення нею розпорядку дня, внаслідок чого виникає перевтома. Тому в початковій школі профілактика стресу насамперед здійснюється через формування навичок здорового способу життя, мотивацію до життя за розпорядком дня, вчасне і збалансоване харчування, достатню рухову активність та повноцінний відпочинок. Також важливою профілактикою стресів є розвиток навичок самоконтролю і вміння будувати стосунки з дорослими й однолітками.

У п’ятому класі у багатьох дітей виникає сильний стрес внаслідок переходу з початкової школи до основної. Велика кількість нових предметів, учителів з різними вимогами, кабінетна система – все це може спричинити сильний стрес, який може призвести до зниження мотивації до навчання і погіршення стану здоров’я. Тому великий розділ програми з основ здоров’я присвячений розвитку вміння вчитися, раціонально організовувати свій час, виконувати домашні завдання, запобігати перевтомі.

У восьмому класі учні ознайомлюються з поняттям «стрес», його видами та причинами. Діти мають змогу дізнатися про безпечні способи керування стресом та методи підвищення стресостійкості. У дев’ятому класі вони ознайомлюються з методами емоційної саморегуляції, які допомагають зменшувати рівень стресу та долати його наслідки.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» та в рамках виховних годин для учнів 10 (11) класу.

 

Тренінги для основної та старшої школи

7 клас

Тренінг 3. Стрес і психологічна рівновага. На цьому уроці діти вчаться визначати джерела стресу у своєму житті, використовувати техніки самоконтролю.

Тренінг 4. Керування стресами. Учні ознайомлюються з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.

Тренінг 5. Стреси екстремальних ситуацій. На цьому тренінгу учні ознайомлюються з особливостями стресу в надзвичайних ситуаціях. Розвивають навички позитивного мислення.

9 клас

Тренінг 5. Емоційна саморегуляція. Учні ознайомлюються з поняттям «емоційна саморегуляція», базовими емоціями, загальною стратегією та прийомами самоконтролю.

 

Список використаних джерел:

1. Щербатых Ю. В. Психология стресса /Ю. В. Щербатых. – М.: Эксмо, 2006.
2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

Опорна схема

Види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Стрес і здоров'я

Ознаки емоційного вигорання

Стресова стійкість

Керування стресами

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

Додаткові Матеріали

6 причин, чому життя підлітка стресовіше за ваше

Як стрес впливає на мозок?