Модуль 1. Вступ. Роль освіти в адаптації тимчасово переміщених осіб

Індикація модуля, в якому знаходиться користувач

Усі люди світу мають однакові права

на користування природними благами світу

й однакові права на повагу.

Лев Толстой

Поведінкові реакції дітей із посттравматичним стресовим розладом

Проблеми дезадаптації дітей-переселенців

Адаптація внутрішньо-переміщених дітей до нової школи

Визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу

Події під час конфлікту на Сході України спричинили появу нової категорії населення – внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Внутрішньо переміщена особа (згідно з чинним законодавством) є громадянином України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або для уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсякденних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За даними ЮНІСЕФ, у лютому 2017 р. було офіційно зареєстровано 1 626 137 внутрішньо переміщених осіб, у тому числі 225 866 дітей.

У будь-якому конфлікті найбільше страждає найвразливіша категорія населення – діти. Саме вони зазнають труднощів соціального і психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання та звичного кола спілкування, особливо якщо така міграція спричинена війною.

Травматичний стрес вважається НОРМАЛЬНОЮ реакцією на НЕНОРМАЛЬНІ обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них – це можливість упоратися з ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватись ( звісно, якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію або надзвичайно загрозливу чи катастрофічну ситуацію (нетривалу або тривалу). За даними ВООЗ, близько 80 % постраждалих в екстремальних ситуаціях людей успішно справляються із травматичним стресом, і тільки у 20 % прояви травматичного стресу трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій виявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей

(за даними Американського національного центру з ПТСР)

У деяких працях психологічної тематики виокремлюють характерні психологічні синдроми, властиві дітям-мігрантам та внутрішньо переміщеним особам:

• психологічна інкапсуляція (дитина повністю замикається в собі);
• сімейна і групова ізоляція (замикання в сім’ї або у групі однолітків);
• соціальна дезорієнтація (намагається включитися в життя суспільства, але через неадекватне сприймання соціальних норм не в змозі це зробити).

Нерідко у ВПО, зокрема у підлітків, виявляються особливості, що змушують їх до участі в екстремістських акціях, зокрема: агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до місцевого населення, тримання осторонь, соціальна несправедливість. Таким чином, діти стикаються із проблемою соціальної дезадаптації. Дезадаптаційний стан провокує неуспішність, погану поведінку, дитина переходить до категорії важковиховуваних, «групи ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується і як наслідок– поведінка важкого учня стає ще менш керованою.

Очевидно, що дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів, тому проблеми таких учнів потрібно розв’язувати комплексно, мультидисциплінарно. Таким чином, вимогою до навчальних закладів стає проведення для учнів, які прибули до закладу, та членів їхніх родин інтенсивних вступних програм знайомства із приймальною громадою та її системою цінностей, місцевими традиціями, надання постійної освітньої підтримки у вивченні мови.

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи є одним із найважливіших складників адаптації родини за місцем переселення. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, включити її в освітній процес, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися – це частина роботи, яку мають виконати вчителі. Успішність цієї роботи починається з того, як дитина представлена в новому колективі. Спроба педагога підкреслити складний досвід, що його пережила дитина в зоні конфлікту, може стати причиною несприйняття новачка класом або призвести до зайвої “героїзації” його минулого. Безумовно, вчителі й однолітки мають дещо знати про нового учня, проте у школі, насамперед, треба зосередитися на включенні дитини у навчальний процес.

Коли діти потрапляють у новий колектив з усталеною структурою та лідерами, вони змушені заново вибудовувати стосунки як із новими однокласниками, так і з учителями. Змінюючи звичний колектив, школярі тривожаться, чи сприймуть їх нові однокласники, чи зможуть вони відповідати вимогам нової школи. Тому перш ніж скласти враження про здібності та можливості нового учня, важливо не лише оцінити його освітній рівень, а й враховувати, де навчалася дитина до переїзду. Якщо освітній рівень новачка нижчий за середній у новому класі, потрібно з’ясувати, чи це наслідок іншого рівня вимог у попередній школі, чи особистих здібностей дитини, та враховувати це в період адаптації.

На успішність адаптації переселенця впливає й те, як дитина добиратиметься до школи й додому після занять, як буде організоване її харчування, з ким вона залишатиметься після уроків, чи відвідуватиме музичну школу або спортивну секцію, якщо вона звикла це робити вдома. Тому контакт батьків з учителем та спілкування родин ВПО зі шкільним психологом особливо важливий. Для адаптації дитини важливо не тільки налаштовувати її на позитив, а й підготувати її до труднощів, які можуть виникнути, намагатися долати їх спільно. Батьківська підтримка дасть дитині відчуття безпечного тилу, впевненість у позитивному результаті і допоможе швидше влитися в новий колектив.

Нижче наведено основні критерії визначення успішності адаптації дитини до навчального закладу, які можуть бути застосовані й до адаптації дітей ВПО.

1. Презентаційний компонент адаптації до освітнього процесу полягає в ознайомленні дітей та їхніх батьків з особливостями організації навчально-виховного процесу, специфікою та особливостями діяльності навчального закладу (розпорядок, графік занять, вимоги до одягу, критерії оцінювання тощо). Важливо, щоб класний керівник (або інший педагог чи психолог) ознайомив дитину з навчальним закладом, провів екскурсію (самостійно чи попросив це зробити нових однокласників), розповів про вимоги, які висуваються перед новоприбулим, про свята і традиції, норми та правила саме цього навчального закладу.

2. Поведінковий компонент адаптації відображає, як дитина дотримується правил поведінки в навчальному закладі, відповідає загальноприйнятим нормам.

3. Емоційний компонент адаптації полягає в загальному емоційному стані дитини під час перебування у школі.

4. Соціально-психологічний компонент полягає в характеристиці місця особистості в системі офіційних та неофіційних стосунків. Проблема в тому, що ставлення до учня формується ще у молодших класах і рідко змінюється з роками, що ускладнює інтеграцію новоприбулого і нерідко призводить до його низького статусу в новому колективі та створює передумови для ситуації відторгнення.

5. Навчальний компонент полягає в успішності учня у навчальній діяльності. Низький рівень володіння розмовною українською мовою ускладнює процес навчання для переселенців із традиційно російськомовного Донбасу. Для поліпшення адаптації дітям-переселенцям потрібно організувати додаткові заняття з мови, в разі потреби треба залучати вчителя-логопеда, який допоможе із постановкою вимови. Дуже важливо створювати для новачків ситуації успіху, щоб діти не втратили віри в себе й мотивації до навчання.

Важливим аспектом допомоги з питання інтеграції є залучення батьків до навчально-виховного процесу. В навчальних закладах рекомендується проводити заходи з вивчення історії та культури держави, її різних регіонів, де можуть розглядатися питання культурної та релігійної різноманітності. Педагогам, які працюють з такою категорією дітей та членами їхніх родин, потрібно надавати науково-методичну і психологічну допомогу. Це можуть бути питання задоволення навчальних потреб учнів-переселенців, очікування вчителів щодо роботи з такою категорією учнів, педагогічні стратегії з розв’язання проблем дітей, які є внутрішньо переміщеними особами.

Список використаних джерел:

1. Звіт про ситуацію в Україні № 55 [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children_26268.html
2. Ковязіна К. О. Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб [Електронний ресурс] / К. О. Ковязіна.—( Серія «Соціальна політика»). – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf.
3. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери /Л. А. Мельник та ін.; за ред. Л. С. Волинець. – К. : ТОВ “Видавничий дім «Калита»”, 2015. – 72 с.
4. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська, О.В.Залеська та ін. – К.: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 c.
5. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: file:///D:/Users/Sony2/Downloads/pednauk_2015_8_53.pdf.