Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

5.1 Навички ефективної комунікації (короткий опис, приклади)

Зміст

Для успіху в житті вміння спілкуватися з людьми набагато важливіше за наявність таланту

Джон Леббок,

британський енциклопедист, політик

 

Функції комунікації

Вербальне і невербальне спілкування

Бар’єри ефективного спілкування

Поради для ефективного спілкування

Гендерні відмінності невербального спілкування

Складники активного слухання

Навчання комунікативних навичок у школі

 

 

 
 

Спілкування (комунікація) – процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом – повідомленнями.

 
 

 

Уміння ефективно спілкуватися – один із найголовніших чинників успіху в будь-якій сфері сучасного життя. Побудувати кар'єру, завести надійних друзів, влаштувати своє особисте життя, домогтися успіху і визнання неможливо без уміння ефективного спілкування.

Комунікативна компетентність є надійним фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Вдосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша позиція стає зрозумілою іншим людям. Тому, ймовірніше, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

 

Функції комунікації

 

Комунікація виконує кілька важливих функцій для життя людей, зокрема, такі:

 

  1. Задоволення потреби у спілкуванні. Всі люди – соціальні істоти. Ми маємо потребу в інших людях так само, як у їжі, воді, даху над головою. Двоє людей можуть годинами обговорювати різні дрібниці, про які з часом навіть не згадають. Вони просто задовольняли базову потребу в людському спілкуванні.
  2. Уточнення уявлення про себе. За допомогою комунікації ми дізнаємося, якими ми є та як люди реагують на нашу поведінку.
  3. Демонстрування поваги до іншого. Зустрівши знайому людину, ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт!» тощо. В такий спосіб ми показуємо, що вирізняємо цю людину з-поміж інших, тобто демонструємо повагу. Якщо нічого не говорити – ризикуємо заслужити репутацію зверхньої і нетактовної людини.
  4. Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, а і, що найважливіше, встановлюємо стосунки, які можуть розвиватись і поглиблюватись, або псуватись і заморожуватись.
  5. Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо через спостереження, читання, перегляд телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми. Коли ми вирішуємо, що вдягнути або за кого голосувати на виборах, ми радимося з навколишніми. У таких випадках відбувається обмін повідомленнями, що включає передачу й отримання інформації.
  6. Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоча б один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

 

 

Вербальне і невербальне спілкування

 

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів – невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів і систем для їх використання, загальних для людей одного і того самого мовного співтовариства.

Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, що супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в цій культурі або цьому мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування належать: міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова – невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, коли ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, ми доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосові певної висоти, гучності, темпу і тембру.

 

Бар’єри ефективного спілкування

 

 
 

Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

 
 

 

Здається, що може бути простішим за спілкування: один говорить, а другий слухає. Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, що його отримує співрозмовник (рис. 1).

Рис. 1. Бар’єри у спілкуванні

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Проте насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не зовсім однакові. Докладніше про причини виникнення непорозумінь у спілкуванні дізнаєтеся тут.

 

Поради для ефективного спілкування

 

 

Гендерні відмінності невербального спілкування

 

Невербальне спілкування чоловіків і жінок істотно різниться. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести — «стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття» — характеризують переважно як чоловічі. А жести — «тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі» — розпізнають як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, а й по-різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем у спілкуванні між статями.

 

 

 

 

Складники активного слухання

 

Активне слухання – неодмінна умова ефективної комунікації. Воно включає в себе зосередження, розуміння, запам'ятовування і критичний аналіз.

Зосередження – це зосередження уваги на тому, що і як повідомляють одне одному співрозмовники. Здатність зосереджуватися можна посилити, якщо переключатися з ролі мовця на роль слухача. При цьому потрібно дослухати співрозмовника до кінця, перш ніж відповісти. Також важливо підтримувати зоровий контакт, демонструвати свою зацікавленість словами, виразом обличчя, інтонацією, показувати це мімікою, жестами (наприклад, нахилитися до співрозмовника, торкнутися його руки). треба дотримуватися комфортної дистанції, не порушуючи особистого простору співрозмовника.

Розуміння – процес розшифрування повідомлень, тобто усвідомлення їх смислу. Розуміння потребує емпатії – здатності розпізнавання або переживання почуттів, думок і прагнень іншої людини. Активно слухати означає намагатися краще зрозуміти співрозмовника. Для цього використовують уточнювальні запитання і парафрази – переказ суті почутого своїми словами, наприклад «Чи правильно я зрозумів, що ...?»

Запам'ятовування – це процес накопичення отриманих від співрозмовника даних для подальшого їх відтворення. Часто ми майже відразу забуваємо почуту інформацію (наприклад, ім'я людини, з якою щойно познайомилися). Запам'ятовування поліпшується при повторенні інформації, використанні мнемонічних прийомів і якщо це можливо) складанні нотаток.

Критичний аналіз – це процес відокремлення фактів від суджень, оцінка обґрунтованості зроблених суджень і висновків. Факт – це перевірене твердження; висновок – це умовивід з кількох вихідних суджень (посилок) через встановлення логічного зв'язку між ними. Критично мислити означає вміння ставити й отримувати відповіді на такі запитання: чи грунтується висновок на визнаних фактах? чи висновок логічно обґрунтований? чи часом нема достовірної інформації, що ставить під сумнів логічність висновків?

 

Навчання комунікативних навичок у школі

 

Навчаючись у школі, діти активно розвивають навички комунікації на багатьох уроках, а також у позаурочний час у школі і вдома. Культура спілкування формується під впливом родини, друзів, а також засобів масової інформації. Однак деякі важливі аспекти навичок комунікації нерідко залишаються поза увагою. Це, зокрема, вміння слухати і чути, розуміти і використовувати «мову жестів», уникати непорозумінь, долати невпевненість у спілкуванні, знайомитися з новими людьми, просити про послугу чи по допомогу тощо. Заповнити ці прогалини допомагають тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках шкільних тренінгових занять.

 

Тренінги для початкової школи

2 клас

Тренінг 3. Наука спілкування. На цьому уроці діти вчаться розпізнавати вербальні й невербальні способи спілкування, щире і нещире спілкування, вправляються робити й отримувати компліменти.

3 клас

Тренінг 4. Школа спілкування. Відпрацьовують уміння розуміти і використовувати «мову жестів», а також попросити про послугу чи по допомогу, пояснюють переваги ввічливого спілкування.

Тренінг 5. Уміння слухати. Діти усвідомлюють відмінність між поняттями «слухати» і «чути», демонструють навички активного слухання (вміння «слухати всім тілом»).

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 4. Що сприяє порозумінню між людьми. Діти відпрацьовують навички комунікації, аналізують чинники, які сприяють взаєморозумінню і які заважають йому.

Тренінг 6. Спілкування з дорослими. Урок сприяє розвитку важливих комунікативних навичок, виховує повагу до старших, мотивує дітей у разі виникнення проблем звертатися до дорослих, яким вони довіряють.   

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Діти розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього та недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 4. Ефективне спілкування. Учні досліджують прогрес у засобах комунікації, розвивають уміння висловлюватися конкретно, ставити уточнювальні запитання, використовувати парафраз, щоб уникати непорозумінь.

Тренінг 6. Навички спілкування. Розвивають базові комунікативні навички: вміння знайомитися, підтримувати розмову, завершувати спілкування. Вчаться долати зайву сором’язливість, вправляються робити й отримувати компліменти.

10 клас

Тренінг 2. Ефективне спілкування. Учні ознайомлюються з формулою ефективного спілкування STEPS, у якій:

S (space) – це поняття про особистий простір, у якому людина почувається комфортно при контактах з різними людьми.

T (take turns) – це правило, яке вимагає говорити почергово, адже спілкування –рівноправний процес, у якому кожен повинен мати змогу висловитися.

E (eye contact) – потреба встановлення зорового контакту, який сприяє ефективній комунікації. Адже так ми не тільки виявляємо повагу до людини, а й маємо змогу спостерігати за її мімікою і розуміти емоції.

P (polite) – це ввічлива, приязна та відкрита манера спілкування, яка є надзвичайно привабливою. З ввічливими людьми залюбки спілкуються і встановлюють дружні стосунки.

S (stay on topic) – вимагає залишатися в темі (не змінювати її), поки триває обговорення.

 

Список використаних джерел:

  1. Вердербер Р. Психология общения / Р. Вердербер, К. Вердербер.—– СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.
  3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

Опорна схема

Функції комунікації

Вербальне і невербальне спілкування

Бар’єри ефективного спілкування

Поради для ефективного спілкування

Гендерні відмінності невербального спілкування

Складові активного слухання

Навчання комунікативним навичкам у школі

5.2 Навички самоконтролю (короткий опис, приклади)

Зміст

Ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так яскраво нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування...

К. Д. Ушинський

 

Поняття емоцій

Функції емоцій

Класифікація емоцій

Характеристика базових емоцій

Зовнішні вияви емоції

Емоційний інтелект

Способи емоційної саморегуляції

Навчання навичок самоконтролю у школі

 

 

Кожна людина живе у своєму афективному просторі. Одні люди спроможні розпізнавати величезну гаму переживань, іншим це недоступно; одні вміють контролювати інтенсивність вияву своїх емоцій, інші неспроможні до цього. Є кілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:

 

Поняття емоцій

 

У будь-який момент свого життя людина так чи інакше ставиться до себе, інших людей, різних подій та явищ, що відбуваються навколо неї. Деякі події викликають у неї радість, захоплення, інші – тугу, смуток, розчарування. Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності та поведінки.

 
 

Емоції (від лат. emovere – хвилювати, збуджувати) – це реакція людини чи тварини на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення.

 
 

 

У широкому розумінні терміни «емоції» і «почуття» часто вживаються як синоніми. У вузькому розумінні емоціями називають переживання, які виникають у конкретний момент, у певній ситуації, а почуттями – результат узагальнення багатьох емоцій, пов'язаних з тим чи тим об'єктом.

Емоції – це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини, що виникло в цей момент.

Почуття – це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, явищ тощо.

Виокремлюють три класи емоційних станів:

  1. Настрій – емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини. Характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, «неусвідомленість»; г) своєрідний дифузійний характер (настрій накладає відбиток на всі думки і дії людини в конкретний момент). Основними причинами та обставинами, що змінюють настрій, можуть бути: фізіологічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров'я, повноцінний сон поліпшують настрій); стан довкілля (бруд, шум, забруднене повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок поліпшують настрій); стосунки між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, тактовність поліпшують настрій).
  2. Пристрасть – глибоке і стійке захоплення. Характерні риси: а) висока інтенсивність; б) значна тривалість; в) глибина, заглибленість у предмет; г) виразність, визначеність, усвідомленість. Пристрасть активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод і досягнення мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому розумінні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, а й руйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).
  3. Афект – раптове переживання найвищої інтенсивності. Характерні риси: а) бурхливий зовнішній вияв; б) короткочасність; в) певна «неусвідомленість» переживання; г) різко виражений дифузійний характер. Варто зазначити, що сильні афекти захоплюють особистість повністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

 

Функції емоцій

 

Виокремлюють кілька регуляторних функцій емоцій: відбиваючу (оцінну), спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.

Відбиваюча(оцінна) функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція, становлячи собою майже миттєву інтегральну оцінку значущих для людини подій, часто дає можливість визначити корисність чи шкідливість чинників, що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація шкідливого впливу.

Спонукальна функція пов'язана з наявністю емоційного переживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії.

Підкріплювальна функція емоцій виявляється у процесах навчання і запам'ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції, запам'ятовуються швидше і є тривалішими.

Перемикальна функція емоцій виявляється в тому, що емоції часто спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть як визначати вибір лінії поведінки людини, так і викликати зміну цієї поведінки.

Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до певних подій, об'єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію.

 

Класифікація емоцій

 

Емоції класифікують за знаком, інтенсивністю та деякими іншими ознаками. За знаком емоції поділяють на позитивні й негативні. До позитивних належать: задоволення, радість, захоплення, милування та ін. До негативних – незадоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, туга, роздратування тощо.

Позитивні й негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю – силою їхнього виявлення (від ледь відчутного до бурхливого).

За впливом на рівень активності людини німецький філософ І. Кант поділяв емоції на стенічні й астенічні.

Емоції також поділяють на первинні і вторинні. Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. До первинних емоцій належать: страх і тривога – реакція на загрозу для інстинкту самозбереження; радість – реакція задоволення від реалізації потреб; гнів – як наслідок обмеження потреб. Вторинні емоції є суто людськими. Вони формуються у процесі соціалізації та усвідомлення власного «Я» (образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість тощо).

Також окремо виділяють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції пов'язані переважно з біологічними процесами, із задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини (емоції голоду, спраги тощо). Вищі емоції є справді людськими емоціями-почуттями та виникають з огляду на задоволення чи незадоволення суспільних потреб. Серед них виокремлюють три види:

  1. моральні (відображають ставлення індивіда до вимог моралі): почуття обов'язку, дружби, людської гідності тощо;
  2. інтелектуальні (пов'язані з пізнавальною сферою діяльності людини): здогадки, сумнів, подив тощо;
  3. естетичні (викликані красою чи потворністю явищ або об'єктів, що сприймаються).

 

Характеристика базових емоцій

 

За Аристотелем, налічують шість базових емоцій: радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду, за К. Ізардом – десять фундаментальних емоцій: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, зневага, страх, сором та провина.

Цікавість – психологічна настанова на пізнання світу і відкриття нового, джерело розвитку кожної людини і рушій прогресу людської цивілізації. Часто проста цікавість змушує людей докладати зусиль, працювати вдень і вночі, долати перепони і відмовлятися від багатьох благ, оскільки це пов’язано із задоволенням пізнавальних потреб і радістю відкриття.

Радість – приємні емоції, які наповнюють нас енергією, пробуджують творчий потенціал. Найчастіше ми відчуваємо ці емоції, коли живемо в гармонії з собою і з навколишнім світом, маємо змогу реалізувати свої мрії.
Здивування – емоція, що виникає при виникненні несподіваної ситуації. Це досить нестабільне почуття; воно швидко приходить і швидко зникає. Його основна функція — допомогти людині підготуватися до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події.

Гнів – це найбільш руйнівна емоція. Вона виникає тоді, коли ми відчуваємо загрозу. Гнів перешкоджає тверезо мислити й ухвалювати рішення.

Горе – негативно забарвлені душевні переживання, печаль, смуток, скорбота у поєднанні з розпачем; протилежне радості. Горе може бути викликане неочікуваними поганими подіями, обставинами, бідою, нещастям, смертю близької людини.

Огида – це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.

Зневага – почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь; негативно забарвлене почуття, що виникає стосовно об'єкта, який демонструє якості або поведінку, які суб'єкт не дозволяє собі демонструвати, оскільки сприймає їх соціально неприйнятними.

Страх – це передчуття лиха, коли ми відчуваємо загрозу нашому життю, здоров’ю, добробуту, стосункам, самоповазі. Страх може застерегти нас від потрапляння у небезпечну ситуацію, а помірне хвилювання — змусити краще підготуватися до контрольної.

Сором – ці емоції виникають, коли діємо всупереч тому, що вважаємо правильним, справедливим, або коли наші вчинки мають негативні наслідки. Ми відчуваємо сором, коли про скоєне нами хтось дізнається. Це дуже неприємне відчуття, і тому люди намагаються чинити по совісті.

Провина – відчуття сорому за себе, за те, що діяв усупереч своїм переконанням, навіть якщо ніхто й не дізнався про це.

 

Зовнішні вияви емоції

 

Існує так званий феномен «емоційного зараження» – емоції, особливо в середовищі стадних тварин, виражені в поведінці однієї особини, викликають схожі емоції в інших особин, які ці вияви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само наявний і особливо він помітний у поведінці натовпу.

Міміка – універсальний спосіб вираження емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної належності. Центр розпізнавання емоцій розташовується у правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.

Дослідження поведінки людей, які належать до різних культур, засвідчили, що у сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні, так і специфічні типи реакцій. Таким чином, варто зазначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи, специфічні для окремих культур.

Внутрішнє вираження емоцій (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників і однаково виявляється у представників різних культур, які проживають на різних континентах. А от форма та інтенсивність зовнішнього виявлення емоцій значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв цього соціуму. Це особливо стосується вираження емоцій зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами.

Наприклад, сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго треба плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки мають плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після встановлення миру між воюючими сторонами; родичі, які не бачилися кілька тижнів або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.

Сміх є доволі поширеною ознакою радості й задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражають також презирство і глузливе ставлення. Однак у Китаї сміх може означати гнів, а в давніші часи він був також формою поведінки, що личить слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з усмішкою, щоб применшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого рангу розглядався як демонстрування неповаги. Тому людина, якій виносили догану, мала усміхатися. Однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються зуби, також є образливим для високопосадовця.

Ще більші розбіжності простежуються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираження радості люди іноді заподіюють собі біль. Вілсон (цит. Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, яка, зненацька зустрівши сина, з радості подряпала себе до крові. Подібні форми вияву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії.

 

Емоційний інтелект

 

Найпоширенішим загальним визначенням інтелекту є визначення Д. Векслера: «Інтелект – це сукупність здібностей або глобальна здатність індивіда діяти цілеспрямовано, мислити раціонально й ефективно спілкуватися з оточенням».

Говард Гарднер (Gardner, 1983) розробив свою теорію множинного інтелекту як радикальну альтернативу тому, що він називає «класичним» поглядом на інтелект як на здатність до логічних роздумів. Модель Говарда Гарднера включає щонайменше сім основних підвидів (форм) інтелекту, серед яких, поряд із традиційними вербальним і логіко-математичним, просторовий, музичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний (interpersonal) і внутрішньоособистісний (intrapersonal) інтелект.

Одним із виокремлених Г. Гарднером типів інтелекту є соціальний інтелект, який визначається як здатність розуміти людей і впливати на них. Емоційний інтелект розглядають як підструктуру соціального інтелекту, яка включає здатність спостерігати власні емоції і емоції інших людей, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для керування мисленням і діями.

Поняття «емоційний інтелект» почали використовувати з 1990 року з подачі американських дослідників Пітера Селовея і Джека Майєра. Вони об’єднали в цьому понятті групу ментальних здібностей, які допомагають усвідомити і зрозуміти власні емоції і емоції навколишніх. Відповідно до опису, запропонованому Майєром і Селовеєм, виокремлюють чотири складники емоційного інтелекту.

 

  1. Точність оцінки та вираження емоцій. Важливо розуміти свої емоції та емоції інших людей, пов’язані як з внутрішніми, так і з зовнішніми подіями. Це здатність визначати емоції за думками, фізичним станом, зовнішнім виглядом, поведінкою. Це здатність точно визначати емоції і пов’язані з ними потреби.
  2. Використання емоцій у розумовій діяльності. Те, як і про що ми думаємо, залежить від того, як ми почуваємося. Емоції впливають на розумовий процес і готують нас до певних дій. Ця здатність допомагає зрозуміти, як використовувати емоції і думати ефективніше. Керуючи своїми емоціями, людина може дивитися на світ під різними кутами і розв’язувати проблеми ефективніше.
  3. Розуміння емоцій. Це означає, що людина вміє визначити джерело емоцій, класифікувати їх, розпізнавати зв’язок між емоціями і словами, інтерпретувати значення емоцій, розуміти складні почуття, переходи між емоціями і подальший розвиток емоцій.
  4. Керування емоціями. Як говорилося вище, емоції впливають на мислення, тому їх потрібно враховувати під час вирішення завдань, ухвалення рішень і вибору своєї поведінки. Вміння керувати своїми і чужими емоціями дозволяє використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або усуватися від них.

 

Деякі дослідники (зокрема, Деніел Голдман у бестселері «Emotional Intelligence») вважають, що «емоційна компетентність» (EQ) відіграє важливішу роль, ніж «академічна» (IQ). На досягнення життєвого успіху і розумові здібності впливають лише приблизно на 20 %, а решта (80 %) – належить іншим чинникам, зокрема, й емоційному інтелекту.

Індивіди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту мають виражені здібності до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до управління емоційною сферою, що обумовлює більш високу адаптивність і ефективність у спілкуванні. Кінцевий продукт емоційного інтелекту – ухвалення рішень на підставі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісне значення. Емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції.

 

Способи емоційної саморегуляції

 

Для того щоб зменшити емоційне напруження та навчитися керувати своїми емоціями, можна використовувати кілька поданих нижче способів.

1. Мускулатура

Найпростіший, але достатньо ефективний спосіб емоційної саморегуляції — розслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти лицьові м`язи, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися керувати і відповідними емоціями. Вправи для релаксації м`язів особи включають завдання на розслаблення тієї або тієї групи мімічних м`язів (лоба, очей, носа, щік, губ, підборіддя). Суть їх — у чергуванні напруження і розслаблення різних м`язів, щоб легко було запам`ятати відчуття розслаблення за контрастом із напруженням. Вправи виконують за активної спрямованості уваги на фази напруження і розслаблення за допомогою словесних самонаказів, самонавіяння. Після такого тренування можна легко за уявним наказом у потрібний момент розслабити всі м`язи.

2. Дихання

Важливим резервом у стабілізації свого емоційного стану є вдосконалення дихання. Навчившись впливати на своє дихання, можна набути ще один спосіб емоційної саморегуляції. Значення дихальних вправ полягає у свідомому контролі за ритмом, частотою, глибиною дихання. Є безліч вправ із дихальної гімнастики, які навчать контролювати емоції.

3. Візуалізація

Візуалізація – це створення внутрішніх образів у свідомості людини, тобто активізація уяви за допомогою слухових, зорових, смакових, нюхових, дотикових відчуттів, а також їх комбінацій. Відтворивши у свідомості образи зовнішнього світу, можна швидко відійти від напруженої ситуації, відновити емоційну рівновагу.

Різновидом візуалізації є вправи «сюжетної уяви», основані на навмисному використанні кольорів і просторових уявлень свідомості людини. Свідомі уявлення забарвлюються в потрібний колір, відповідний модельованому емоційному стану. Колір має могутню емоційну дію на нервову систему. Червоний, оранжевий, жовтий – кольори активності; блакитний, синій, фіолетовий – кольори спокою; зелений – нейтральний. Колірні (температурні, звукові, дотикові) відчуття краще доповнювати просторовими уявленнями. Якщо треба заспокоїтися, відпочити, потрібно представляти широкий, відкритий простір (морський горизонт, просторе небо, широка площа, обширна зала театру і т. д.). Для мобілізації організму на виконання відповідального завдання допомагають образи тісних, вузьких просторів з обмеженим горизонтом (вузька вулиця з високими будинками, ущелина, тісна кімната). Поєднання цих прийомів дозволяє викликати необхідний емоційний стан у потрібний момент (спокійний – просторий морський берег, зимовий пейзаж у бузкових сутінках; що бадьорить – літній пляж яскравим сонячним днем, сліпуче сонце, яскраво-жовтий пісок). Треба вжитися в картину, що представляється, відчути її і зафіксувати у свідомості. Поступово виникне стан розслаблення і спокою або, навпаки, активності й мобілізованості.

Виконують вправи під музичний супровід: спочатку звучить спокійна, плавна музика, потім поступово музичний темпоритм пришвидшується.

 

Навчання навичок самоконтролю у школі

 

Розвиток самоконтролю – одна з найважливіших передумов самостійної діяльності дітей. Без самоконтролю та без допомоги дорослого дитині буде складно виконати те чи те завдання. А досягти успіхів у навчанні за таких умов непросто, навіть якщо дитина має достатній рівень знань. Розвинути навички самоконтролю допоможуть тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів і в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 5. Настрій і почуття. На цьому уроці діти вчаться розпізнавати, уявляти, висловлювати почуття та розповідають про способи поліпшення настрою.

Тема 6. Вчимося приймати рішення. Діти вчаться передбачати наслідки й ухвалювати зважені рішення за допомогою «правила світлофора» та пояснюють, чому потрібно продумувати наслідки своїх вчинків.

3 клас

Тема 6. Як залагодити конфлікт. Діти пояснюють, чому в конфліктній ситуації треба шукати рішення, яке підходить усім, і вчаться тактовно обстоювати свою думку, дискутувати за допомогою аргументів.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти усвідомлюють відмінності між поняттями «почуття» і «співчуття», вчаться толерантно висловлювати свої негативні почуття (незадоволення, образу). Розвивають уміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

7 клас

Тема 3. Стрес і психологічна рівновага. На цьому уроці діти пояснюють, що таке стрес, які є види стресу, демонструють уміння використовувати техніки самоконтролю у стресових ситуаціях.

Тема 4. Керування стресами. Учні ознайомлюються з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.

Тема 5. Стрес в екстремальних ситуаціях. На цьому тренінгу учні ознайомлюються з особливостями стресу у надзвичайних ситуаціях, демонструють уміння змінювати негативні думки на позитивні.

9 клас

Тема 5. Емоційна саморегуляція. На цьому уроці учні розпізнають базові емоції, пояснюють значення емоційної саморегуляції для здоров’я людини та демонструють уміння застосовувати загальну стратегію й окремі прийоми самоконтролю (асоціацію, дисоціацію, рефреймінг).

10 клас

Тема 1. Як досягти мети. Урок сприяє розвитку навичок цілепокладання, вчить дітей оцінювати свої здібності і можливості на шляху до мети.

 

Список використаних джерел:

  1. Психофізіологія емоцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
  2. Емоційний інтелект і його розвиток [Електронний ресурс] // Портал про здоров'я. – Режим доступу до ресурсу: https://ukrhealth.net/emocijnij-intelekt-i-jogo-rozvitok/.
  3. Емоції та почуття [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://cinref.ru/razdel/00100astronomia/13/257682.htm.
  4. Емоції та почуття [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://ua-referat.com/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F.
  5. Емоція [Електронний ресурс] // Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%8F.
  6. Способи саморегуляції емоційного стану [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://toplutsk.com/articles-article_151.html.
  7. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.

Опорна схема

Поняття емоцій

Функції емоцій

Класифікація емоцій

Базові емоції

Як проявляються емоції

Емоційний інтелект

Складові емоційного інтелекту

Способи емоційної саморегуляції

Навчання навичкам самоконтролю в школі

Додаткові Матеріали

Множинний інтелект: від теорії до практики

Куб Льовхейма

5.3 Навички емпатії (короткий опис, приклади)

Зміст

Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима.

Даніель Г. Пінк

Емпатія – річ інтуїтивна, але також – це те, над чим можна працювати інтелектуально.

Тім Мінчайн

 

Поняття емпатії

Рівень емпатії

Порушення рівня емпатії

Розвиток емпатії

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Навчання навичок емпатії у школі

 

 

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія як особливий спосіб розуміння іншої людини є невід’ємною частиною такого контакту. Емпатію також вважають вагомим чинником морального розвитку особистості. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – неодмінна умова розвитку особистості, ознака її емоційної та соціальної зрілості.

 

Поняття емпатії

 

Емпатія (грецьк. em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан і як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації. Емпатія як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, вміння перебрати на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевне метушіння, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.

Поняття «емпатія» у 1909 році ввів у психологію Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з погляду співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що впродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці із філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія — доволі складний процес.

Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що більше людина схильна до співпереживання, то вища її готовність допомогти в конкретному випадку.

Емпатійність виявляється у:

У психології емпатію розглядають, як єдність емоційних, когнітивних та вольових процесів. Серед видів емпатії виокремлюють такі:

  1. емпатію емоційну – реакцію афективного типу, основану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; готовність відгукнутися на почуття і душевні хвилювання.
  2. емпатію когнітивну – що грунтується на розумових процесах: здатності інтенсивно проаналізувати інформацію про співрозмовника, готовність зрозуміти і прийняти його позицію, а також здатності передбачити його психологічні реакції в конкретних ситуаціях.
  3. емпатію поведінкову – реакція вольового типу, виражається у мотивації до альтруїстичної допомагаючої поведінки на користь іншої людини, спрямованої на поліпшення її емоційного стану.

 

Рівень емпатії

 

За допомогою психологічних тестів можна визначити власний рівень емпатії. Діагностика емпатії умовно поділяє людей на три рівні.

 

  1. Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
  2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою душевною проблемою. Розуміє емоційні метушіння інших людей, але вважає, що не варто виставляти свої почуття напоказ.
  3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Часто не відокремлює свої емоційні проблеми від проблем інших людей, однаково співпереживає близьким і стороннім людям.

 

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Насамперед, це робота, пов'язана зі спілкуванням. До прикладу, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі. Вважають, що жінки більш схильні до проявів емпатії, ніж чоловіки. Проте це не є характеристикою статі. Так заведено, що від дівчат очікують співчутливішої поведінки, а також більшого прояву уваги. А от чоловікам не прийнято бути емпатійними. Та це лише упередження. Є велика кількість чоловіків із високим рівнем емпатії, і ,навпаки, жінок, у яких рівень емпатії недостатньо розвинений.

 

Порушення рівня емпатії

 

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак високий рівень емпатії молодших школярів, із властивими їм надмірною чуйністю, вразливістю, переважно емоційним сприйманням проблем інших, може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань. Підвищена потреба в любові часто стає причиною конформності, невміння будувати адекватні рольові стосунки у шкільному середовищі, відстоювати себе. Подібна стратегія може заважати процесу соціально-психологічної адаптації дитини.

Як приклад порушення розвитку емпатії можна розглянути поведінку учасників конфліктної ситуації. Зазвичай, у конфлікті з агресивними проявами присутні жертва та переслідувач. Представниками агресивної сторони переважно є люди з недорозвиненою емпатією, а в ролі жертв постають особи із завищеною, порівняно із більшістю, диспозиційною терпимістю. Як це не дивно, але вони співчувають своїм кривдникам, щоправда, в основі такого співчуття є страх перед кривдником та невпевненість у власних силах. І їхній завищений рівень емпатії в цьому випадку формується як компенсаторний механізм, своєрідний психологічний захист. Якщо конфлікт не надто тривалий у часі або щойно почався, підліток із завищеною емпатійністю стверджує, що він «не хоче образити…/йому шкода того…», хто виявляє до нього агресію.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені особливо розрізняти різні емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм більше притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії. Причиною того є низький мотиваційно-установчий рівень готовності до життя в колективі, через агресивність, замкненість або тривожність, недостатній загальнокультурний та соціокультурний розвиток у результаті педагогічної занедбаності дитини.

Однак у структурі емпатії як у надміру, так і в недостатньо співчутливих дітей простежується дещо спільне − дисбаланс її компонентів. Як надмірне домінування (у високоемпатійних), так і недорозвиток (у малоемпатійних) будь-якого компонента емпатії— емоційного, когнітивного чи поведінкового,— порушує рівновагу у структурі емпатії, спотворює її розвиток та призводить до переродження її в інший феномен чи навіть негативну рису особистості [7].
Тому адекватний рівень емпатії є важливим складником гармонійного розвитку особистості.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні і неемоційні діти без проблем завдають біль іншим, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими. Такі якості особистості, на думку вчених, можуть бути через особливості мозкових структур. Зокрема, експерти вказують на мигдалеподібне тіло, що входить в лімбічну систему, як на винуватця холоднокровності і руйнівної поведінки. Людина з недостатньо активним або недостатньо розвиненим мигдалеподібним тілом може не відчувати емпатії або не стримувати насильство. Докладніше про ці дослідження дізнаєтесь у додаткових матеріалах.

 

Розвиток емпатії

 

Емпатія може бути вродженою здатністю, що дуже яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один – його обов'язково підтримають інші. Емпатія також розглядається як навичка, що набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, намагаючись не враховувати власні упередження, інтерпретації і по-справжньому прислухаючись до іншої людини. Не дивно, що емпатія набувається з досвідом, адже простіше зрозуміти переживання іншої людини, якщо те саме доводилося переживати у своєму житті.

Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка, школи до процесу виховання долучаються вихователі та вчителі [2]. Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме розвиткові стосунків між дітьми, як він сам виявляє емпатію до учнів, як він допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, учитель має заохочувати дітей дбати одне про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їхнім самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати надолужити пропущений матеріал. Емпатійність дітей виявляється також у їхньому піклуванні про тварин, у ставленні до рідних.

Мистецтво є потужним джерелом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в новий світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, гарні фільми, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії. Набути емпатійного досвіду можна, читаючи гарні літературні твори, уявляючи себе на місці героїв, переживаючи їхні почуття.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати у тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми, попросити допомоги у дорослих. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона зрозуміє мотивацію інших людей [1].

 

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

 

Інклюзія, з педагогічного погляду, – це повне залучення УСІХ учнів в УСІ аспекти загальноосвітнього навчального простору, реформування загальноосвітніх шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей. Інклюзія – це розкриття особистості кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є доволі складною, щоб забезпечити простір для розвитку, і водночас відповідає можливостям дитини.

Метою інклюзивної освіти є забезпечення рівного доступу до якісної освіти в умовах загальноосвітнього навчального простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної людини; створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами через упровадження інноваційних технологій, зокрема інклюзивного навчання.

Відповідно до мети перед інклюзивною освітою стоять такі завдання:

Переваги інклюзивної освіти подані на схемі «Переваги інклюзивної освіти».

Переваги інклюзивної освіти

Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для здорових дітей, членів їхніх родин і суспільства загалом. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами і здоровими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають чуйнішими, готовими до взаємодопомоги. Така співпраця сприятиме розвитку емпатії в учнів, доброзичливості та дружнього ставлення одне до одного [6, 2, 3].

 

Розвиток навичок емпатії у школі

 

Деякі інтерактивні (тренінгові) методи, що їх широко використовують під час викладання основ здоров’я і можуть використовувати на інших предметах, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).

Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учневі уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і погляди інших, більше зважатимуть на них.

Рольові ігри – характеризуються обігруванням певних життєвих ситуацій і можливістю подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу ліпше зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритися і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.

Аналіз історій і ситуацій – докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося у житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

У програмі предмета «Основи здоров’я» є окремі теми, що стосуються розвитку емпатії до навколишніх— дорослих та однолітків.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 1. Моя родина. У дітей формується уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємодопомоги та відповідальності.

2 клас

Тема 5. Друзі з особливими потребами. У ході заняття дізнаються, що відчувають люди з вадами здоров’я, якщо вони не мають друзів; наводять приклади видатних людей із вадами здоров’я, які досягли життєвого успіху; формується вміння висловити підтримку людям з особливими потребами.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 1. Ти — особливий. Учні розвивають життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.

Тема 2. Ми — особливі. Розвиток навичок толерантності, протидії дискримінації, вміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти вчаться толерантно (у безоцінній манері) висловлювати свої негативні почуття (незадоволення, образу). Розвивають уміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

 

Список використаних джерел:

  1. Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев,Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д. Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
  2. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : Ранок, 2014. – 144 с.
  3. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
  4. РОЗВИТОК ЖИТТЄВИХ НАВИЧОК. Навчально-методичний посібник для роботи зі старшокласниками і випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.– Київ, 2011.
  5. Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова. – Одеса: Хорс, 1995.
  6. Бойчук Ю. Д., Бородіна О. С., Микитюк О. М. ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я: [монографія].
  7. Рябовол Т. А. Соціально-психологічні чинники розвитку емпатії у молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Т. А. Рябовол. – Режим доступу до ресурсу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf.
  8. Барбара Б. Х. Когда твой ребенок — психопат [Електронний ресурс] / Брэдли Хагерти Барбара. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/kogda-tvoy-rebenok-psikhopat/.

Опорна схема

Поняття емпатії

Рівень емпатії

Порушення рівня емпатії

Розвиток емпатії

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Навчання навичкам емпатії у школі

Додаткові Матеріали

ПОНЯТТЯ ЕМПАТІЇ В ЛІНГВІСТИЦІ

5.4 Навички кооперації (короткий опис, приклади)

Зміст

  Ніяка інша колекція так не знадобиться нам на схилі років, як “колекція спогадів і людських стосунків”, а якщо її не буде зовсім, то ту порожнечу в душі, яка неодмінно виникне на її місці, не зможуть заповнити ні різноколірні магніти , ні томики класиків, ні навіть яйця Фаберже і всі діаманти на світі.

О. Рой

 

Поняття міжособистісних стосунків

Категорії стосунків

Рівні комунікації

Здорові стосунки і навички, потрібні для їх підтримки

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Навчання навичок кооперації у школі

 

 

Здорові взаємини – запорука щасливого й успішного життя. Вчені стверджують, що вони сприяють зменшенню кількості стресів і хвороб, зростанню популярності серед однолітків і впевненості у собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищому рівню фінансового добробуту, стабільності в подружньому житті, самоповазі й усвідомленню сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні стосунки, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і розв’язують проблеми.

 

Поняття міжособистісних стосунків

 

 
 

Під «міжособистісними стосунками» розуміють сукупність взаємодій, які виникають між окремими людьми, часто супроводжуються емоційними переживаннями і деякою мірою відтворюють стан внутрішнього світу людини.

 
 

 

Міжособистісні стосунки ґрунтуються на різних видах спілкування, які включають невербальні зв'язки, певний зовнішній вигляд, рухи тіла і жести, усне мовлення і т.д. Вони поєднують у собі когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти.

Когнітивний компонент означає такі особливості міжособистісних стосунків, як різні форми пізнання – уява, сприймання, відчуття, пам'ять, мислення. Всі вони дозволяють розпізнати в людини її індивідуальні психологічні особливості і досягти розуміння, яке, своєю чергою, залежить від адекватності (того, наскільки точно ми сприймаємо психологічний портрет особистості, з якою вступаємо у взаємодію) та ідентифікації (ототожнення своєї особистості з особистістю іншого індивіда).

Емоційний компонент означає переживання, які ми відчуваємо під час спілкування з тими чи тими людьми. І вони можуть мати як позитивний, так і негативний характер, тобто у процесі міжособистісних стосунків можна відчувати симпатію чи антипатію, задоволеність своїм партнером та результатами спільної діяльності, або незадоволення і розчарування. Ми можемо відчувати емпатію, або емоційний відгук, на переживання іншої особистості, що виражається у співпереживанні і співчутті.

Поведінковий компонент характеризує міміку, жестикуляцію, пантоміміку, мову і дії, які виражають ставлення людини до інших людей чи групи загалом. Власне поведінковий компонент і виступає регулятором характеру міжособистісних стосунків.

 

Категорії стосунків

 

Якщо ранжувати стосунки від «шапкового знайомства» до найбільш довірливих стосунків, то можна розподілити людей, які входять із нами в контакт, на три категорії – знайомі, друзі і близькі люди.

Знайомі – це люди, яких ми знаємо на ім’я та при нагоді можемо поговорити. Це, наприклад, сусід, однокласник або колега по роботі. Такі стосунки зазвичай складаються самі собою і мають поверхневий характер.

Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт. Бажаючи подружитися, люди можуть вийти за рамки формальних стосунків, щоб краще пізнати одне одного. Якщо вони відчують, що їм приємно спілкуватися, то можуть стати друзями.

Близькі – це люди, з якими у нас встановилися найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми різняться найбільшим ступенем відданості і відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють одне одному свої таємниці і вважають такі стосунки особливими.

 

Рівні комунікації

 

Американський психолог Джон Пауел виокремив п’ять рівнів комунікації, на яких люди спілкуються залежно від якості їхніх стосунків.

Перший рівень (фрази) – люди ледь знайомі або цілком чужі одне одному, їхнє спілкування обмежується короткими репліками: «Вітаю», «Як справи?», «Чудова погода», «Усе гаразд», «Помаленьку», «Бувай».

Другий рівень (факти) – люди розмовляють, але не про себе, а на нейтральні теми: про події у школі, спорт, політику, обмінюються чутками про спільних знайомих.

Третій рівень (думки) – люди розповідають дещо про себе, але не надто відкриваються. Обережно висловлюють свої судження й оцінки, стежать, щоб не сказати зайвого. Уважно придивляються і намагаються зрозуміти, чи цікаві одне одному. Якщо на цьому етапі вони відчули взаєморозуміння, якщо їхні погляди і смаки збігаються, стосунки між ними можуть розвиватися. Коли цього не відчувається, вони можуть легко повернутися на попередній рівень комунікації.

Четвертий рівень (почуття) – люди поступово, крок за кроком відкриваються, починають говорити про особисте, відверто ділитися своїми почуттями.

П’ятий рівень (довіра) – вершина комунікації, досконале порозуміння. Вимагає цілковитої щирості, тут нема місця недомовкам. Люди почуваються одне з одним у цілковитій безпеці, не бояться розкритися, показати свої переваги й недоліки, оскільки впевнені, що їх люблять і поважають такими, якими вони є.

 

Здорові стосунки і навички, потрібні для їх підтримки

 

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу в спілкуванні і сумують, коли змушені розлучатися. Нездорові стосунки характеризуються підозрами, егоїзмом, бажанням усе контролювати і підпорядковувати.

Ознаками здорових стосунків є:

Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди знаходять задоволення в тому, щоб дбати одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінилися і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше.

Чесність є важливим складником здорових стосунків. Якщо люди чесні одне з одним у словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний зруйнувати стосунки.

Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти одне одному. Вони діляться інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них.

Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу одне до одного. Навіть якщо їхні думки не збігаються, виявилися різні політичні погляди або уподобання в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне у спірній ситуації.

Важливим компонентом соціальної зрілості є здатність будувати і підтримувати здорові стосунки. Для цього потрібно володіти багатьма життєвими навичками, найважливішими з яких є навички комунікації, кооперації і компромісу.

Здорові стосунки = Комунікація + Кооперація + Компроміс

Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування одне одного і полегшать процес взаєморозуміння.

Кооперація дає змогу досягти того, що люди не спроможні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда, для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі колективи.

Компроміс означає вміння розв’язувати проблеми у стосунках через взаємопоступки. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає взаємопоступки і те, що ці поступки мають бути прийнятні для всіх сторін.

 

Стосунки з батьками

 

Традиційно головним інститутом виховання дитини є сім'я. Те, що вона в дитячі роки набуває в сім'ї, зберігає упродовж усього подальшого життя. Сімейне виховання дитини продуктивне, якщо воно здійснюється в атмосфері любові, взаєморозуміння і поваги. У кожній родині складається певна, далеко не завжди усвідомлювана батьками система виховання дітей. Батьки використовують різні прийоми виховання залежно від своїх знань і уявлень про правильне виховання, власного досвіду дитинства, особливостей характеру дитини, її поведінки цієї миті. Насправді вони мають створювати розумні обмеження автономії дитини, сприяти розвитку самоконтролю і при цьому намагатися не пригнічувати цікавість, ініціативу, бажання експериментувати й освоювати нове, а виявляти любов і схвалення, заохочувати успіхи, розвивати в дитини відчуття впевненості у своїх силах і можливостях.

Батьки – це зразок, приклад для наслідування, втілення кращих особистісних якостей, модель взаємин з іншими людьми і джерело життєвого досвіду і знань. Однак у підлітковому, а особливо у старшому підлітковому (юнацькому) віці, батьки вже не є для підлітка таким абсолютним авторитетом, як у дитинстві. Прагнення до наслідування і ступінь ідентифікації з батьками помітно знижуються, а прикладом і моделлю для наслідування починають виступати інші люди — дорослі, «кумири» з числа відомих акторів, спортсменів, співаків, однолітки. Разом з тим підлітки хочуть мати таких батьків, які «подають гідний приклад для наслідування».

Попри те, що в підлітковому віці стосунки дітей і батьків ускладнюються, нерідко стають конфліктними, підтримка дитини з боку батьків не втрачає своєї значущості. Батьки, як і раніше, залишаються для підлітка джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона відчуває себе беззахисною і безпорадною. Емоційна підтримка особливо важлива, тому що підліток вступає в фазу інтенсивного формування «Я-концепції», яка нерідко супроводжується суперечливими переживаннями, полярними оцінками, гострим почуттям неповноцінності, невмінням адекватно і конструктивно реагувати на невдачі. За таких умов сім'я здатна забезпечити базове почуття безпеки, будучи джерелом постійної оптимістичної підтримки, яка вселяє в підлітка впевненість у своїх силах, сприяє зниженню відчуття тривоги, що виникає у підлітка в нових або стресових ситуаціях.

Залежність підлітка від сім'ї усе ще доволі значна. Батьки – є «верховною владою», від якої залежить задоволення значної частини потреб, зокрема й матеріально-побутових, що в підлітковому віці має особливе значення, оскільки в цей період становище в колективі однолітків багато в чому визначається наявністю престижних речей, одягу і т. д.

Спілкування з батьком і матір'ю в підлітковому віці складається по-різному. У різних країнах світу здебільшого підлітки вважають за доцільне звертатися з усіх питань, пов'язаних з особистісними, соціальними, навчальними і навіть світоглядними проблемами, до матері, а не до батька. Старшокласники, незалежно від статі, відвертіші з матір'ю, ніж з батьком, частіше звертаються до неї за порадою і співчутливіше ставляться до неї. Батьки мають перевагу в «інформаційній сфері», обговоренні політики, спорту. Психологічні причини такої переваги у підлітків – у жорсткості й інструментальності чоловічого характеру, що ускладнюють взаєморозуміння і компроміси, а також у тому, що тати проводять менше часу з підлітками.

 

Стосунки з однолітками

 

Якщо дошкільнята й молодші школярі ще не розмежовують дружбу і приятельські стосунки, то підлітки вже вважають дружбу винятковим, індивідуальним ставленням. Що старша людина, то менший вплив на її дружні стосунки надають зовнішні, ситуативні чинники. Прихильність дитини вимагає постійного підкріплення, відсутність безпосереднього контакту одне з одним швидко руйнує цю прихильність. У підлітковому віці дружба може зберігатися і на відстані. Зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, у юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження глибшої спільності.

У підлітковому віці відбувається розвиток самосвідомості і визначення ідентичності. Підліток «приміряє» на себе різні соціальні ролі, шукає відповіді на запитання: «Хто я?», «Який я?», «Ким я хочу бути?», «Якою людиною хочу стати?», «Яка у мене буде сім'я? » Ідентичність підлітка формується під впливом його соціального оточення, особливо стосунків з однолітками. Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. У процесі такого спілкування вони набувають неоціненний емоційний досвід і задовольняють чимало потреб: у безпеці, повазі, належності до групи. Це допомагає їм розвинути важливі соціальні навички: вміння бути членом команди, знаходити баланс між власними інтересами та бажаннями інших людей.

Приятельські стосунки – стосунки між однолітками, які мають спільні інтереси і захоплення, але не обов'язково глибокі емоційні зв'язки. Наприклад, можна дружити з однокласником або товаришем по футбольній команді і спілкуватися з приятелями у кафе, на шкільних дискотеках, у соціальних мережах. Приятельські стосунки можуть перерости у близьку дружбу, що передбачає міцні емоційні зв'язки. На відміну від приятелів, у друзях більше цінується індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший – і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне придбання.

Дружба – це вагомі стосунки між людьми, основані на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі, готовності надавати підтримку. Близькі друзі почуваються комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і таємницями. Вони довіряють і надають одне одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, друзі намагаються розв’язати їх і помиритися. Деякі дружні стосунки, формуючись у школі, можуть зберігатися впродовж усього життя.

 

Навчання навичок кооперації у школі

 

Розвиток здорових міжособистісних стосунків можливий за умови, що людина здатна встановлювати контакти з людьми, знаходити з ними спільну мову. Цьому сприяють легкість і контактність, довіра і розуміння, відсутність маніпуляції і користі, а також уміння працювати в команді. Розвинути навички кооперації допоможуть тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 1. Моя родина. Урок сприяє формуванню в учнів уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємодопомоги та відповідальності.

2 клас

Тренінг 2. Дружна родина. Урок сприяє формуванню в учнів уявлення про сім’ю як дружну команду, де всі працюють заради спільної мети, допомагають і підтримуюють одне одного.

Тренінг 4. Друзі за інтересами. Діти усвідомлюють відмінність між поняттями «смаки» і «захоплення», значення спільних інтересів для розбудови дружніх стосунків, наводять приклади своїх захоплень і хобі однокласників, улюблених занять хлопчиків і дівчаток.

3 клас

Тренінг 1. Дружний клас. На цьому уроці учні демонструють, як допомагають у роботі злагодженість і взаємодія, розробляють правила класу, емблему і гасло.

Тренінг 2. Дружна родина. У ході заняття діти розповідають, як члени сім’ї дбають одне про одного, називають свої обов’язки в родині, демонструють уміння робити приємне членам своєї родини.

4 клас

Тренінг 1. Як знайти друга. Учні вчаться будувати дружні стосунки, цінувати своїх друзів, знайомитися з новими друзями.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 2. Ми – особливі. Учні розвивають життєві навички толерантності, протидії дискримінації, вміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Діти розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього та недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 7. Стосунки і здоров’я. У ході заняття учні вчаться робити внесок у розбудову здорових міжособистісних стосунків, демонструють здатність працювати в команді.

7 клас

Тренінг 2. Синергія стосунків. На цьому уроці діти аналізують якість своїх стосунків, демонструють уміння поліпшувати стосунки, знаходити спільну мову з дорослими й однолітками.

9 клас

Тренінг 6. Спілкування і розбудова стосунків. Урок сприяє розвиткові навичок ефективного спілкування з дорослими та однолітками.

 

Список використаних джерел:

  1. Міжособистісні стосунки [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://medic.in.ua/mijosobistisni-stosunki.html.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.

Опорна схема

Поняття міжособистісних стосунків

Категорії стосунків

Рівні комунікації

Здорові стосунки і навички, необхідні для їх підтримки

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Навчання навичкам кооперації у школі

5.5 Розв’язання проблем і ухвалення рішень (короткий опис, приклади)

Зміст

Сім разів відміряй – один раз відріж

Народна мудрість

Які бувають рішення

Стратегії при ухваленні рішень

Як ухвалювати зважені рішення

Творче мислення під час ухвалення рішень

Навчання навичок розв’язання проблем і ухвалення рішень у школі

 

 

Усе життя людини складається з постійної потреби ухвалювати різні рішення, починаючи від вибору продуктів у магазині, і закінчуючи вибором власного життєвого шляху та призначення. Деякі рішення не варто ухвалювати похапцем, а потрібно зважити всі варіанти та їх наслідки.

Одні проблеми виникають через зовнішні чинники, інші— люди створюють собі самі. Аналіз проблем та їх розв’язання – ціла наука, яка має свої методи і прийоми. Осягнення початків цієї науки дасть змогу людині справлятися з більшістю життєвих викликів та проблем.

 

Які бувають рішення

 

 
 

Рішення – це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів.

 
 

 

У дитинстві в нас нема жодних проблем з ухваленням важливих рішень, оскільки про все піклуються дорослі. Проте з віком людині доводиться не тільки ухвалювати рішення самостійно, а й брати на себе відповідальність за їхні наслідки. Часом це дуже складно. Щоб зробити правильний вибір, важливо чітко усвідомлювати, хто і що впливає на цей вибір, знати ефективні методи ухвалення рішень.

Рішення, які не вимагають особливих роздумів, є простими. Щодня люди ухвалюють десятки, сотні таких рішень. Тому їх називають щоденними – наприклад, що сьогодні вдягнути, куди сходити в ресторан або приготувати вечерю вдома. Рішення, які можуть привести до серйозних наслідків, називаються складними. Деякі з них, наприклад, на яку роботу влаштуватися, впливають на подальшу долю людини, їх називають доленосними. Тому потрібно ухвалювати зважені, раціональні рішення.

 

 
 

Раціональне рішення – продумане рішення, прийняте на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.

 
 

 

 

Стратегії при ухваленні рішень

 

Існує кілька стратегій, які при правильному використанні можуть допомогти генерувати рішення. Незважаючи на те, що жодна окремо взята стратегія не може гарантувати універсальних рішень на всі випадки життя, вміння застосовувати ці стратегії додасть спрямованості і впевненості

Американський хімік Лінус Паулінг одного разу сказав: «Кращий спосіб мати хороші ідеї – це мати багато ідей». Отримати безліч ідей допоможе мозковий штурм.

Уперше цей метод був запропонований Осборном (Osborn, 1963) як метод групового розв’язання задачі, але виявився корисним і для індивідуальної роботи над завданнями. Його метою є генерування якнайбільшої кількості рішень. Призначення мозкового штурму – підштовхнути людей, зайнятих пошуком рішень, до висування неймовірних і фантастичних ідей. Усі ці ідеї заносяться у список, причому незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Принцип, закладений в основу цієї стратегії, полягає в тому, що більша кількість висловлених ідей, то більша ймовірність, що принаймні одна з них виявиться вдалою. Щоб заохотити творчу силу уяви, правила цієї стратегії виключають будь-яку критику і висміювання ідей, навіть якщо вони абсолютно безглузді. Винесення рішення про цінність ідей переноситься на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізують, класифікують, частково комбінують для вдосконалення. Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і маленькою чи великою групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень має бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення з урахуванням накладених на це завдання обмежень – найчастіше фінансових, часових, етичних.

 

Мозковий штурм був ефективно використаний одним із виробників харчових продуктів, який зіткнувся із завданням поліпшення упакування картопляних чипсів. Працівникам корпорації запропонували придумати найкращий спосіб упакування. Один із них запропонував пакувати мокрі чипси і запевняв, що це буде найвдалішим рішенням. Коли ви намагаєтеся скласти в пакетик сухі чипси, вони кришаться і погано вкладаються, але якщо змочити їх перед упакуванням, то можна використовувати пакети, менші за розміром, і полегшити їх наповнення – пустот у такому пакеті буде менше. Дотримуючись цієї поради, працівники спробували спочатку змочити чипси, а потім наповнювати ними пакети. Результат виявився невдалим – чипси висихали і перетворювались у несмачні крихти. Однак ця ідея, врешті-решт, привела до широко популярних картопляних чипсів, які акуратно, один на інший, укладені в коробку. Ці чипси виготовляють з рідкого картопляного пюре, яке запікають у спеціальних формах. Таким чином, непродумана і не дуже вдала задумка (змочування картопляних чипсів) виявилася доволі вдалим рішенням.

 

 

Аналогії та метафори

Навряд чи людина зможе уявити абсолютно нову проблему, не схожу і не пов'язану з жодною раніше розв’язаною. Гик і Голіок (Gick & Holyoak, 1980) поставили запитання: «Звідки виникають нові ідеї?» Багато вчених відповідають, що їхні ідеї або рішення завдань приходять з усвідомлення аналогій і метафор, узятих із різних академічних дисциплін (Hadamard, 1954).

Насправді ж виявляється, що більшість загальних висновків зроблено під час виявлення подібності (аналогій і метафор) між двома або більше ситуаціями. Подібно до підказки, аналогія має сприйматися як складник завдання, яке вирішують, відповідно до якого її і треба перетворити. Наприклад, використання особистих аналогій ефективне при вирішенні широкого кола конфліктних ситуацій. Якби кожна зі сторін конфлікту могла поглянути на проблему з позиції опонента, то, ймовірно, виникли б нові рішення. Обидві сторони можуть виявити спільні інтереси і, скориставшись цим, знайти прийнятний для всіх вихід (Bernstein, 1995; Fisher & Ury, 1991).

 

Консультація фахівця

Іноді в житті людини трапляється, що вона не може розв’язати проблему самостійно. І в такому разі найкращим рішенням є залучення фахівця. Люди звертаються до бухгалтерів для вирішення фінансових питань, до лікарів під час виникнення проблем зі здоров'ям. Такі фахівці стали висококваліфікованими експертами у своїй галузі завдяки набуттю відповідних знань і неодноразового застосування цих знань для розв’язання проблем на практиці. Тому часто консультації фахівців стають чудовим способом розв’язання проблеми. Обсяг їхніх знань і досвіду більший, ніж у звичайної людини.

Однак для того щоб звернутися до фахівця, потрібно вирішити ще кілька завдань:

 

Ухвалення рішень в групі

Маргарет Тетчер заслужила світове визнання після перемоги у війні за Фолклендські острови. Вона здивувала всіх тим, що щоразу ухвалювала правильні рішення, хоча не мала досвіду ведення зовнішньої політики і ніколи не служила в армії. У цьому їй допомагала правильно підібрана команда радників. Одні з них володіли найрізноманітнішим досвідом, другі добре знали зовнішню політику, треті були знайомі з системою оборони, а решта чудово вивчили систему охорони здоров'я, трудові відносини або опанували якісь інші галузі. У підсумку, коли Аргентина атакувала Фолклендські острови, Тетчер не треба було ставати експертом з військової логістики або вивчати американську дипломатію, а потрібно було просто залучити людей, які володіли цими знаннями і бажали їх передати їй.

У соціальній психології таке явище називається трансактивною пам'яттю: знанням, локалізованим у пам'яті окремих членів групи, і способами його передачі іншим (Wegner, 1987, 1995). Багато груп мають трансактивну пам'ять, у кожної групи більше знань, ніж у окремого її члена (Hollingshead, 2000; Liang, Moreland & Argote, 1995; Wegner, Erber & Raymond, 1991). Оскільки трансактивна пам'ять групи містить велику кількість інформації, рішення групи можуть бути правильнішими за рішення окремої людини. Експеримент, проведений Ларрі Майклсеном, Ворреном Вотсоном і Робертом Блеком (Michaelsen, Watson & Black, 1989), чудово ілюструє це.

 

Психологи сформували малі групи студентів у 25 класах, які вивчали організаційну поведінку і доручили їм роботу над різними проблемами впродовж семестру. Крім того, студенти склали 6 іспитів, спочатку поодинці, а потім, після того як здали аркуші з відповідями, вони виконували ті самі завдання у групі. В оцінках за курс враховувалися результати як групового, так і індивідуального тестування. Групи показали результати не тільки вищі, ніж їхні члени окремо, а і кращі, ніж у найуспішніших студентів. На практиці тільки у трьох із двохсот двадцяти двох груп найкращий представник групи діяв ефективніше за групу. Отже, за деяких обставин практично всі члени групи отримують користь від загального групового знання (Watson, Michaelsen & Sharp, 1991).

 

 

Як ухвалювати зважені рішення

 

На ухвалення рішень впливає безліч чинників. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та вподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй потрібно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники – правила і закони, яких потрібно дотримуватись, очікування навколишніх, інші зовнішні обставини життя людини.

Для генерування рішень використовують різні методи і способи. Одна з найефективніших методик називається «Правило світлофора» і складається із трьох кроків:

Крок 1. Зупинись

Поміркуйте, чи можете ви ухвалити рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще зачекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди ухвалюють у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди ухвалюйте рішення тільки на тверезу голову. Не ухвалюйте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтись, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагають.

Крок 2. Подумай

Перш ніж ухвалити рішення, зберіть усю потрібну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» і «мінуси» кожного з них. Уявіть, як розвиватимуться події і що ви відчуватимете. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується.

Крок 3. Вибери

Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, нема нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок у майбутньому.

 

Творче мислення при ухваленні рішень

 

Існують латеральний і вертикальний типи мислення. Латеральне мислення – це роздуми «навколо проблеми», воно генерує ідеї, а вертикальне мислення їх розробляє (DeBono, 1986, p. 6). Відмінності між ними ілюструє така байка:

У XIX столітті в Лондоні жив купець, який заборгував лихвареві велику суму грошей. Термін оплати наближався, купець не міг розплатитися, йому загрожували ганьба і в'язниця. Користуючись ситуацією, старий і потворний лихвар запропонував пробачити борг, якщо купець віддасть йому в дружини свою юну доньку. Батько з дочкою вжахнулися. Побачивши це, лихвар запропонував кинути жереб: він покладе в порожній гаманець два камінчики – чорний і білий, а дівчина наосліп витягне один із них. Якщо витягне білий, вона залишиться з батьком, а той із прощеним боргом. Якщо чорний – стане дружиною лихваря. Вони змушені були погодитися на цю пропозицію.

Однак дівчина встигла помітити, що лихвар поклав два чорні камінчики. Тоді вона витягла камінчик, і, не глянувши на нього, ніби випадково впустила його на доріжку, де він загубився серед інших. «Яка прикрість! – вигукнула дівчина. – Та цьому можна легко зарадити: подивімось, якого кольору залишився камінчик і дізнаємося, який витягла я». Оскільки другий камінчик теж був чорного кольору, отже, вона витягла білий камінчик: не міг же лихвар зізнатися у шахрайстві при свідках.

Якби дівчина мислила типово (вертикально), то, найімовірніше, викрила б лихваря в шахрайстві. І в цьому випадку їй знову довелося б витягати камінчик. Проте в байці дівчина використала латеральний тип мислення. Придумала нестандартний тип дій і виграла. Латеральне мислення іноді використовують як синонім творчості.

Творчість (креативність) – це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин. Люди говорять: «Це творчість», якщо людина зробила щось таке, що можна назвати незвичайним, але водночас значущим і корисним. Таким чином, творчість визначається через наслідки процесу, а не як сам процес.

Творчість можна описати за допомогою трьох “S”:

Чутливість – це використання почуттів. Потрібно творчо підходити не тільки до вирішення завдань, а й до постановки їх. Бачити у своїй уяві або чути деталі кінцевого результату творчого процесу.

Синергія – це поєднання речей у єдине ціле — корисне і функціонувальне. Закон синергії говорить: «Ціле більше, ніж сума окремих частин». Очевидно, що досвід, зусилля і знання двох осіб під час їхньої спільної роботи дають змогу розширити можливості цієї команди у багато разів. Люди, взаємодіючи одне з одним, створюють певну систему, в якій окремі учасники посилюють одне одного.

Мозковий штурм ілюструє цей ефект. Коли працівники придумують розв’язання конкретної проблеми окремо, є ймовірність того, що керівник отримає лише кілька списків ідей, не придатних для повноцінної реалізації Водночас спільний творчий процес, при якому кожна людина в команді генерує ідеї і їх чують усі інші, може мати набагато кращий ефект. Річ у тому, що думка, висунута одним із членів команди, миттєво підхоплюється іншими, розвивається і доповнюється. В результаті з'являються нові цікаві ідеї, які доопрацьовують і втілюють у життя.

Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє дуже важливу роль у творчості і в процесі ухвалення рішень, однак вона також може грунтуватися на знаннях.

Креативні здібності допомагають розглянути проблему всебічно, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї для вирішення конфліктів, виходу із кризових ситуацій.

Хтось може не погодитися в існуванні «стратегій творчого мислення», адже творчість і правила – поняття взаємовиключні. Проте, за спостереженнями Байлін (Bailin, 1987), у творчому процесі завжди дотримуються певних правил. Наприклад, сонети неодмінно повинні містити 14 рядків відповідного розміру і ритму, всі великі балетні постановки основані на техніці танцю, а всі наукові відкриття були зроблені фахівцями у своїй галузі. Таким чином, творчість (креативність) має на увазі не тільки наявність навичок нетрадиційного мислення, а й знання загальноприйнятих правил – адже для того щоб від них відступити, їх щонайменше потрібно знати.

 

Навчання навичок розв’язання проблем і ухвалення рішень у школі

 

Помилковою є думка, що творчі здібності є лише у небагатьох людей. Творче мислення – це навичка, над якою потрібно працювати, просто в одних вона більш розвинена, а деяким доведеться докласти чимало зусиль.

Шкода, що у шкільній програмі мало часу приділено розвиткові креативності. Проте це можна змінити, більше застосовуючи на уроках такі методи і прийоми, як мозковий штурм, обговорення у групах, виконання творчих проектів.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягають набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 6. Вчимося ухвалювати рішення. На цьому уроці діти пояснюють, чому треба продумувати наслідки своїх вчинків, демонструють уміння використовувати «правило світлофора».

 

Тренінги для основної та старшої школи

6 клас

Тренінг 2. Вчимося ухвалювати рішення. У ході заняття учні вчаться розрізняти прості, щоденні та складні рішення, називати чинники, що впливають на ухвалення рішень, пояснюють алгоритм ухвалення рішень за «правилом світлофора».

 

Список використаних джерел:

  1. Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://dic.academic.ru.
  2. Халперн Д. Мастера психологии. Психология критического мышления. / Д. Халперн ; пер. на рус. Н. Мальгина, С. Рысев, Л. Царук. – Питер, 2000. — 512 с.
  3. Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг ; пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановской, Л. Царук, С. Чилингарова. – СПб. : прайм. ЕВРОЗНАК, 2002. – 256 с.

Опорна схема

Які бувають рішення

Стратегії при прийнятті рішень

Як приймати зважені рішення

Творче мислення при прийнятті рішень

Навчання навичкам розв’язання проблем і прийняття рішень у школі

5.6 Навички запобігання ескалації та розв’язання конфліктів (короткий опис, приклади)

Зміст

Мудра людина завжди знайде спосіб, щоб не почати війну

Ямамото І.,

адмірал флоту

Типи конфліктів

Стадії розвитку конфліктів

Як запобігти ескалації конфлікту

Способи розв’язання конфліктів

Поради щодо ефективного розв’язання конфлікту

Навчання навичок розв’язання конфліктів у школі

 

 

Конфлікти є невід’ємною частиною людських стосунків. Найчастіше вони виникають через те, що кожна людина є унікальною, має відмінні від інших погляди, вподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами та бажаннями інших.

Для успішного вирішення конфліктів потрібно володіти багатьма життєвими навичками: самоконтролем, умінням слухати і говорити, висловлювати свої почуття, враховувати думки опонента. Ці вміння допоможуть зменшити кількість стресів у житті, підвищать авторитет, популярність, рівень упевненості та самоповаги.

 

Типи конфліктів

 

Слово «конфлікт» походить від латинського слова «confliktus» – зіткнення.

 

 
 

Конфлікт – це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів, прагнень, дій, планів у свідомості й поведінці окремої людини, різних індивідів або груп людей.

 
 

 

Існують чотири основні типи конфліктів: внутрішньособистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособистісний конфлікт – це стан, у якому людина має суперечливі і взаємовиключні мотиви, цінності та цілі, з якими вона на цей момент не може впоратися. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає, коли бажання і вимоги до себе не збігаються з можливостями для їх досягнення, коли вони розходяться з почуттям обов'язку, коли поведінка людини суперечить її моральним принципам.

Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей із різними поглядами, цілями і характерами, темпераментами, яким складно знаходити спільну мову одне з одним. Міжособистісний конфлікт може виникнути в боротьбі за вплив і авторитет серед інших людей.

Конфлікт між особистістю і групою виникає, якщо особа займає позицію, що відрізняється від позицій групи.

Груповий конфлікт виникає через суперечності двох різних соціальних груп.

 

Стадії розвитку конфліктів

 

У розвитку конфліктів виокремлюють п'ять стадій:

 

  1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні людей, інтереси і переконання яких істотно різняться.
  2. Усвідомлення конфлікту відбувається тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично й недоброзичливо відгукується про них або уникає контактів з ними.
  3. Початок відкритого протистояння – момент, коли один з учасників зважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатись або нападати.
  4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції. Вони можуть і не розуміти глибинної сутності конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів – слів або дій, які посилюють конфлікт.
  5. Завершення конфлікту можливе в разі його вирішення, втрати інтересу учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

 

Як запобігти ескалації конфлікту

 

 
 

Конфліктогени – це слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт.

 
 

 

Конфліктогени посилюють емоційне напруження, ображають, породжують бажання захищатися. Найбільша небезпека в тому, що конфліктоген провокує у відповідь новий конфліктоген, а той, своєю чергою, – ще один, і так далі. Кожен наступний конфліктоген діє сильніше за попередній. Так утворюється конфліктний ескалатор (мал. 1).

 

 

Для попередження конфліктів потрібно пам'ятати два основні правила:

  1. Намагайтеся не використовувати конфліктогени.
  2. Не піддавайтеся на провокацію конфлікту (не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген).

 

 

Мал. 1. Конфліктний ескалатор

 

Способи розв’язання конфліктів

 

Існують п’ять основних способів розв'язання конфліктів: відсторонення, поступка, боротьба, компроміс і співпраця.

У більшості ситуацій найкраще вирішувати конфлікти через переговори. Однак іноді ліпше відсторонитися від конфлікту чи піти на поступки або рішуче відстоювати свою позицію.

Відсторонення від конфлікту – людина висловлює небажання брати участь у його врегулюванні і захищати власні інтереси. Конфлікт залишається нерозв’язаним і через деякий час може спалахнути знову.

Коли краще відсторонитися від конфлікту:

Поступка – це спроба пом'якшити конфліктну ситуацію та зберегти стосунки, поступаючись тискові опонента. Пристосування може бути застосовано до конфліктних ситуацій у стосунках між учнем і вчителем, дітьми і батьками, начальником і підлеглим, близькими друзями, подружжям, коли поступається сторона, яка не хоче засмучувати іншу. При цьому одна сторона почувається у програші, оскільки відмовляється від своїх інтересів, бажань, своєї позиції, а інша задоволена тільки результатом, але обидві сторони не задоволені стосунками.

Коли варто поступитися:

Боротьба – це управління конфліктом через тиск, застосування влади або сили , щоб змусити прийняти свою позицію. До боротьби вдається той, хто має переваги  у фізичній силі, в підтримці з боку інших, у статусі і правах, матеріальних та інших можливостях. Задоволення від такого рішення конфлікту отримує тільки сторона конфлікту, яка прагне добитися свого за будь-яку ціну, але й вона в результаті програє, адже таких людей уникають і не бажають з ними мати справу.

Коли варто рішуче боротися:

Компроміс – це врегулювання конфлікту через взаємні поступки. На компроміс  ідуть люди, які готові врахувати інтереси і бажання інших, щоб отримати щось для себе. В результаті компромісу сторони не отримують повного задоволення, але зберігають стосунки.

Співпраця передбачає спільний пошук рішення, яке відповідає інтересам усіх сторін. Обидві сторони хочуть спільно розв’язати проблему, готові обговорювати суть конфлікту для пошуку рішення, яке влаштовуватиме всіх. Як наслідок— стосунки зміцнюються. Співпраця – найкращий спосіб вирішення конфліктів.

 

Поради щодо ефективного розв’язання конфлікту

 

 

 

 

Навчання навичок розв’язання конфліктів у школі

 

Значну частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише отримує нові знання, а й спілкується з однокласниками, вчителями. Як вирішувати конфлікти, які бувають види та наслідки конфліктів і як навчитися уникати їх, можна дізнатися на тренінгах, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

2 клас

Тренінг 6. Як помиритися з другом. На цьому уроці діти аналізують причини та наслідки конфліктів між друзями, пояснюють, чому важливо зберігати дружбу, демонструють алгоритм примирення з другом, наводять приклади віршів-мирилок.

3 клас

Тренінг 6. Як залагодити конфлікт. Відпрацьовують уміння мирно розв’язувати конфлікти, обговорюються випадки, в яких варто поступитися, коли треба шукати взаємовигідне рішення, пояснюють, чому не можна дражнитись і обзивати інших. Діти вивчають правила мирного розв’язання конфліктів.

 

Тренінги для основної та старшої школи

6 клас

Тренінг 8. Види і наслідки конфліктів. У ході заняття учні вчаться розпізнавати конфлікти поглядів і конфлікти інтересів, демонструють уміння толерантно ставитися до чужих поглядів та смаків, вивчають способи розв’язання конфлікту інтересів.

Тренінг 9. Як владнати конфлікт. Діти вчаться запобігати ескалації конфліктів, уникати конфліктогенів, демонструють навички самоконтролю у конфліктних ситуаціях, усвідомлюють відмінності між поняттями «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення», ознайомлюються з алгоритмом конструктивного розв’язання конфліктів.

7 клас

Тренінг 6. Конструктивне розв’язання конфліктів. Учні вивчають стадії конфліктів, вчаться уникати їх ескалації. Демонструють уміння вибирати адекватний спосіб розв’язання конфліктних ситуацій у підлітковому середовищі.

10 клас

Тренінг 3. Запобігання та розв’язання конфліктів. На цьому уроці учні демонструють уміння використовувати різні стратегії ведення переговорів і розв’язання конфліктів, називають стилі поведінки в конфлікті, наводять приклади ситуацій, у яких рекомендовано використовувати той чи той стиль розв’язання конфлікту.

 

Список використаних джерел:

  1. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон , 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

Опорна схема

Типи конфліктів

Стадії розвитку конфліктів

Як запобігти ескалації конфлікту

Способи розв’язання конфліктів

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

Навчання навичкам розв’язання конфліктів у школі

5.7 Навички неагресивної впевненості (короткий опис, приклади)

Зміст

Поняття асертивності

Стилі спілкування

Як позбутись агресивності у спілкуванні

Звернення по допомогу

Як просити вибачення

Уміння сказати «НІ»

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

Асертивні права людини

Навчання навичок неагресивної впевненості у школі

 

 

Людина може бути чудовим співрозмовником, але абсолютно губитися, коли доходить до висловлення своєї позиції чи захисту особистих інтересів. Секрет у тому, щоб стати асертивним, тобто навчитися відстоювати себе і захищати свої права у спокійній неагресивній манері. 

 

Поняття асертивності

 

 
 

Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей.

 
 

 

Асертивність допомагає:

Асертивна поведінка є найкращим вибором у більшості життєвих ситуацій, хоч іноді варто виявити пасивність (наприклад, коли будь-яке загострення ситуації є небезпечним), а в деяких випадках доводиться реагувати й агресивно (якщо, скажімо, на вас напали або намагаються кудись затягти).

 

Стилі спілкування

 

Трапляються ситуації, у яких складно відмовитися, відкрито висловити свої почуття, попросити кого-небудь по допомогу або відстояти свої права. У таких ситуаціях люди вибирають один із трьох стилів поведінки: пасивний, агресивний або асертивний.

Пасивна поведінка – небажання висловлювати свою думку, виражати свої почуття. Коли люди вибирають цей стиль спілкування, вони нехтують власними інтересами, за будь-яку ціну намагаються уникнути конфліктів. У таких випадках говорять про пасивну, залежну («прилаштування знизу») поведінку [1]. Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливу реклами й оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.

Агресивна поведінка – нападки на опонента без урахування його почуттів і потреб. У таких випадках говорять про агресивну («прилаштування зверху») манеру спілкування Зазвичай, така манера спілкування травмує навколишніх, її важко назвати етичною. Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напосідливість у спілкуванні не тільки межують із грубістю, а й маскують внутрішню нерішучість людини.

Між цими двома крайніми стилями спілкування існує “золота середина”— впевнене спілкування, коли за зовнішньою м'якістю і дипломатичністю ховається величезна внутрішня сила.

Асертивна (впевнена) поведінка – це вміння домовлятися, враховуючи інтереси усіх сторін, уміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче — від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, впевненою.

Що означає асертивне спілкування?

 

Як позбутись агресивності у спілкуванні

 

Якщо людина звикла відстоювати себе в агресивній манері, варто попрацювати над собою, щоб змінити стиль спілкування. Для цього корисно спостерігати за людьми, які демонструють упевнену і спокійну манеру спілкування та переймати у них вдалі прийоми. Наприклад, намагатися не тиснути на співрозмовника, надавати йому право висловитися першим, не перебивати його. Якщо не вдалося стриматися, варто перепросити: «Вибач, що перебив», – і дати людині змогу договорити.

Після висловлення пропозиції корисно поцікавитися думкою співрозмовника: «Що ти про це думаєш?», «Тебе це влаштовує?» При цьому треба уважно вислухати відповідь і відреагувати на неї: «Правда?», «Дякую за розуміння».

Також варто уникати різкої критики опонента, а незгоду з ним висловлювати тактовно. Наприклад, замість: «Що за нісенітницю ти несеш?» – краще сказати: «Мені здається, це не дуже вдала ідея». Загалом замість «Ти-повідомлень», які викликають бажання захищатися і нападати у відповідь, краще висловлювати свої думки й почуття за допомогою «Я-повідомлень».

Чим різняться «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення»?

Існує істотна відмінність між психологічним сприйманням «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень». Починаючи речення словами «Ти», «Тебе», «Тобі», людина поводиться агресивно, звинувачує опонента. Наприклад: «Ти узяв мої речі без дозволу». Це може викликати агресію у відповідь: «А минулого тижня ти теж носив мій светр».

Починаючи речення словами «Я», «Мене», «Мені», людина говорить про свої почуття, без звинувачень. Наприклад: «Я не люблю, коли мої речі беруть без дозволу». Після цього можна додати прохання: «Будь ласка, якщо захочеш щось позичити, запитай у мене».

Як відповідати на «Я-повідомлення»?

Важливо навчитися правильно відповідати на «Я-повідомлення». Якщо ви відповісте у заданому форматі, людина зрозуміє, що ви її почули, і виконаєте прохання. Також не забудьте перепросити за заподіяну шкоду.

Я-повідомлення

Мені не подобається, коли хтось бере мої речі без дозволу. Будь ласка, якщо захочеш щось позичити, просто запитай, я не заперечуватиму.

Відповідь

Я зрозумів, що тобі не подобається, коли твої речі беруть без дозволу.
Наступного разу обов’язково запитаю. І вибач, що не робив цього раніше.

Я-повідомлення

Я не люблю штовханини. Будь ласка, не штовхайся, і тоді ми зможемо продовжити гру.

Відповідь

Зрозуміло, ти не любиш, коли штовхаються. Я триматиму руки при собі, обіцяю.
Вибач, будь ласка, я не навмисно.

Я-повідомлення

Я боюся, коли на мене кричать. Будь ласка, говоріть тихіше, тоді мені буде легше зрозуміти вас.

Відповідь

Ти сказала, що боїшся, коли кричать. Я говоритиму тихіше. Вибач, що налякала тебе.

 

Звернення по допомогу

 

Час від часу будь-яка людина опиняється в ситуації, з якою складно впоратися самотужки, і тоді потрібна допомога інших. Проте не кожному легко звернутися з проханням по допомогу. Комусь заважає сором'язливість, хтось звик розраховувати тільки на власні сили, хтось не готовий показати навколишнім, що він не може сам упоратися з проблемою.

Уміння звертатися по допомогу можна тренувати так само, як і будь-які інші якості. Починати краще із дрібних прохань, причому в тому випадку, коли людина у гарному настрої — тоді все відбувається легше і природніше. Не треба маскувати прохання по допомогу, ховатися за довгими пропозиціями.

Можна і потрібно використовувати прямі звернення у формі «Я-повідомлень», наприклад:

 

Як просити вибачення

 

Стосунки між людьми, навіть найближчими, не завжди залишаються бездоганними, трапляються і непорозуміння, і дрібні сварки, й серйозні суперечки. Зазвичай, у таких ситуаціях страждають обидві сторони, і та людина, яка вважає, що вона має рацію, і той, хто відчуває свою провину. Найкращий спосіб повернути стосункам колишню якість– це попросити вибачення.

Є чимало способів для цього. Можна просто сказати: «Вибач, я не мав рації ...». Можна відправити СМС або електронного листа з вибаченнями. Проте у будь-якому разі треба знайти спосіб визнати свою провину в тому, що сталося. Не варто сподіватися, що все вирішиться само собою і забудеться. Незначні розбіжності і дрібні образи, накопичуючись, можуть призвести до серйозних проблем у стосунках.

 

Уміння сказати «НІ»

 

Що робити, коли по-дружньому пропонують те, чого вам не хочеться робити, або те, що може бути небезпечним? І що робити, якщо, примушуючи до чогось подібного, вам пропонують довести свою дорослість, дружбу чи кохання? У подібних ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.

 
 

Маніпуляція – це завуальований психологічний тиск на людину, щоб примусити її ухвалити певне рішення чи виконати відповідну дію.

 
 

 

Яскравим прикладом маніпуляції є реклама. Щоб продати товар, його виробники пропонують «відростити крила» або обіцяють «райську насолоду».

Так само чинять деякі люди, коли хочуть за будь-яку ціну домогтися свого. При цьому вони можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді любиш», «Усі роблять це».

Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи справді ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо ні або якщо вона становить загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати «НІ».

 

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

 

 

Асертивні права людини

 

На вмінні кожної людини користуватися своїми правами та поважати права інших будуються рівноправні стосунки з навколишніми, які характеризуються взаємною довірою, співчуттям, теплотою, відчуттям єдності, впевненістю. Асертивна поведінка –це надійний спосіб захисту прав людини. У таблиці наведено асертивні права окремої людини та її оточення.

Мої права Права інших людей
Я маю право нести відповідальність за свої дії Інші люди мають право нести відповідальність за свої дії. Я не відповідаю за дії інших
Я маю право на помилки Інші люди теж мають право на помилки
Я маю право бути собою Інші люди мають право бути самими собою
Я маю право на ставлення з повагою Інші люди мають право на ставлення з повагою
Я маю право мати та виражати свої почуття, думки і позицію Інші люди мають право мати і виражати свої почуття, думки й погляди
Я маю право сказати «Ні» й не почуватися через це винним Інші люди мають право сказати «Ні» й не почуватися через це винними
Я маю право змінити свою думку Інші люди теж мають право змінити свою думку
Я маю право говорити «Я не знаю» Інші люди теж мають право говорити «Я не знаю»
Я маю право відчувати злість і говорити про це Інші люди мають право відчувати злість і говорити про це
Я маю право, щоб мої потреби були такими ж важливими, як і потреби інших Інші люди мають право, щоб їхні потреби були такими ж важливими, як і мої
Я маю право робити те, чого інші не схвалюють Інші люди мають право робити те, чого я не схвалюю
Я маю право запитувати: «Чому?» і «Чому ні?» Інші люди мають право запитувати: «Чому?» і «Чому ні?»
Я маю право просити по допомогу Інші люди мають право просити по допомогу
Я маю право говорити «Я не зрозумів» Інші люди мають право говорити «Я не зрозумів»

 

Навчання навичок неагресивної впевненості у школі

 

У житті часто трапляються ситуації, у яких треба відстояти себе, відмовитися від пропозиції чи попросити про послугу, по допомогу. Впевнена (асертивна) поведінка є «золотою серединою» між пасивністю та агресивністю, яка сприяє порозумінню та зміцнює стосунки між людьми. Розвинути почуття впевненості допоможуть тренінги, що їх проводять на уроках основ здоров’я або на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

 

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 2. Як відстояти себе. Діти наводять приклади позитивного і негативного впливу друзів, демонструють уміння говорити «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 5. Упевнена поведінка. Урок сприяє розвиткові асертивності (неагресивної впевненості), виховує повагу до інших людей.

6 клас

Тренінг 3. Як протистояти тиску однолітків. У ході заняття учні вчаться розпізнавати маніпуляції і протидіяти їм, демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії.

Тренінг 5. Стилі спілкування. На цьому уроці учні розпізнають пасивний, агресивний і впевнений стилі спілкування, аналізують переваги і недоліки пасивної, агресивної та впевненої поведінки, демонструють уміння попросити про послугу, по допомогу, висувати справедливі вимоги.

8 клас

Тренінг 2. Упевнена поведінка. У ході заняття учні вчаться розпізнавати типи поведінки у спілкуванні, називають ознаки асертивної поведінки, демонструють уміння використовувати «Я-повідомлення».

 

Список використаних джерел:

  1. Основи здоров'я: Підручник для 5 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/user_Irene_304/pidr_5_kl_ukr.pdf
  2. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
  3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.–К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcTDljMkd4TTJESXM

Опорна схема

Поняття асертивності

Стилі спілкування

Як позбутися агресивності у спілкуванні

Звернення за допомогою

Як просити вибачення

Уміння сказати «НІ»

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

Асертивні права людини

Навчання навичкам неагресивної впевненості у школі

5.8 Навички самоусвідомлення та самооцінки (короткий опис, приклади)

Зміст

Самооцінка. Види самооцінки

Формування самооцінки

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я

 

 

 
 

Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, здібностей і місця серед інших людей.

 
 

 

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наповнюються емоціями, сила і напруженість яких залежать від того, наскільки вагома для особистості отримана інформація.

 

Види самооцінки

 

 
 

Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та з вимогами навколишніх.

 
 

 

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищена або занижена. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.

При вочевидь завищеній самооцінці людина:

При вочевидь заниженій самооцінці людина:

Занижена самооцінка робить людину невпевненою у собі, вона намагається уникати вчинення будь-яких дій або ухвалення важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких труднощів ухвалювати рішення, які не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її у постійному емоційному і фізичному напруженні. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються важче. Невпевненість у собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтриманні добрих стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів загалом вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує і навіть підвищує їхню самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми.

 

Формування самооцінки

 

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найістотніше впливають:

 

Самооцінка молодшого школяра

 

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і надто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їхній навчальній мотивації і успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

 

Самооцінка в підлітковому віці

 

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка у старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію щодо батьківської оцінки. Батьківська позиція починає сприйматися лише як одна з можливих.

Однак при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Душевне й уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Водночас жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і брутальними.

 

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

 

 

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я

 

Уже в початковій школі діти мають ідентифікувати себе як особистість, яка заслуговує на повагу навколишніх і має поважати інших. Тому вже з першого класу діти дізнаються, що потрібно поважати себе та інших, незважаючи на відмінності, які існують між ними.

На тренінгах в основній школі учні мають змогу визначити свій рівень самооцінки, зрозуміти важливість адекватної самооцінки, її вплив на поведінку і стосунки з навколишніми. Дітям даються поради щодо підвищення самооцінки (адже занижена самооцінка зустрічається у підлітків набагато частіше ніж завищена).

Нижче наведено короткий зміст тренінгів, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класі.

 

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 4. Неповторність людини. Цей тренінг допомагає дітям усвідомити неповторність кожної людини, на ньому пояснюють потребу ставитися до людей із повагою; розвиваються навички самоусвідомлення і самооцінки через позитивне ставлення до себе та інших людей.

2 клас

Тема 4. Друзі за інтересами. Урок сприяє підвищенню самоповаги та поваги до інших людей, розбудові дружніх стосунків, вчить толерантно ставитися до відмінностей у смаках і захопленнях, шукати спільні інтереси.

3 клас

Тема 7. Характер людини.  Тренінг допомагає сформувати в учнів уявлення про внутрішню красу людини; вчить розпізнавати позитивні й негативні риси характеру та мотивує дітей покращувати свій характер.

Тема 8. Самооцінка характеру. На цьому уроці дітям пояснюють, що самооцінка характеру не завжди збігається з думкою про нас інших людей; дають визначення поняття «самооцінка»; учні вчаться здійснювати самооцінку свого характеру, порівнюють її з оцінкою друга; міркують, що вони можуть змінити у своєму характері.

4 клас

Тема 3. Самооцінка і поведінка людини. Діти мають змогу проаналізувати, як формується самооцінка, як вона впливає на поведінку людини; вчаться адекватно реагувати на критику, розрізняти впевненість і самовпевненість; у них формується вміння гідно поводитись у будь-якій ситуації.

Тема 4. Шануй себе та інших.  Учні ознайомлюються з поняттями «повага» і «самоповага», розвивають практичні навички постановки та досягнення мети.

 

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 1. Ти — особливий. Тренінг допомагає учням розвивати життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.

Тренінг 5. Упевнена поведінка. Учні ознайомлюються із перевагами впевненої поведінки, розвивають асертивність (неагресивну упевненість), самоповагу і повагу до інших людей.

6 клас

Тренінг 1. Самооцінка і здоров’я людини. На цьому уроці учням пояснюють, як формується самооцінка, обговорюють недоліки завищеної і заниженої самооцінки та переваги адекватної самооцінки, вправляють навички постановки і досягнення мети.

7 клас

Тренінг 1. Розбудова самооцінки. Учні ознайомлюються з поняттям «психологічна рівновага» та способами формування здорової самооцінки.

8 клас

Тренінг 1. Стать і статеві ролі. На тренінгу розкривають відмінність понять «біологічна стать» і «соціальна статева роль» (гендер). Учні ознайомлюються з концепцією гендерної рівності, що сприяє підвищенню самооцінки дівчат.

Тренінг 2. Упевнена поведінка. На уроці учні мають змогу розвинути навички впевненої поведінки, формувати почуття власної гідності й поваги до себе та інших.

9 клас

Тренінг 1. Характер людини. Учнів мотивують до самовдосконалення, вибору гідних зразків для наслідування.

Тренінг 2. Цінності — основа характеру. Тренінг сприяє формуванню у молоді моральної свідомості та правильної системи цінностей.

Тренінг 3. Самооцінка характеру. На уроці учнів мотивують до самовдосконалення, розвивають навички самооцінки, постановки і досягнення мети.

Тренінг 4. Самовизначення і вибір професії. Учні ознайомлюються зі складниками життєвого самовизначення, формулою вибору професії, їм надається підтримка у визначенні особистих мотивів для вибору професії.

10 клас

Тренінг 1. Як досягти мети. Урок сприяє розвитку навичок цілепокладання, на ньому учні вчаться оцінювати свої здібності й можливості на шляху до мети.

 

Список використаних джерел:

  1. Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон. 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0
  3. Основи здоров'я: Підручник для 8 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcTDljMkd4TTJESXM

Опорна схема

Самооцінка. Види самооцінки

Формування самооцінки

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я

5.9 Протидія булінгу (короткий опис, приклади)

Зміст

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко

 

Про булінг

Булінг в Україні

Жертви та ініціатори булінгу

Форми та види булінґу

Наслідки шкільного насилля

Як реагувати на цькування

Що можуть зробити батьки

Що можуть зробити вчителі

Навчання навичок протидії булінґу у школі

 

 

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

 

Про булінг

 

 

 
 

Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

 
 

 

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

 

Булінг в Україні

 

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

 

 

Жертви й ініціатори булінгу

 

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

http://multycourse.com.ua/public_html/img/modul_4/9/buling_bolezn_vlasti.png

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

 

Форми та види булінґу

 

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

 

Наслідки шкільного насилля

 

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

 

 

Як реагувати на цькування

 

Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

 

Що можуть зробити батьки

 

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

 

Що можуть зробити вчителі

 

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

 

 

Навчання навичок протидії булінґу в школі

 

Насильство у школі – буденна реальність для багатьох людей в усьому світі. Переслідування, знущання, погрози онлайн, образи – все це негативно впливає на школяра та його успіхи в навчанні. Що стоїть за насильством у школах і що можна зробити, аби зупинити його, учні можуть дізнатися на тренінгах, які проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 4. Як відстояти себе. Діти демонструють уміння говорити «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі, наводять приклади позитивного та негативного впливу однолітків.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Учні розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього й недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 3. Як протистояти тиску однолітків. У ході заняття учні вчаться розпізнавати маніпуляції і протидіяти їм, демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії.

Тренінг 10. Підліткові компанії. Учні вивчають ознаки дружніх, недружніх, небезпечних компаній. Демонструють здатність припиняти агресію і насилля у своєму середовищі.

8 клас

Тренінг 3. Стоп булінг. Розвивають навички співчутливого ставлення до жертв насилля, навички надання і отримання допомоги. Вчаться розрізняти булінґ і піддражнювання, розробляють стратегії подолання булінґу

Тренінг 4. Безпека спілкування у мережі Інтернет. Учні усвідомлюють відмінності між поняттями «булінґ» і «кібербулінґ», демонструють навички в умінні захищати персональні дані, уникати ризикованої поведінки в мережі Інтернет.

 

Список використаних джерел:

 

  1. Глобальне опитування про булінг [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ – Режим доступу до ресурсу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
  2. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.
  3. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

 

Додаткові Матеріали

Інформаційна кампанія ЮНІСЕФ із протидії булінгу

5.10 Керування стресами (короткий опис, приклади)

Зміст

Людина не обирає свою хворобу,

але вона обирає стрес – і саме стрес вибирає хворобу.

Ірвін Ялом «Коли Ніцше плакав»

 

Види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Стрес і здоров'я

Ознаки емоційного вигорання

Стресова стійкість

Керування стресами

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

 

 

Доволі часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський учений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій у нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

 

Види стресу

 

Зазвичай стрес сприймають як негативне явище. Однак як помірне емоційне і фізичне напруження він потрібен людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсменові перед змаганнями чи акторові перед виступом. Подібний стрес називають еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

Інша річ, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти або триває надто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває у стані дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати гарний результат. «Перегорів до старту» – кажуть у таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але впродовж тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється дуже багато клопоту і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

 

Стресові фактори

 

Різні впливи, які викликають стрес, називаються чинниками стресу, або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).

Люди можуть відчувати стрес через вимушений голод або голодування для схуднення, від надміру їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, у результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.

Американський психолог Абрахам Маслоу виокремив сім груп, або рівнів, потреб:

Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. Насамперед мають задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належно дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дає змогу людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.

Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.

Відповідно до потреб людини можна перелічити й основні стресові фактори:

 

Потреби Приклади стресових факторів

Фізіологічні

Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надміру швидкий темп життя або його різка зміна.

У безпеці, захисті, порядку, стабільності

Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.

У любові й належності до групи

Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їхні хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.

У повазі і самоповазі

Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, незмога реалізувати свої амбіції.

Естетичні

Відсутність гармонії і краси у житті.

Когнітивні

Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.

У самореалізації

Незмога реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.

 

Незмога реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднуються роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди, якщо нема змоги досягти бажаного, стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

 

Реакція організму на стрес

 

Нема значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція відрізняється лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичного напруження – від практично невідчутного до «вискакування» серця із грудей і «заціпеніння» м'язів.

На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це виявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають, як «боротися чи втікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, впродовж яких життя людей залежала від їхньої реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини повинен був миттєво підготуватися до дії – втікати чи вступати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, пришвидшується серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти чималих зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Проте так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною у школі або сварку з близькою людиною.

На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу також є збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом, може спричинити паніку.

Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість розв’язувати проблеми, впадають у бездіяльність і апатію.

 

Стрес у підлітків

 

Причини стресу в дітей у підлітковому віці дуже різноманітні. Серед них, зокрема, такі:

 

Стрес і здоров'я

 

З усіх видів стресу найнебезпечнішим є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, мене вибито з колії, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу виявляються деякі специфічні симптоми, ознаки виснаження організму:

Є професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигорання.

 

Ознаки емоційного вигорання

 

Фізичні Емоційні Інтелектуальні
  • втрата енергії;
  • хронічна втома;
  • часті і тривалі застудні захворювання;
  • головні болі;
  • проблеми зі сном;
  • порушення травлення,
  • різка втрата або збільшення ваги;
  • «повернення» до минулих захворювань.
  • дратівливість;
  • посилені або ослаблені реакції;
  • безпорадність;
  • депресія.
  • нав'язливі думки;
  • негативне (песимістичне мислення);
  • проблеми із зосередженням уваги, висловленням думок;
  • зниження працездатності.

 

Стресова стійкість

 

Організм людини дуже витривалий, поки стресове навантаження не перевищує певної межі – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, то рано чи пізно в ньому щось зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має вроджену стійкість до стресів (стресостійкість).

 

 
 

Стресостійкість – становить собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

 
 

 

Значною мірою рівень стресостійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресостійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Проте стресостійкість також можна підвищити різними способами.

 

Керування стресами

 

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Розрізняють фізичні, емоційні, інтелектуальні й духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть фізична активність щодня по 20 хвилин значно покращує самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування. Люди, які перебувають у стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, у яких містяться потрібні для подолання стресу вітаміни й мінерали.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення потрібно близько трьох тижнів. Щовечора треба лягати в один і той самий час. Перед сном потрібно провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

 

Емоційні способи керування стресом

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другові, подрузі, батькам. Проблема, обговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки й почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагають заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

 

Інтелектуальні способи керування стресом

Планування часу – неодмінний складник профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Однак якщо попри наші зусилля бажання не виконуються, ми звичайно відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

 

Духовні способи керування стресом

Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, проблемами справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять у безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

 

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

 

У початковій школі серйозним джерелом стресу може бути неорганізованість дитини, порушення нею розпорядку дня, внаслідок чого виникає перевтома. Тому в початковій школі профілактика стресу насамперед здійснюється через формування навичок здорового способу життя, мотивацію до життя за розпорядком дня, вчасне і збалансоване харчування, достатню рухову активність та повноцінний відпочинок. Також важливою профілактикою стресів є розвиток навичок самоконтролю і вміння будувати стосунки з дорослими й однолітками.

У п’ятому класі у багатьох дітей виникає сильний стрес внаслідок переходу з початкової школи до основної. Велика кількість нових предметів, учителів з різними вимогами, кабінетна система – все це може спричинити сильний стрес, який може призвести до зниження мотивації до навчання і погіршення стану здоров’я. Тому великий розділ програми з основ здоров’я присвячений розвитку вміння вчитися, раціонально організовувати свій час, виконувати домашні завдання, запобігати перевтомі.

У восьмому класі учні ознайомлюються з поняттям «стрес», його видами та причинами. Діти мають змогу дізнатися про безпечні способи керування стресом та методи підвищення стресостійкості. У дев’ятому класі вони ознайомлюються з методами емоційної саморегуляції, які допомагають зменшувати рівень стресу та долати його наслідки.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» та в рамках виховних годин для учнів 10 (11) класу.

 

Тренінги для основної та старшої школи

7 клас

Тренінг 3. Стрес і психологічна рівновага. На цьому уроці діти вчаться визначати джерела стресу у своєму житті, використовувати техніки самоконтролю.

Тренінг 4. Керування стресами. Учні ознайомлюються з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.

Тренінг 5. Стреси екстремальних ситуацій. На цьому тренінгу учні ознайомлюються з особливостями стресу в надзвичайних ситуаціях. Розвивають навички позитивного мислення.

9 клас

Тренінг 5. Емоційна саморегуляція. Учні ознайомлюються з поняттям «емоційна саморегуляція», базовими емоціями, загальною стратегією та прийомами самоконтролю.

 

Список використаних джерел:

  1. Щербатых Ю. В. Психология стресса /Ю. В. Щербатых. – М.: Эксмо, 2006.
  2. Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.: Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

Опорна схема

Види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Стрес і здоров'я

Ознаки емоційного вигорання

Стресова стійкість

Керування стресами

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

Додаткові Матеріали

6 причин, чому життя підлітка стресовіше за ваше

Як стрес впливає на мозок?